85-річного Григорія Штому ми застали вдома, коли той слухав по радіо трансляцію засідання Верховної Ради України.

- Депутати саме на перерву пішли, тож маю хвилинку, щоб із вами побалакати, -привітно зустрічає нас поважний дідусь. - Завжди слідкую за подіями, що відбуваються в Україні й за її межами, намагаюся не пропускати новини про сільське господарство, різні технічні досягнення, і так усе своє довге життя.
А воно було непростим. На долю чоловіка випали часи Голодомору, війни й післявоєнної відбудови. У 33-му йому виповнилося шість років, тож усі жахіття тих часів бачив на власні очі.
- Мого дідуся розкуркулили, адже за мірками тодішньої влади він був вельми заможним, бо мав власний млин, тоді забрали все збіжжя. Якби не корівка-годувальни-ця, родина б, мабуть, і не вижила. Пам'ятаю, як батько й мама, опухлі від голоду, ледь пересували ноги. А я вже такий був знесилений, що й підвестися не міг. Потім у селі відкрили дитячі ясла, тож там мене помалу відгодували, - згадує Григорій Трохимович.
У 44-му 18-річного юнака забрали до армії. Додому повернувся лише за сім років, весь цей час він борознив океанські простори. Служив у Севастополі, на Тихоокеанському флоті, Камчатці, звідки кораблі курсували аж до Аляски. Виправка моряка-офіцера, старшого лейтенанта карабельної служби залишилася на все життя.
- Флот дуже дисциплінує. Пам'ятаю, як перед виходом на сушу нас шикували й перевіряли, аби форма була ідеально випрасувана, а в кишені лежала чиста хустинка, інакше на берег не пускали, - згадує колишній моряк.
Після демобілізації закінчив сільськогосподарський технікум, потім здобув вищу освіту кадрового керівника. До речі, всюди вчився на відмінно. Працював у Чернігівському райвиконкомі, обіймав партійні посади. Згодом почав працювати у сфері сільського господарства, спочатку на посаді агронома, а потім очолив колгосп «Червоний маяк» у Серединці.
- Тоді трудилися не так, як зараз, - розповідає дідусь. - Техніка була слабенька, а от роботи вдосталь. Ферми тоді були величезні, худоби багато, тож працювали без вихідних та святкових днів. Але ні про що не жалкую, бо завжди живу мирі з власною совістю. Виростили з дружиною сина й доньку, бавили онуків. Було всього: і радості, і горя... Але всі негаразди долали разом, нині вже маємо понад шість десятиліть «стажу» сімейного життя.
Незважаючи на поважний вік, дідусь ніколи не сидить без діла, а ще має захоплення - читання.
- Моя перша книга, яку прочитав тільки-но навчився букви складати, була про тварин і рослини. Малим читав усе підряд, що траплялося під руку, або те, що давали у шкільній бібліотеці. Тоді мало було книг, та й газет друкували не стільки, як зараз, окрім періодичного видання «Більшовик» і згадати нічого. Пам'ятаю, як у 2-му класі мені забороняли читати серйозні книги, мовляв, не потрібно дитині голову забивати аби чим, - згадує Григорій Тро-химович. У школі любив уроки літератури, та й взагалі, гуманітарні предмети мені легко давалися.
Коли підріс, почав уже свідомо обирати книги - мемуари, художні твори, детективи, у дорослому віці додалася ще й спеціальна технічна та агрономічна література. Зараз маю чималу бібліотеку, передплачую періодику: «Голос України», «Ехо планети», «Итоги недели» та інші. І яку дитинстві - читаю, тільки-но випаде вільна хвилина, і так вже років із вісімдесят.
"Наш край" №99-100 (9239-9240) від 14 грудня 2013 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Григорій Штом, "Наш край"