«Господь знайшов мене через добрих людей»

Вже п'ять років 53-річний чернігівець Ігор Щербач пересувається лише за допомогою рук, Внаслідок нещасного випадку чоловік втратив здатність ходити.
В минулому - успішний кравець, нині він не отримує навіть допомоги з інвалідності, бо на додачу ще й документи давно загубив. Тож доходів у знедоленого немає взагалі. Аби не померти з голоду, він мусить просити у перехожих милостиню. Кожного дня Ігор Щербач виповзає зі своєї комунальної квартири, котра розташована на третьому поверсі п'ятиповерхівки, щоб прогодуватися. Втім, світ не без добрих людей. Завдяки щасливому випадкові віднедавна його життя почало налагоджуватися.

П'ять років поспіль до нещасного чоловіка не було діла нікому: ні так званим благодійникам, ні соціальним службам, ні родичам, ні сусідам. Коли він повз на руках по брудній землі чи холодному снігу до найближчої крамниці, аби попросити милостиню, підлітки насміхалися з нього і часто обзивали людиною-павуком. Під час одного з таких випадків за нього заступився звичайний перехожий - чернігівець Руслан Ведь. Після двогодинної розмови зі знедоленим чоловіком Руслан зміг розпізнати у ньому нормальну людину.

Наступного разу небайдужий чернігівець прийшов уже не сам, а зі своїми друзями. До того ж не з пустими руками. Ігорю Щербачу подарували інвалідний візок, а за декілька днів відновили паспорт.

- Здатність ходити я втратив після серйозного падіння і перелому тазостегнового суглобу, - розповідає чоловік. - А паспорт загубив уже потім, відновлювати його, самі розумієте, було нікому Коли я хотів лягти в лікарню, то медики сказали, що без документів не приймуть. Ось так і живу -сам, як билина в полі.

За словами Ігоря Ростиславовича, спускатися зі сходів йому іноді допомагає сусід, але зазвичай він усе робить самостійно.

Доля 53-річного чоловіка склалася не зовсім так, як це показують у красивих серіалах про успішне життя. Одразу після армії Ігор Щербач влаштувався працювати на швейну фабрику. За роки роботи удостоївся звання закрійника шостого розряду.
- Так що руки в мене ростуть правильно, - жартує чоловік. - Умію все робити!

Однак після нещасного випадку він раптом став нікому не потрібним. Його маленька кімнатка в комунальній квартирі роками не бачила ремонту.
- Наша допомога Ігорю Ростиславовичу одним веком і паспортом не обмежиться, - переконує чернігівець Дмитро Блауш. - Ми вже купили йому німецьку швейну машинку і подаруємо її, коли зробимо ремонт у кімнаті.

Дмитро зі своїм товаришем саме привезли для Ігоря Щербача одяг та їжу.
- Кому як не мені, знати, що таке опинитися в скрутній життєвій ситуації? - каже Дмитро Блауш. - Мій батько - колишній архітектор, але так сталося, що він захворів на рак, і я почав працювати з 14 років.

Мабуть, відчуття справедливості хлопцю передалося від його покійного діда - митрополита Чернігівського і Ніжинського Антонія (в миру - Онуфрія Макарика), за якого в Чернігові було збудовано сім храмів і прах якого покоїться у Свято-Троїцькому кафедральному соборі.

Зупинятися на досягнутому небайдужі чернігівці не збираються.
- Скоро ми допоможемо Ігорю Ростиславовичу оформити групу інвалідності, щоб він отримував пенсію, - каже Дмитро Блауш. - Йому вже не доведеться збирати пожертви Ми домовилися із соціальною службою, що чоловік перешиватиме для них одяг. Там він також отримуватиме якусь копійчину.

Ігор Щербач не може повірити своєму щастю:
- Виявляється, насправді, світ не без добрих людей, - каже він. - Я знаю, що Господь знайшов мене через них.

Віталій Назаренко, тижневик «Деснянка» №9 (485)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.