Це буде друга «ВІА Гра»! Навіть краще

Так говорить 62-річний ніжинець Віктор Іванько про трьох доньок, яких виховує сам. Про Віктора Вадимовича, Настуню, Марійку та Вікусю «Вісник Ч» писав майже чотири роки тому. Наприкінці липня 2010 року дружина Віктора та мама дівчаток 29-річна Тетяна Іванько (дівоче прізвище — Харченко) померла від гострої серцевої недостатності. Жінка хворіла на шизофренію. Віктор, як міг, рятував молоду дружину. Та від долі не втечеш.

Після смерті Тані він залишився один з трьома маленькими донечками — 6-річною Настею, 4-річною Машенькою та 3-місячною Вікусею — у двох кімнатах гуртожитку Ніжинського аграрного ліцею (колишнє ПТУ №35). На життя чоловік не скаржився. З усім справлявся. Єдине, що не давало спокою, — квартирне питання.

Для дівчат помитися у ванні — щастя

— Віктор Іванько тут живе? — запитую на вахті того ж гуртожитку.
— Проходьте. Він дома. Тільки молоко для дівчаток поніс, — відповідають жінки.
Двері до кімнати Іваньків прочинені. Віктор Вадимович лагодить апаратуру на підлозі.
Побачивши мене, прибирає, запрошує до столу.
— Тільки розвіз дівчат: старших — у школу, Вікусю — до садочка.

— Наче тільки у візочку їздила. Уже в садочок ходить? — дивуюся сама собі.
— Уже другий рік. Настуня — до четвертого класу, Маша — до третього. Обидві навчаються у 7-ій школі. А через паркан — садочок молодшої. Дуже зручно. Вранці усіх завіз — і на роботу.

Після цього Віктор Іванько підходить до вікна і показує «сімку»:
— Он моя машина. Було важко з дівчатками, особливо коли осінь з дощами почалася. Та й мама моя наполягла, щоб купив авто. Вона і вибирала. Зібралися усім миром. Тепер дівчаток і в школу, і в садочок, і на музику вожу.

Уже рік як я вийшов з декрету. Два роки як пенсіонер. Збираюся поновити підприємницьку діяльність (Віктор Іванько тримав власну майстерню з ремонту музичної апаратури, а також він відомий серед місцевих шоумен — грає, співає та розважає на весіллях, святах, корпоративах. — Авт.). Та замовлень зараз дуже мало. Тож в основному займаюся вихованням дівчат.

У першій кімнаті помітні зміни — є електроплита. Над нею — витяжка, що виведена у кватирку. Поряд — умивальник.
— Вода не проведена. Наливаю у бачок зверху. Зате зручно. І вмитися, і зуби почистити. Нетреба по гуртожитку ходити.
Ми майже все у кімнаті робимо. Тут я і перу. Майже щодня. Машинка поки що напівавтомат, старенька. Планую купити сучасну. Тут і білизну сушу, — Віктор Вадимович показує на мотузки біля вікна.
Миємося теж тут. Якось у загальну душову не хочу дівчаток водити. Щоранку у тазику теплою водичкою підмиваються. Коли купаються, ставлю три тазики. Буває, їздимо митися до друзів. Помитися у ванні для малих справжнє щастя.
Кімнати ж приватизувати не можна. От виходить, що я у такому віці, троє дітей, а власного кутка не маю. Добре, хоч дозволяють жити, я працював у ліцеї вже давно.

— Аякже квартирна черга? Не просувається?
— Ще перед виборами ніби щось намічалося. Казали, квартиру нам дадуть. А потім усе заглухло.
Дали ділянку на околиці Ніжина. Та ще з документами не все гаразд. Там пустир. На шести вулицях один дім. Якщо затівати стройку, то треба одним махом виганять будинок. Бо розкрадуть умить усе. А таких грошей нема.
Придивився дім у Ніжині. Старенький, але із земелькою. Недорогий —10 тисяч доларів. Почав збирати гроші. Та вийшло зібрати тільки половину. Кредит же мені ніхто не дасть. Я і так усю техніку— новий телевізор, комп'ютер для дівчат — у кредит беру. А як же? їм треба розвиватися.

— А як же будинок вашої мами?
— Він у Бахмачі. Мама вже у віці. Переконати її переїхати у Ніжин я не можу. До того ж у мене є сестра. Тому вважаю, що того будинку у мене нема. Не розраховую на нього. Тож поки що залишаємось тут. А там видно буде.

Старша — співав, середня — малює, молодша — технар

Разом з Віктором Іваньком забираємо старших дівчат зі школи, молодшу — із садочка.

Настя та Маша з однаковими портфелями. Та й схожі між собою. Світленькі, дрібненькі. Марійка швидка, балакуча.
— Ми з татом у вихідні у ліс на пікнік їздили, — хвалиться мені.

Найменша Вікуся показує іграшкового ведмедя. Побачивши в руках фотоапарат, забуває про все.
— Вона у мене технар. Пістолети любить, машинки. Ляльками майже не цікавиться, — з гордістю говорить тато. — А середня Машенька дуже малювати любить, як Таня.

Дружина гарно малювала. Зберігаю її малюнки олівцем, які вона у лікарні робила. Ну, а старша співає добре. Хоча вони усі гарно співають. Маша і Настя ходять на хоровий спів.
Дівчатка як були менші, то співали із задоволенням. Я їх і записував, І відео знімав. Та коли апаратура стоїть дома, інтерес поступово зникає. Тепер треба чекати чогось нового. Потрібен поштовх. Можливо, перша симпатія. І я до цього готуюся. У майстерні планую робити студію звукозапису. Це буде своя «ВІА Гра». Тільки краще, оскільки це три сестри, злиття голосів. Займатися треба щоденно.
А от вчаться не дуже. Хоча і я, і Таня вчилися добре. Можливо, у них пізніше проявиться. Але я не вважаю, що це головне.

— По дому вам допомагають?
— За ними прибирання: підмітають, пилососять, ліжка заправляють. Настя хліб може відрізать. Масло намазать. Не більше.
Зараз вчаться ґудзики пришивать. Потім будемо машинку швейну освоювати. У мене нова є. Я її майже освоїв. Уже навіть молнію в куртку вставив. А це, скажу вам, нелегко.

— Чим годуєте діток?
— Учора варив суп гороховий, сьогодні манку. Ковбасу купую рідко. Нічого хорошого у ній немає. Із м'яса намагаюся яловичину готувати, як справи не дуже, —курятину. Та найбільше дівчатка люблять котлети. Тоді їм уже нічого не треба. Я їх смажу, потім притушую. А недавно навчився пироги пекти. Виявилось, нічого особливо важкого. З вишнями готував, зі сливами.

— Дівчаток треба гарно вдягати. Робити зачіски. Справляєтесь?
— Як щось серйозне, то ходимо до знайомої у перукарню. Старша уже і хвостик може зав'язати, і підколоти волосся. Я коси плету без питань. У мене ж і по роботі, буває, треба зробити з трьох проводів один — заплітаю косичкою.
А щодо одягу, то зазвичай обирають самі.

— А на себе час є?
— Раз на тиждень ходжу у сауну. Це для мене залізно. І для здоров'я корисно, і для душі. Дівчатка залишаються вдома. Від няні уже відмовився. Діти підросли. Можу їх і самих залишити. Контролюю по телефону. Прошу сусідку, щоб приглянула.
Як халтура яка, то дзвоню тестю. Він приїздить. Через півгодини він уже ніякий. Діти його вимотують. Тепер каже, що розуміє мене. Фінансово допомагає брат Тані Сашко, Вічин хрещений.

«Як будеш вибирати маму, то таку, щоб нас не била»

— Дівчатка згадують про маму? Сумують?
— Їздимо на могилку до Тані. Раніше частіше. А потім мама сказала, що це недобре.
Вікусю я перший раз взяв на кладовище, коли їй було три роки. Побули. Давай збиратися, я портрет Танин поцілував. А мала стала проти пам'ятника: «Я нікуди не піду». Ледь умовили.
А середня упевнена, що мама померла, бо вона курила. Якось їхали із Машею у майстерню. А там стояв черговий і курив. Маша каже: «Дядя скоро помре». «Чого?» — здивувався я. «Бо він курить».
Вікуся може спросоння на мене мама сказать.
Мені Таня сниться дуже рідко. Навіть якщо і сниться, то обличчя її не бачу. І, кажуть, це добре. Ніби я ні в чому перед нею не завинив.
— Та одному все ж важко.

— У мене часто запитують: чому я стільки разів женився (у Віктора три офіційні та один цивільний шлюб. — Авт.). Бо я чотири рази закохувався. А зв'язувати себе аби з ким, щоб хтось наварив борщу чи поправ, то я і сам це добре вмію робити. І навіть якщо хтось це буде робити, то я маю це контролювати. Така вже натура. А не кожній жінці це сподобається. Я не буду жити з ким-попало і не буду їсти що-попало.

Та я розумію і ситуацію з дітьми. Брати за дружину ровесницю — для дітей погано. Мої діти їй не потрібні. Це одинока жінка має бути, аби у неї ніколи не було своїх дітей.
Та я не обділений жіночою ласкою. Буває, з Вікою засинаємо (Віктор з молодшою дочкою сплять на дивані, старші дівчата — на двоповерховому ліжку. — Авт.), а вона мені: «Папа, повернись до мене. Я тебе люблю». І обнімає. Дівчатка не дають мені загрубіти.
Я не ставлю пошук дружини за самоціль. Це має відбутися саме собою.
Якось Машенька просила мене: «Папа, коли ти будеш вибирать маму, то вибирай таку, щоб нас не била».

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №18 (1460)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.