"Пам'ятай про це наше ім'я, внучку"

"Пам'ятай про це наше ім'я, внучку", або Як зрусифікували історичну назву села Данина.

Назва будь-якого населеного пункту — це як паспорт, виданий людині. Раз і назавжди. Нерідко буває, коли в тому паспорті, свідомо чи через чиюсь байдужість, припускаються якоїсь помилки. Зазвичай власник його або покірно звикає до цього, або довго і вперто бореться за повернення справедливості.

Складніше буває, коли таку помилку роблять в назві села чи міста свідомо, на догоду політиці, з метою вихолощення генетичної пам’яті. Топонімічна карта України і досі рясніє або іменами катів народу, або зрусифікованими покручами первинної, історичної, назви.

Чому так сталося і чи варто з таким миритися?

...Було то дуже давно. Повноводою річкою, що звалася Дівиця, ходили човнами. Татари раз із тих човнів вийшли, сходку скликали й обклали село великою даниною. Люди в нас жили бідно, а данини багато треба було віддавати. Село не справлялося збирати стільки, як вони хотіли. За це вони вбили багато людей і село палили. Але що то могло помогти, як кругом біднота. Ото за те, що не могли здавати як треба було ту данину татарам, і прозвали нас сусіди данницями. Так і пристала та назва на наших людей, а село Даниною стало.

Цей стародавній переказ про рідне село почув я ще на початку 60-х років минулого століття від своєї бабусі Олени. 1911 року вона вийшла заміж у сусідню Шатуру, але до останніх днів свого життя зберегла любов до малої батьківщини, хоча через щоденні клопоти бувала там нечасто. І цю любов передала своєму найменшому внукові — авторові цих рядків. Коли вона чула, як молодь називає її малу батьківщину неоковирним Даніном, м’яко казала: «Неправильно так, бо ж таки — Данина. Пам’ятай про це наше ім’я, внучку».

Пам’ятав довго. А в останні роки вирішив віднайти відповідь на запитання: чому моє рідне село за свою довгу історію змінювало свою назву тричі — Данина, Даніно, Данине. Отож і поринув із головою в архіви та різні джерельні матеріали різних часів.

Цікава картина вималювалася.

На початку — одна заувага. За козацької доби мовою написання усіх документів була давньоукраїнська. Пізніше, із ствердженням законів Російської імперії, на всій території Лівобережної України усе діловодство стало вестися винятково російською мовою.

В усіх архівних документах, що писалися давньоукраїнською, або староукраїнською, мовою (універсали українських гетьманів, полковників, матеріали генерального слідства, купчі листи, нотаріально завірені документи, виписки із книг Ніжинського магістрату тощо) простежуємо винятково однакове написання: Данина, в ДанинЪ, за Даниной, из Данины; в українськомовному варіанті: Данина, в Данині, за Даниною, із Данини.

Такої форми написання назви цього села дотримуються автори рідкісних і цінних з історичного боку видань, зокрема М. Васи-ленка про Генеральне слідство в Малоросії, А. Шафонського в описі Чернігівського намісництва, О. Лазаревського в описі старої України.

У документах Чернігівської духовної консисторії, а також у її друкованому органі «Черниговские епархиальные известия» також вживається топонім «Данина». На сторінках урядової газети «Черниговские губернские ведомости» в 50-70-х роках XIX століття зустрічаємо лише цю форму — Данина. Йдеться зокрема про часті дописи із цього села отця Петра Огієвського, прізвище якого супроводилося незмінним підписом: «Священник села Данины».

Варто окремо виділити фундаментальну працю відомого члена Імператорського російського географічного товариства Олександра Русова «Опис Чернігівської губернії. Ніжинський повіт: статистико-економічний опис», що побачила світ у Києві 1880 року. Ще одне поважне видання, яке періодично виходило в Чернігові наприкінці XIX — на початку XX століття, — «Труды Черниговской губернской комиссии», де назва цього села вживається за первинним топонімом — Данина. Так, зокрема, в публікації за 1902 рік офіційних даних про населені пункти Ніжинського повіту.

Де ж взялося Даніно?

Спостерігаючи різночитання в назві села, що почалися з кінця XIX — початку XX століття, виводимо цікаву тенденцію: у російськомовних виданнях, які створювалися і друкувалися у цей період в Україні, вживається історична форма «Данина», у московських і петербурзьких виданнях — вже зрусифіковане «Даніно».

Як відомо, від початків радянської влади в Україні уся ділова документація в сільських радах, комнезамах, у листуванні з волостю, повітом, губернією перекладається на російську мову. Тому зрусифікована форма «Даніно» поступово стверджується. Наприкінці 20-х років з оголошенням правлячою компартією курсу на так звану українізацію ця штучно зрусифікована форма переходить і в українське офіційне написання — Даніно.

Слідом за топонімами в Росії на кшталт Простоквашино, Бірюльово, Чертаново, Комарово масово русифікуються в цій формі й українські географічні назви: Святошино, Дубно, Ровно, Осиково. Щоправда, ще і в 30-х роках на сторінках районної газети «Червона Носівщина» (село тоді перебувало в Носівському районі) певний час вживалося дві форми — Данина і Даніно.

Від 40-х до початку 60-х років село перепідпорядковується Ло-синівському району. На сторінках органу райкому партії і райвиконкому «Жовтнева зоря» «прописується» єдина форма написання — «Даніно» (Для прикладу, набраний крупним шрифтом заголовок на першій шпальті цієї газети в числі від 19 червня 1959 року: «В селі Даніно храму не буде!»).

Назва Данине з’являється в «хрущовську відлигу» — з 1963 р. Тоді село вчергове передається в інший район, цього разу — Ніжинський. Таке написання стає незабаром офіційним.

У принципі, з точки зору граматики українізація неоковирної назви Даніно на Данине була цілком логічною (колишнє Ровно стало в нас Рівним, а Осиково — Осикове).

Проте в нашому випадку було допущено дві помилки. Перша — на початку XX століття, коли історична назва Данина була помилково замінена на російськомовне Даніно. Згодом ця форма затверджується в українськомовному варіанті і з цієї помилкової форми робиться переклад на Данине, що в корені змінює етимологію первинного слова.

Пояснення первинного значення слова Данина зробимо за допомогою авторитетних словників. У чотиритомному «Етимологічно-семантичному словнику української мови», який упорядкував і видав за кордоном видатний український мовознавець Іван Огієнко (митрополит Іларіон), слово жіночого роду данина — старослов’янського походження і тлумачиться як дань, контрибуція. «Словарь української мови» в упорядкуванні Бориса Грінченка слово данина (данини) також означає дань. У «Словаре русского языка» Сергія Ожегова українського слова данина немає. Натомість є дань, якетуттлу-мачиться так: «В старовину: подать з населення або податок, що береться переможцем з переможеного народу».

Таким чином, із проведених архівних та документальних розшуків розробимо кілька висновків.

Незважаючи на те що перша писемна згадка про Данину датується 1627 роком, витоки цього села сягають дотатарських часів. Ймовірно, що татари знищили його за несплату непомірно високої данини. З часом воно відродилося на тому ж місці. Спочатку хутором, згодом слободою, сільцем, а потім перетворилося у велике село. Слободу Данина заселили в козацькі часи переселенці з Правобережної України.

Поява варіативної назви Даніно викликана русифікаторською політикою Російської імперії, а згодом і радянської влади, що призвело пізніше, вже за радянських часів, до заміни історичної назви села Данина на Даніно, а пізніше на Данине. Останнє є штучним словотвором і не відповідає змісту і духу історичної назви села.

На нинішньому етапі українського державотворення, коли на порядок денний постає нагальне питання перегляду офіційної топоніміки й повернення багатьом населеним пунктам історичних назв, цілком логічним і вмотивованим є й повернення історичного ймення Данина назві цього старовинного чернігівського села.

Микола Тимошик, доктор філологічних наук, професор, журналіст, село Данина Ніжинського району

ОТ РЕДАКЦИИ

От всего сердца поздравляем нашего талантливого земляка, писателя, доктора филологии, профессора Национального университета культуры и искусств Николая Тимошика с присуждением ему 5 февраля 2015 года премии имени Софии Русовой!

Премия основана Лигой украинских меценатов, издательством «Ярославов Вал» и украинским культурологическим клубом «Ярославов Вал» и присуждается за подвижничество на ниве национально-культурного возрождения и добросовестную педагогическую деятельность.

Еженедельник «ГАРТ» №8 (2708)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.