Репортаж з погреба

Тепла хата з телевізором Прохолодний погріб з припасами. Що ще людині потрібно? Хіба трошки саморобної «вишнівки». І щоб мир.

Марія Поляк, жителька Рогізок Щорського району, дегустує у родичів вишневу наливку: «Добра!»

У господинь Лариси Ковальковської із села Низківка Щорського району і Валентини Булденко із села Городище Меншого району у погребах є все, що треба в холодну пору для щедрого столу.
Села Городище і Низківка — сусідні. Припаси з городу, із саду та з лісу. В погребах і тієї, й іншої родини — по добрій сотні банок з домашньою смакотою.


Лариса Ковальковська та Валентина Булденко

«Хто не лінився, у того забиті погреби»

Так говорить Марія Поляк, двоюрідна сестра чоловіка Лариси Петрівни, куштуючи у родичів вишневу наливку.

Наливка ароматна, солодка, п'янка.

— Вишні засипаю в десяти-літровий бутель «по плечі», зверху цукор — і на сонце. — ділиться рецептом Лариса Ковальковська. — Напій перебродив і готовий до вживання. Коли наливку вип'ємо, Вася (чоловік) любить доїсти вишні. Вони не такі солодкі, як напій. Наливки навчила робити покійна бабуся Параска. У цьому році на вишні урожай. Із двох дерев було відер п'ятнадцять. Вистачило і заморозить, і на наливки, і на компоти.

У родини Ковальковських два погреби. У тому, що надворі, — коренеплоди. Картопля, буряки, морква, кореневища жоржин. Під будинком — консервація.
— Гриби з того року, — бере Лариса Петрівна літрову банку з білими грибами. — У цьому році грибів майже не було. Гурки з томатним соусом. Томатний сік. Кетчуп домашній. І в голубці добре, і в борщ. Помідори. Щавель. Яблучний компот з білого наливу. Компот із вишень. Усе смачне, крім суниць, — показує трилітрову банку з компотом, — років п'ять стоїть. Вони ж горенять самі по собі. Компот ніякий вийшов.

У Ковальковських двоє дітей. Ігорю 27 років, Олександру 22. Неодружені. Вивчилися: один на автослюсаря, другий на зварюваль-ника. Працюють. Живуть вдома. Мамину консервацію люблять і той, і інший. Ларисі Петрівні 47 років, працює прибиральницею у сільраді.

* * *

Валентина Булденко навчила всього, що вміє, доньку Віку. І своєрідну екскурсію проводить у доччиному погребі.
— Рецептів з точністю до грама не дотримуюсь, усе роблю на око, — говорить Валентина Олексіївна. — Гурочки мию. Маринад роблю на всю партію. У воду кладу сіль, лавровий лист, перчик, укропчик. Це все у мене закипає. Тоді додаю оцет, по столовій ложці на кожну літрову баночку. Можна покласти і томат.

— Часничок?
— Так. Але донька не додала часнику. Тільки хріну.

Ось помідори, — бере в руки наступну банку. — Цибуля на дні, лавровий лист, перчик, цукор, сіль, оцет. Ось лечо — це перець у томаті з помідорами. Мелю на м'ясорубці помідори, цибульку, перець горошком (духмяний, гіркого я не люблю), додаю цукор, олію. І в мисочці воно у мене вариться. Тоді розкладаю по стерильних баночках і закатую. Сало шматками в банках. Сік яблучний. Абрикосовий компот. Абрикоси один раз заливаю окропом. Постоять хвилин п'ять-десять, не більше, зливаю. А потім у цю ж водичку кидаю цукор, кип'ячу і заливаю. Полуниці, їх один раз заливаю сиропом. Смородина — десять склянок ягід, дві склянки води, десять хвилин покипіло і закриваю. Воно робиться, як желе.

— Гриби? — приглядаюся до півлітрових банок.
— Це «синенькі» (баклажани). Відварю, віддавлю під пресом гіркоту. Тоді покришу і з олією, зі спеціями закриваю.

— Що найбільше любите?
— Усе люблю. Все смачне. Припаси Валентини Олексіївни, особливо ніжна смородина, до душі прийомній доньці Даші. їй сім років, ходить у другий клас. Подобаються онуку—він вчиться у Чернігівському медичному коледжі. А от онучка, студентка Київського авіаційного університету, не бере консервації.
— Каже, не хочу, — бідкається бабуся. — Шістдесят кілограмів важить, це ж з ума зійти. А важила вісімдесят, справна була.

Валентині Олексіївні 66 років. Вона добре готує. У селі її запрошують на «случаї» — похорон, весілля, хрестини.

Які прикмети або приказки, крім праці:), допомагають наповнити погреби добром?

– Я приказок не понімаю, — говорить Валентина Булденко. Думаю головою – усе зробити так, щоб було до діла. Ніякого сміху, а серйозно.

– Якщо голодна кутя (18 січня, перед Хрещенням) була у четвер, то треба заносити на старику і в четвер, — додає родичка Лариси Ковальковської Марія Костянтинівна. — Щоб миші не їли. І сіно так само заносять, у той день тижня, коли була голодна кутя, щоб миші не заводились.

— Я теж нічого не приказую, — зауважує Лариса Ковальковська. — А от прикмети такі є, що дотримуюсь. У погріб не можна на молодик носити, треба заносити на старичку. Щоб не пропадало. Кажуть, що моркву не можна копати на молодику, бо буде гнисти.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №46 (1488)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.