Ірина Одинцова: «Яка-то насолода – вранці відчути подих природи і послухати спів пташок»

Чарівність, аромат, красу, ніжність - усе це таїть у собі дивовижне, прекрасне створіння на ім'я Жінка! І серед мистецького розмаїття зірочок - талановита і чарівна, чуйна і усміхнена заслужена артистка України Ірина Одинцова, з якою напередодні свята зустрівся спеціальний кореспондент «Деснянки» Сергій Гайдук.

- Скажіть, що для Вас 8 Березня - символічне свято чи просто звичайний день відпочинку?
- Для артистів - це час підготовки великих святкових концертів, відповідальна робота, яка вимагає неабияких творчих зусиль, тому про відпочинок мови не було. Ось у школі, в інституті, пам'ятаю, створювали квітково-подарункову атмосферу. І це стало традицією радянського часу. Нині в усьому світі вже не одне десятиліття відзначають День матері, яке з кожним роком стає все популярнішим.

- Переглядаючи фотографії юної Ірини, не можна не помітити Вашу неабияку природну вроду. Мабуть, зі школи мріяли стати артисткою?
- Ні (сміється), це рідна тітонька мене переконала, що з такою зовнішністю потрібно бути тільки артисткою. І я з першої спроби вступила до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, який успішно закінчила в 1983 році за спеціальністю «актор драми та кіно». Отримавши направлення (тоді ще діяв розподіл) на роботу в Чернігівський драмтеатр, я з рідного Кременчука вирушила до практично незнайомого міста.

- Яке тепер стало рідним і близьким...
- Так, але спочатку планувала відпрацювати рік-другий і переїхати до театрального Києва, адже запрошення були. Проте у мене не було столичної прописки, тому задуми залишилися мрією. А далі Чернігів захопив настільки, що інші плани просто відпали. Мене дуже тепло прийняли в театрі, а головне - призначили на головну роль (Марисі) у виставі «Мартин Боруля». Пригадую, скільки було думок, хвилювань, репетицій із новими партнерами, режисерами. Але яскравий колектив «шевченківців» зумів мене підтримати і надихнути на успіх у дебютній ролі. За що я вдячна і сьогодні.

- У театрі за майже тридцятилітню сценічну діяльність Ви створили не один десяток яскравих образів жінок із різними характерами, темпераментами. Це, мабуть, допомагає пізнавати філософію життя?
- Безумовно. Але головне для артиста - знайти свого режисера, який би зміг побачити твій внутрішній духовний світ, розкрити творчі можливості, повірити у твої сили і талант. Такими для мене стали Петро Ластівка і Володимир Грипич. Працювати з ними - справжня мистецька і життєва насолода. Саме під їх орудою я зіграла найбільш яскраві ролі.

- Мабуть, їхній приклад надихнув Вас на режисерську роботу, роль ведучої багатьох концертів та фестивалів.
- Дуже складно бути одночасно і актором, і режисером. Але я завжди намагалася освоїти інші сценічні професії. І мені приємно, що шанувальники сприйняли це схвально. А бути ведучою мистецького чи урядового заходу - це інший різновид артистичної діяльності.


Ірина Одинцова (праворуч) у виставі "Мартин Боруля", 1983 р.

- Одна з Ваших героїнь запитувала: хто я і для чого живу на цьому світі? Тож що для жінки головне в житті?
- Якщо у жінки є цікава робота, яка приносить і гроші, і славу, але немає справжнього кохання і сімейного щастя, то настане час, коли запитаєш себе: а для чого і для кого живу на цьому світі?
В усі часи та епохи оспівували жінку. Бо саме вона дарує життя і любов, ніжність та домашній затишок. Один мудрець казав: «Бог створив жінку не з голови чоловіка, щоб вона наказувала, і не з його ніг, щоб вона була його рабою, а з ребра, щоб вона була поруч із його серцем». Жінка завжди була музою для чоловіка. І берегинею сім'ї. А ми, артисти, у радянські часи місяцями гастролювали по великому Союзу...

- Акторське життя багате на всілякі непередбачуваності, експромти, кумедні історії. Згадайте хоч фрагментарно про них.
- Під час прем'єри вистави «Сліпий» на авансцені головні герої освідчуються в коханні, а масовка чекає на свій вихід за кулісами. Чогось мені здалося, що пора на сцену. Стрімко вибігаю і бачу здивовані очі артистів. Розумію, що моя поява абсолютно поза сценарієм. Треба щось робити. Я розпачливо піднімаю руки до неба, вигукую «О-ох!» та й біжу за лаштунки, а там уся масовка зігнулася від німого реготу. Цікаво, що цей експромт сподобався режисеру і він включив його до сценарію.
Якось на гастролях у Сухумі мене не впускали до літака. У списках трупи моє прізвище - Одинцова, а в паспорті - Худіна (по чоловіку). Тож льотчики лише після тривалих умовлянь та пояснень зрозуміли, хто я, і дозволили зайти до салону.
І наостанок - ювілейний сюрприз. Працюючи в театрі, я ніколи зблизька не бачила величезної люстри у великій залі. Кажуть, що її дуже рідко опускають з-під стелі для протирання. І так співпало, що саме на мій ювілейний капусник це сталося. Я не тільки отримала незрівнянну радість від вітань і подарунків, а й мала змогу доторкнутися до кришталю люстри.

- Після завершення театральної діяльності Ви оселилися в заміському будиночку. Не сумуєте за сценою?
- Мені приємно усвідомлювати, що кращі роки і ролі я віддала рідному театру. Акторська доля складна і напружена, тому менше уваги приділяла сім'ї, дитині. А тепер відчула себе в іншій іпостасі. Жінка має бути жінкою. Мрію, щоб було більше онуків. А сьогодні найдорожча втіха - онука Ярослава.
Надворі весна. І вранці я насолоджуюся подихом природи, чекаю прильоту лелек, гніздо яких біля будиночка. А скільки радості викликає перший пролісок із вологими вустами, що з'являється, як перше немовля. Дуже цікаво спостерігати, як пробуджується природа, розпускаються бруньки, мерехтять на небі зорі, відчувати весняний подих землі. Краса! Тож бажаю всім жінкам побільше любові, добрих справ і бути справжніми берегинями.

- А мені у ці передсвяткові дні хочеться побажати Вам, шановна Ірино Дмитрівно, а також усім жінкам не втрачати зовнішньої краси, а в душі завжди нехай звучить українська пісня, відлунюючи своєю загадковою чарівністю. І нехай кожна з вас завжди буде музою для свого чоловіка.


На новорічному святі у театрі


Ірина Одинцова в день 50-річчя

Сергій Гайдук, тижневик «Деснянка» №10 (486)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.