Що думають іноземці про Чернігів? Інтерв'ю з кінознімальною групою з Голландії

Завжди цікаво, а як воно там — на синіх морях, у чужих країнах, серед інших культур. Ми прагнемо поїхати, подивитися, доторкнутися поглядом. Хто не може — дивиться фільми, читає, шукає новини і теж мріє дізнатися, як смакує життя у далеких краях.

Середовище, в якому ми живемо, в той же час видається нам звичним, буденним, нецікавим. Наше провінційне місто, розбиті дороги, жінки, будинки, їжа — все сприймається як належне, і мало хто думає, що для гостя із іншої країни це може бути страшенною екзотикою, не гіршою за папуасів.

Нещодавно Чернігів відвідали представники голландського продакшну revolver для зйомок ігрового короткометражного фільму. Режисер фільму, резидент амстердамської Рійксакадемії Жан Юбе, мій давній товариш. Минулого року він уже приїздив до України, ми відвідували Прип'ять, досліджували покинуті села на півночі Чернігівської області. Режисер хотів зняти невеличку, хвилин на 5-7, короткометражку за мотивами катастрофи на ЧАЕС. Через рік ідея розрослася до 25-хвилинного фільму, а знімати його з Голландії приїхала ціла група, включаючи продюсерів, оператора, режисера і одного із акторів.

Сюжет фільму (ваш покірний слуга грає у ньому головну роль) і процес зйомок ми опустимо, залишивши для іншого разу. А я, користуючись тим, що іноземці перед виїздом на іншу локацію жили майже тиждень у Чернігові, опісля поцікавився їхніми враженнями про наше місто та людей у ньому. Адже те, що вони, побачили в Чернігові, - це погляд незаангажованих людей зі свіжим поглядом на нашу дійсність. Ну і взагалі, кіношники хоч і подорожують постійно, і знімати доводилося від Європи до Азії та Африки, але в Україні не були ніколи. Тому, що ж вони про нас думають, дізнатися цікаво.
Найговірливішими виявилися одна з продюсерів, сербка Даяна, та мій товариш-француз Жан. Їм і слово.



Жан:

Чорнобиль — це те, чому я приїздив до України. Якщо ви заговорите за кордоном про Україну, з великою вірогідністю перше, що ви почуєте, буде Чорнобиль. Але, будучи тут минулого року і спостерігаючи за життям, я змінив свою думку. Тепер фільм буде про параною. Параноя, недовіра у всьому — це те, що розлито в повітрі в Україні, і також в Чернігові. Навіть деякі речі, які ти мені говорив — теж параноя (сміється). І тому я буду знімати фільм не у Прип'яті, а у Чернігові і у виселеному селі недалеко від нього. Насправді, те, що для одних виглядає параноєю, для інших може бути нормальним життям.

Моє перше враження про Україну? Я дуже розізлився. В аеропорту таксист хотів взяти триста гривень, щоб довезти до Києва. Але в Чернігові я зустрів інших людей, і зараз думаю про Україну краще.

Перше враження, яке справив на мене Чернігів — місцеві чоловіки хочуть виглядати великими та м'язистими. Вони носять одяг, що оголює руки, показують свої м'язи. У Франції ніхто так не ходить.

В Чернігові можна виїхати будь-куди з міста без того, щоб стояти у пробці. Взагалі, відійшовши трохи від центру, здається, що ти просто знаходишся у великому селі, що оточене лісом. Навколо зелень, ніяких обмежень у її рості. У Франції місто буде містом, а дерева — це всього-лише квадратна галявинка десь у вигляді скверу. Взагалі, я люблю бути прибульцем наодинці з собою у чужому місті. І Чернігів для цього — ідеальний.

Коли ми їздили автомобілем за межами Чернігова, я звернув увагу, що у ваших селах дуже багато дерев'яних будинків. Мене приваблюють такі будинки. Іноді я просто виходив у якомусь із сіл, щоб постояти і подивитися на архітектуру. Вона нагадує про древні часи. Також навколо паркани і залишки споруд. Ці пейзажі нагадували мені картини із фільму Тарковського “Андрій Рубльов”.

Місцеві люди кажуть, що вони не довіряють політикам. Вони не довіряють уряду, але так же само вони не довіряють і своїм сусідам. Це теж параноя, про яку я говорив спочатку.

Мені дуже сподобався український борщ. А ще, коли заходиш до когось в дім, тебе завжди намагаються посадити за стіл і чимось пригостити. Це дуже приємно, звісно. І складається  враження, що українські жінки постійно готують! Вразила висока культура кави. Коли заходиш до кафе, тобі можуть на вибір запропонувати 15 її різновидів!

Для місцевих було шоком, що я користуюся розбитим “айфоном”. Українець, що купив “айфон”, який тут є дуже дорогим, буде показувати його, хвалитися ним. Тому не дозволить собі ходити з розбитим телефоном. У Парижі такого ви не побачите. (У всіх членів кінознімальної групи були “айфони”, і у трьох — із розбитими кришками — авт.). Але у французькій провінції, де у людей грошей менше, можна зустріти щось подібне. Там люди теж хочуть показати достаток більший, ніж є насправді, купуючи більші телевізори, нові машини, чи останню модель телефону.

Мені подобається, що у вас дешеві сигарети.А не подобається, що люди сприймають мене як чужого. Всі хочуть розібратися, що ж я роблю, і чи не шпигун я чи не терорист.

Ми в Європі проводимо багато часу, обговорюючи, чим, наприклад, відрізняється француз від іспанця. Але насправді не так відрізняється менталітет європейця із однієї країни від європейця з іншої, як менталітет різних соціальних груп населення. Люди мистецтва значно відрізняються від робітників, і таке інше. Але робітники чи селяни тут і там різні. А культурне середовище приблизно однакове: носять схожий одяг, п'ють ті ж напої, ведуть розмови на однакові теми.



Даяна:
Порівняно з цінами, які у Голландії на продукти харчування, в Україні це зовсім не дорого. Я б навіть сказала — дешевше, ніж у Сербії, якщо мати на увазі не Бєлград. Але Сербія — бідна країна. Чернігів мені виглядає багатшим, аніж типові сербські міста, за виключенням Бєлграду. Я бачила ціну на літр пива 8 грн. Це 80 євроцентів. У Європі неможливо купити літр пива за таку ціну.

На відміну від європейських міст, у Чернігові зовсім небагато автомобілів. Також зовсім немає звичної великої кількості барів, ресторанів, куди люди могли б вийти посидіти увечері. Можливо, це через те, що для більшості чернігівців це дорого? У Сербії увечері всі сидять по барам.

Тут у Чернігові надзвичайно низькі ціни на житло, порівняно з Голландією. Зараз я живу в Амстердамі, це — дуже дороге місто. За квартиру недалеко від центра площею 60 метрів  платимо півтори тисячі євро. Раніше ми з чоловіком жили у Роттердамі, знімаючи 90-метровий будинок, за який платили всього 1150 євро.

Я чула, що в Україні дуже популярним напоєм є горілка. У нас в Сербії схожим напоєм є ракія. Мій батько має виноградники, робить багато вина і ракії. У нас взагалі, ніхто не купує ракію в магазинах. Якщо ти йдеш повз будинок, а перед будинком стоїть пляшка, значить, ти можеш купити домашню ракію там. В Чернігові я не зустрічала такого. Всі купують алкоголь у магазинах.

В Чернігові люди не дуже дружні до іноземців. Коли намагаєшся щось спитати, деякі з них ставляться до тебе з підозрою. Одна жінка навіть нагрубила мені на вулиці, просто коли я звернулася до неї . Добре, що поряд був хлопець, який заговорив зі мною англійською і допоміг. Сьогодні теж, почувши мою мову, люди дивилися на мене скоса. Але зовсім не всі.

Мені здалося, що в Чернігові популярний спортивний вигляд, здоровий спосіб життя. У Європі це теж зараз стає модним, люди кидають палити, вживати алкоголь. Але в кіноіндустрії палять всі.

Спочатку я думала, що Чернігів -  досить безлюдне місто. Ніхто не поспішає, все відбувається повільно. Адже у Європі завжди багато людей на вулицях, постійний шум. Але потім ми переїхали до Славутича. І тут я зрозуміла, що насправді Чернігів дуже людний.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.