Біженці

Події на Луганщині змусили Єву Новікову приїхати жити до дітей у Корюківку. Стати біженкою без прав..


Єва Новікова з донькою Юлею та внуками Женею і Богданчиком на порозі свого тимчасового прихистку / фото автора

Очі недоспані і сумні. Повернувшись із нічної зміни на одному з корюківських деревообробних підприємств, куди влаштувалася „колодки тягати”, тендітна 48-річна жіночка поспішила до старшої доньки, що мешкає по вул. Гагаріна. Сама ж недавно переїхала до маленької хатинки на міській вулиці Кошового, яку винаймає разом з меншою донькою, котра переживає непросте розлучення з чоловіком… Життєві обставини наче перевіряють на міць.

„Встигнути побачити доньок”

Єву Носову з Корюківщиною доля пов`язала давно. Ще у молоді літа разом з чоловіком приїхали до лісового краю на заробітки, „на картоплю”, а залишилися у Домашлині на п`ятнадцять років. Народилися діти – Оля, Юля та Юра. Старша вийшла заміж у Корюківку, за нею і Юля закохалася у набагато старшого чоловіка, і відразу після випускного вечора почала будувати сімейне життя у Олександрівці. Чоловік Єви повернувся до Луганська і влаштувався працювати на шахту. Єва з сином через деякий час поїхали за ним.

Вже три роки, як хвороба забрала у Єви Носової чоловіка. Напевно, жінка так і мешкала б удвох з тринадцятирічним сином у великому приватному будинку, якби не останні події в Україні. „Всюди блокпости, постійно горять автомобільні шини, стріляють, – неохоче розповідає Єва Гедеонівна, – люди настільки знервовані, що достатньо лише слова, іскорки, щоб оскаженіти і почати творити непоправне. Якоїсь миті я зловила себе на думці: „Хоча б доньок і внучат побачити встигнути”. Рішення їхати в Корюківку прийшло до жінки саме по собі. Тож, розпродавши домашню худобу: телицю та птицю і, здавши будинок квартирантам, удвох з сином перебралися до старшої донечки Олі у Корюківку.

Як у рукавичці

У Олі з Дімою шлюб міцний. Певний час молоде подружжя мешкало з батьками чоловіка, але згодом вирішили спробувати самостійності. Зараз вони винаймають будинок по провулку Гагаріна, де проживають вчотирьох – півроку тому Оля народила другу дитину.
А у сімейному житті меншої сестри – 25-річної Юлі – все навпаки. Вона пішла від чоловіка. Шестирічний шлюб закінчився втечею. „Весь мій „спадок” – двоє діток, кізка, песик та кошеня”, – говорить Юля. З усім цим багатством її прихистили сестричка з зятем. А невдовзі до дітей приїхала і Єва Гедеонівна з сином – також втекла не від хорошого життя. „У мене чудовий зять, – каже Єва Носова, – не кожен таке б витримав. Стільки жінчиних родичів „понаїхало”: сестра – з двома діточками, я – з сином, і у самих же – двоє… Кожен зі своїми проблемами. А він і поганого слова не сказав.”

Тимчасове життя

Зятеву гостинність Єва Гедеонівна випробовувати не стала. „Гості, хай навіть і рідні, дорогі два-три дні, – каже жінка, – а далі і честь треба знати.” Підшукала будиночок і переїхала з донькою та трьома неповнолітніми дітьми у дві невеличкі кімнати. Ні газу, ні води у господарстві немає. Проте – окремо. Син Єви Носової зараз навчається у сьомому класі першої школи, а от із внучатами – проблеми. Донька Юля працює разом з мамою на пилорамі, переважно вночі. Насправді це дуже важко. І не тільки тому, що фізична праця, а й тому, що постійні нічні зміни людині даються вдвічі тяжче. А денна робота на тому ж таки підприємстві для Юлі – поки недоступна, бо дітей без нагляду залишити не може. Садочки у Корюківці переповнені. Ось сьогодні, наприклад, тринадцятирічний Юра за племінниками п`яти та шести років наглядає, поки Юля пішла до «колишнього», речі забрати.

Гуси

„Якби справжніми біженцями були, за документами, – розмірковує старша донька Оля, – можливо б, на якусь підтримку від держави можна було розраховувати…” На хвилину запанувала тиша. „І все ж, – перериває паузу Єва Гедеонівна, – люди у вас набагато гостинніші, ніж у нас. І земля родючіша, і народ добріший. Недавно три гуски, яких дала на розведення господарства старша донька, не повернулися додому. Я була впевнена, що про них варто забути. У нас би так і було. Аж увечері якийсь дідусь заглянув: „Де гусочки ваші, знаєте?..” З`ясувалося, що одна з господинь, звуть її Ніна, запримітила, що чиїсь гуси приблудилися. Загнала до сусідського сарайчика і чи не всю вулицю поставила на ноги, шукаючи власника. Спасибі їй і тим людям, що прихистили птицю, годували».

Від автора: Довелося кілька разів спілкуватися з цією родиною. Найбільше вразила сила духу Єви Гедеонівни. Жінка, щоб прогодувати дітей і внучат, з хворими нирками тягає колодки на виробництві, а потім, повертаючись додому, намагається облаштувати побут старими шпалерами, які дістала „по дешевці”. Вона – не скаржиться, стійко приймає удар. Юля – молода дівчина, якій ще довго доведеться оговтуватися від „сімейного щастя”, ставити на ноги двох своїх пташенят. У меншого, до того ж, проблеми із серцем. Для господарства Юля тягає відрами до двору колодязьну воду, а питну – дозволяють брати у себе сусіди. „Слава Богу, хоч мило тепер у нас є, – каже Юля, – вмиваючи малечу, – дали аванс на пилорамі, а то і на хліб не було…” А ще у Юлі кілька років немає мобільного телефону. Так і залишилися обіцянки чоловіка подарувати його і зимову курточку.
Ці жіночки, яких з`єднали не тільки сімейні зв`язки, але і життєві обставини – такі беззахисні і водночас – такі сильні через те, що наважилися вирватися із того буття, яке несло загрозу життю чи то психіці, і спробували побудувати нове. Як живуть біженці справжні, чи не справжні? Важко.

P.S. У скрутних ситуаціях на допомогу завжди приходять люди, які, окрім співчуття і розуміння, беруть участь у розв`язанні проблеми. І там, де, здавалося б, вони зарадили на крок, насправді допомогли перестрибнути через прірву. „Двоє Юлиних діток відвідуватимуть наш дитсадочок, – розповіла завідувач міського дошкільного закладу „Дельфін” Віра Рябченко. І це найкраща новина за останній час…

Вікторія Савченко, Корюківська районна інтернет-газета «МАЯК»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.