«Золота» мандрівка у світ дитинства та юності

Не віриться, ой не віриться, що вже пролетіло півстоліття, як рідна Чернігівська школа №4 благословила нас на першу зустріч світанку дорослого життя, вручивши атестати, медалі та грамоти за досягнуті успіхи у навчанні.



Для кожної людини шкільні роки - найщасливіші, наповнені яскравими подіями і зустрічами. У школі ми вчилися дружити, прощати, бути милосердними. Скільки неповторних і радісних днів прожили разом! Скільки було жартів і сміху, музичних і танцювальних вечорів, концертів і фестивалів, змагань і конкурсів! Скільки обговорено серйозних проблем! А ще неповторність першого поцілунку та першого кохання...

Пригадую, як далекого 1953-го ми прийшли до першого класу дерев'яної школи з пічним опаленням, як нас приймали у піонери вже у кам'яній школі, де нині в одному з класів діє музей Лісковиці. А яка то була радість - прийти на початку навчального року у щойно збудоване новісіньке і, як тоді здавалося, величезне й казкове приміщення школи зі спортивною залою.

І хоча, залишивши стіни десятирічки, ми розійшлися різними дорогами, але всіх нас єднає одне - вогник любові до рідної школи, Лісковиці, Чернігова і лагідної Десни. Сьогоднішня зустріч - це продовження мандрівки у світ дитинства і юності, адже наші попередні спілкування через 10, 20, 30, 40 років були дещо іншими.

І взагалі, ми вчилися і розпочинали працювати в державі, яка суттєво відрізнялася політикою, моральними цінностями, ідеологією від нинішніх реалій. У той час школа була центром нашого життя - наукового, спортивного, мистецького. Кожен відвідував принаймні 3-4 гуртки. Скажімо, я був членом хімічного гуртка, грав у духовому оркестрі, був солістом шкільного хору і танцювального ансамблю, виступав у складі збірної класу на різних змаганнях. Цими уподобаннями ми завдячуємо нашій першій вчительці Надії Костянтинівні Негоді, світла пам'ять про неї збережеться у наших серцях назавжди.


Приємно передивлятися старі шкільні світлини

На жаль, не змогли сьогодні прийти ті, хто вирушив у дорогу, з якої немає вороття, залишивши по собі тихий смуток непоправної втрати. Тож хвилиною мовчання ми вшанували пам'ять дорогих серцю вчителів та однокласників. Побували на екскурсії в музеї Лісковиці, яку підготував і провів палкий ентузіаст, фундатор і директор музею на громадських засадах Анатолій Вареник, також випускник нашої школи 1954 року.

Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері казав: «Усі ми родом із дитинства», а ми, переглянувши стенди та посидівши за історичною партою першокласника, доповнюємо: «Всі ми родом із Лісковиці».

Наші випускники завжди відрізнялися згуртованістю, ініціативністю, брали активну участь у художній самодіяльності, стояли біля витоків КВК, були попереду у навчанні і праці. Багато з цього вдалося завдяки класним керівникам. Приємно, що на зустріч приїхала Дар'я Михайлівна Трухан. Вона, незважаючи на свій поважний вік, залишається жвавою і радісною. Тож нам, уже дідусям і бабусям, є з кого брати приклад.

Того дня ми згадали майже всі популярні пісні 50-80-их років минулого століття та події, пережиті разом. Час зустрічі спливав: теплі хвилини спілкування, обмін життєвим досвідом, радістю та спогадами. Серед пахощів квітів запам'яталися слова організатора зустрічі Олександри Швидкої: «Летять роки, не повернути їх назад, а нам не віриться сьогодні, що вже минуло 50!»

Сергій Гайдук, випускник Чернігівської школи №4 1964 року, тижневик «Деснянка» №33 (509)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.