На «Острів» не взяли, для «Хати на тата» не вистачило дітей. Пішли у «Міняю жінку». На черзі «Великі перегони та «Детектор брехні»

Прилучани 31-річна Оксана та 32-річний Віктор Рубаненки взяли участь у телепроекті «1+1» «Міняю жінку». Вони і далі хочуть' з'являтися у телевізорі.

Запрошення чекали два роки

— А, це ви по поводу програми? — дивується Оксана. Знаходжу її з чоловіком у домі батьків. — Уже більше півроку минуло. Вже перебалакали.

— За півроку багато чого могло змінитися.
— Змінилось. У нас уже друга доця, — усміхається Віктор. І показує на дівчинку на руках у дружини, якій не більше півроку.
— Ну, що ти таке кажеш?! Не слухайте. Племінниця моя, — пояснює Оксана.
— Як вистачило духу взяти участь? Це ж треба показати усім брудну білизну.
— Заявку ми подали майже два роки тому. Хотіли потрапити на іншу передачу — «Острів». Але там усі герої уже були набрані. Тому, поки не вщух запал, подали анкету на «Міняю жінку». Два роки не було жодної звістки. Думали, що пролетіли.
— Ще як святкували день народження Віки у кафе, то побачили, що «Міняю жінку» — у Прилуках. Знімали родину Власенків. Ну, точно ми пролетіли. І тільки у січні цього року нам зателефонували.

Крім роботи, Оксана хапалася за будь-який підробіток. Доглядала бабусю, брала додаткові години на роботі. Господарство теж на жінці.
— По поводу брудної білизни, та про нас і так усі знають, що лаємось. Ми цього не скриваємо. Я чоловіка постійно жую: роботи нема. Іди шукай, заробляй. От і запропонувала: давай поміняємося, щоб ти пожив з іншою.
— Нам боятися немає чого, — упевнений чоловік. — Те, що у нас було у хаті, те й є. Ми не робили ремонтів. Як був порядок, так він і є.
— Давно разом?
— Як доживемо до 8 вересня, то буде десять років, як одружені, — усміхається Оксана. — А познайомились 6 червня. Якраз тільки молоді огірки пішли. Він з другом, а я з подругою зайшли до бару після роботи розслабитись. Пива випити. Зустрічалися рік і 3 місяці.

«А мене візьмете на шоу?»

— Для кожного своя дитина найкраща, — втручається у розмову мама Оксани Ніна Антипенко. — Оксанку ж де не посій, там і вродить. Бабушку їй мить, так бабушку. Я робила в домі немовляти у Прилуках. Вона вчилась у медучилищі і робила паралельно сутками. Я якраз боліла, і дитина мені зберегла робоче місце. Вона скромна, нічого не розкаже, — не нахвалиться дочкою Ніна Іванівна. — Ото і на передачі. Він про своє образованіє. І одне, і друге, і третє. Оксанка промовчала, а в неї ж теж вища освіта. Закінчила Ніжинський університет імені Миколи Гоголя. На фельдшера вивчилась, само собою, а потім ще інститут закінчила.
Він їй командував, як за дитиною доглядати. Та вона у домі немовляти проробила. Хто ще кого вчити повинен був. А вона ж мовчала. Вона таку школу жизнєнну пройшла у свої тридцять років. Я їй кажу: їдь іще на проекти.

— А ви не хочете на який-небудь проект? — не надивуюсь темпераменту жінки.
— Хочу! Візьмете? — жартує Ніна Іванівна.
— Та й ми будемо подавати заявку, — говорять дочка із зятем. —Тільки треба, щоб минуло півроку з моменту виходу передачі. Хотіли на «Хата на тата», але ж там треба, щоб не менше двох дітей було. Не підходимо.
— На «Великі перегони» пішла б, — роздумує Оксана. — Треба, щоб було що згадати. Буде мені сто год, і я згадаю: чоловіками мінялася, кругом світу об'їздила.

— А на «Детектор брехні» не хотіли?
— Хай папа наш сходить. Я з ним десять год живу і не знаю про нього всього. Скритний жук. Хоч узнаю, куди він іде і не каже.
— От і піду. Я всю правду розкажу. Мені скривать нема чого.
— Ви ту жінку бачили? — запитую у Ніни Іванівни про київську маму.
— Наташу? Бачила. Я ще спеціально зачіску зробила. Ми прийшли з квітами, з коробкою цукерок. Як порядні люди, а нас не показали.

— Може, ви новій невістці готувати допомагали?
— Ой, Оксанка стільки наготовила їм! Показали той, київський, холодильник: миша висить. І нема нічого. А чого ж Оксанчин не показали? — ображена Ніна Іванівна.
— Млинців наробила з м'ясом, пиріг одного сорту, другого. Я не обманюю. Піцу спекла. Холодильник забитий: ковбаси, каші, супи, борщі, м'ясо. Чого ж вони не показали? Їм же ж, видно, не треба хороше показувать. Один пиріг тільки показали. І все. А де остальне? Вітя її і в піцерію водив, і на базар. Нічого того не показали, — шкодує мама. — Вона ж усе сама. Як пчолка. Прийде з ночі, мені посапує. Все наготовить.
— Зять поряд із сапкою стає?
— Зять? — задумується теща.
— Садить помагав, а щоб сапувать — ні.
Я Оксанку все питала: чого ти його задовбувала з тим ремонтом? А вона мені: то так треба.

— Тобто у шоу є заздалегідь прописаний сценарій?
— Ні. Проте нам могли сказати, щоб ми запитали одне одного те чи інше. Адже пусті розмови нецікаві глядачеві, — пояснює Оксана.
— Передачу я дивилася тільки один раз, — говорить Ніна Іванівна.
— Прийшла до мене сестра мого чоловіка. Дивилися разом. Пізно кінчається, так вона у мене й ночувала.
— А брехню якусь показували?
— Те, що є, те й показали. Віка правильно в автобусі сказала, що папа на маму кричав і міліція приїжджала. Було таке, було.
— Таке, та трошки не таке, — поправляє матір Оксана. — Це було якраз перед Новим роком. Папа був подшофе. Визвав своїх хлопців (він раніше у міліції працював), поїхав з ними. І через якийсь час приїхав з тортом і шампанським.

«Верніть мені Оксану!»

— кричав уже на другий день зйомок Віктор.

— Жінка не сподобалась?
— Спочатку наче нічого. Приємна. А потім ні приготовить, ні поубирать. Вона тільки для одного создана, — таємниче усміхнувся Віктор.
— Для чого це?
— Для любові. Казала, що у них з чоловіком в постелі все хорошо, то він її не кине. За тиждень вона мені тільки один суп приготовила. Та ще як теща приходила, то відбивних і салат з картошкою приготовила. А так їли одну ковбасу, бутерброди. А з неділі по четвер те, що залишила Оксана. Хоча Наташа і казала, що вона не їсть ковбаси. І п'є тільки мартіні. А пила усе: і вино, і шампанське, і водку.
Та й Олексій добре м'яв і ковбасу, і майонез. Я їм кожного дня виготовлювала. І млинці, і борщі, і піцу. Хіба що тільки вареників не ліпила. Все їв, тільки піца йому жирна. Звичайно, це ж вам не з кафе.
— Ми ще вибралися у город з Наташею. А вона без головного убору. На вулиці мете. Натякнула, що треба шапку. Купили.
— За гроші, що я дитині залишила, — невдоволено уточнила Оксана.

— З Вікою спільну мову знаходила?
— Знаходила. Шляхом цукерок, — невдоволено відповідає Віктор.
— Тобі нова мама сподобалась? — запитую у Віки.
— Да, — усміхається дівчинка. — Вона мені куклу подарила. Ми разом у магазині купили. А ще духи свої подарувала.
— Там їх уже на дні було. Віка їх у перший же день на себе вилила, — пояснює мама.
— У школі у мене автографи беруть, — хвалиться дитина.
— Правда?
— Ну, розпитують про все. Ото я і називаю автографом.
— А мені друзі казали: треба було сильніше Наташу довбать, щоб вона більше робила.

«Пішов з мого дня народження»

— До Києва їхала своїм ходом, — згадує Оксана. — Дорогу мені оплатили. Мене ще по Києву покатали. За місто виїхали. Путали путя. І привезли на Виноградар (район Києва. — Авт.). Коли зайшла до квартири, то була у шоці. У них обої обідрані, пилу в три пальці. Таке враження, що це якась зйомна квартира. Олексій все хвалився, що має двокімнатну квартиру з евроремонтом. Та Наталя зізналася, що за п'ять років спільного життя тієї, квартири так і не побачила.
Святкувала там і своє 31-річчя. Знімальна група сама все влаштувала. Замовила кафе. Я про це навіть не знала. А Олексій просто пішов з кафе. Залишив мене саму. Святкувала я уже зі знімальною групою.
Я хотіла на дискотеку. А він каже: мені потіти не можна. У мене татуювання. То ти і не потій. Сиди, а я сама потанцюю.
— Як це потіть не можна? — обурюється мама Оксани. — Це ж больні люди, які не потіють.
— Він ще на «круглому столі» сказав, що «я состоялся как человек, всего добился». А чого ти добився? Живеш у жінчиній квартирі. Точніше, у квартирі її батьків.

— Знаю, що під час проекту ваша дитина захворіла. І вам навіть дозволили їй подзвонити.
— Я не знаю, хто це написав. Віка хворіла ще до проекту. А потім під час проекту я попросила, щоб моя редактор подзвонила тому редактору і дізналась, що з моєю дитиною. От і все.
— Що вас чекало удома після повернення?
— Коли приїхала додому, то побачила, що треба прибирати. Ну, і нові двері (у спальні Оксани та Віктора не було дверей, і нова жінка змусила Віктора їх поставити. — Авт.). Я навіть Олексію у Києві казала, хоч би твоя дружина вправила йому мозги, щоб він двері поставив.
— Чому ж ви раніше не ставили?
— Не було коли, — виправдовується Віктор.
Отож. Як жінка каже, то ми не слухаємось. Вони уже стояли колись, а тоді раптом не стало. Увійшли у двері головою.
Кілька днів тому бабуся, яку я доглядала, померла. Її показували у передачі. Ми допомагали з похороном.

Написано 10, дають 7,5

— Куди витратили 8 тисяч, які дають за участь у проекті?
— Не вісім, а сім з половиною, — поправляє Оксана. — За контрактом там узагалі десять. Та мінус податки. Розплатилися за телевізор, що брали у кредит. Купили нове взуття. У Києві на розпродажу. Та ми йшли не тільки і не стільки заради грошей. На таку суму нічого значного придбати не можна. А от Наталя казала, що вони йшли на передачу у першу чергу заради грошей. Як сказав її чоловік, це був перший Наталчин заробіток.
— Якщо порушуєш правила контракту, що за це буде?
— Якщо, наприклад, зриваєш зйомки чи порушуєш якесь інше правило, наприклад, грубиш знімальній групі, штраф —100 тисяч.
— На тиждень мамі залишають гроші. Хто визначає суму?
— Ми самі. Можна 200 гривень, а можна і 2000. Це гроші з вашої кишені, — пояснює Оксана. — Треба вкладатися у суму. Інакше штраф.

Життя після проекту, переконують мене герої, змінилося. Віктор став більше допомагати дружині, Оксана — менше насідати на чоловіка.
— Стали менше лаятися. Романтичніший став, — говорить Віктор. — Буває, Оксана з роботи приходить, у мене вже стіл накритий. Чи з роботи її можу одразу у кафе повести.
— Упізнають вас?
— На викликах часто, — відповідає Оксана. — Жінка одна так жаліла мене. Бідненькою називала. Були цього року з дочкою на морі, то і там на пляжі упізнавали мене.
— А я з Вікою по парку гуляв, то чоловік дивився-дивився, а тоді спитав, чи це не я брав участь у передачі.

* * *

Оксана — фельдшер швидкої медичної допомоги. Віктор — тоді безробітний, зараз працює таксистом. Виховують семирічну донечку Віку.
Оксана потрапила до Києва.
У родину Костюченків — тренера бойових мистецтв Олексія та домогосподарки Наталії. Сім днів жінки жили у чужих родинах. Три дні — за правилами іншої родини, потім встановлювали свої закони.
У Києві на Оксану чекали двоє синів, акваріум з акулою, екзотичний котик. Стосунки під час обміну не складалися.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №30 (1420)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.