Закінчиши ліцей для обдарованих дітей, юний чернігівець мріє про науку

 

Але спочатку були шкільні конкурси, різноманітні змагання і... мрія про успіх.

 

«Математика для мене - особливий предмет, - розповідає Владислав. - Мені завжди було цікаво вирішувати якісь логічні задачки, приклади, особливо, складні. Інформатикою почав цікавитися в шостому класі, а ще люблю фізику і хімію».

 

Його мама Людмила Богун розповіла, що примушувати сина вчитися не було потреби. Скоріше - доводилося відганяти його від книжок. «Влад завжди любив вчитися, з дитинства енциклопедії читав. Інтерес до математики у нього проявився у віці чотирьох років, коли я йому купила книжку «Вчимося рахувати», - згадує пані Людмила. - Владу так сподобалось рахувати, що вже у п’ятирічному віці хлопець легко міг розв’язувати складні приклади. Після цього я водила його в спеціальні гуртки, купувала літературу та головоломки. Син навчався в шостому класі, коли я привела його в гурток з інформатики. Керівник гуртка спочатку нам відмовила, бо хлопець був замалий (гурток був розрахований на старшокласників). Але після Тестів педагог була вражена знаннями Владика і одразу почала готувати його до всеукраїнської олімпіади, де вже наступного року мій син посів друге місце».

 

Вже в сьомому класі Владиславу призначили стипендію від міського голови. Такого результату вдалося досягти завдяки перемогам в обласних олімпіадах з фізики, математики і, звісно, згадане друге місце у Всеукраїнській олімпіаді з інформатики. Є у хлопця і диплом «Гордість міста Чернігова» та значок «Зірка України».

 

 

Спочатку Владислав навчався у школі №15, потім перейшов до школи №3. Та оскільки він «переріс» шкільну програму, потрібні були додаткові заняття. Коли мати Владислава звернулися до викладачів місцевих педагогічного та технологічного університетів з проханням про репетиторство, відповідь була: «А воно вам треба?».

 

Про Український фізико-математичний ліцей при Київському національному університеті для обдарованих дітей сім’я дізналася в Центрі науково-технічної творчості для молоді, який відвідував Владислав. Тамтешня викладач інформатики  розповіла про цей заклад, але ні контактів, ні умов для вступу туди вона не знала.

 

«Вже дома разом з мамою ми в Інтернеті знайшли сайт ліцею з номерами телефонів та іншими контактами, - розповідає Владислав. -Мама зателефонувала, трубку взяла завуч. Вислухавши маму, сказала: «Приїжджайте першого вересня. Ми вас зачислили. Всі документи вислали через Інтернет, а вже першого вересня поїхали на навчання».

 

 

- Дітей туди приймають після 8 класу. Щоб навчатися там, треба Скласти іспити. Здебільшого це діти, які хочуть розвивати знання з фізики, інформатики, математики, хімії.

 

Ці предмети мають подобатися учню, бо інакше вчитися буде дуже важко. Переможців обласних олімпіад та дипломантів всеукраїнських олімпіад приймають без іспитів. Там навчаються діти з усіх областей України. І що найцікавіше, з Чернігівської області в ліцеї до моєї появи не було жодного уЧня!

 

 

- Вчителі ставляться до учнів по-батьківськи. Пам’ятаю, як під час навчання в десятому класі, коли восени опалення ще не було увімкнено, і в кімнатах, де проживали учні, і в навчальному корпусі було дуже холодно. Так на заняття вчителі приносили електрочай-ники і гріли нам чай. А під час епідемії грипу, коли нікого з-учнів не випускали з корпусу, класний керівник пекла вдома млинці і приносила нам. Скажіть, де в наших звичайних школах такі викладачі, щоб носили на заняття дітям чай і млинці?

 

 

- Ліцеїсти живуть вчотирьох в кімнаті гуртожитку, який знаходиться в одній будівлі з навчальним корпусом. Навчання, проживання, харчування, участь в багатьох олімпіадах різного рівня - все безкоштовно. Також учням, які займають призові місця у всеукраїнських олімпіадах, надається стипендія. Її виплачують упродовж року. Наприклад, я отримував Президентську стипендію за зайняте перше місце на Всеукраїнській олімпіаді з інформатики. Вона складала тисячу гривень на місяць! А ще ми мали право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті.

 

Годують у ліцеї п’ять разів на день. В раціоні є молочні продукти, м’ясні і рибні страви, овочі та фрукти. Але при тих навантаженнях, які були, ми завжди перебували, як би це сказати... в стані легкого голоду, чи що? Постійно хотілось їсти. На перервах бігали за пиріжками та тістечками.

 

На ліцей практично не виділяють державних коштів. Від держави - лише харчування. Все інше k ремонти, розвиток, поїздки на олімпіади - забезпечують спонсори. Переважно ними є випускники цього ж таки ліцею, які встигли досягти життєвого і професійного успіху.

 

В ліцеї вивчають ті ж предмети, що і в звичайній школі. Але на математику, інформатику, фізику та хімію тут роблять особливий акцент. Тож якщо у дитини немає бажання вивчати точні науки, йти у такий заклад не має сенсу. Бо навантаження є дуже великим. До речі, тих, хто не «тягне», відраховують.

 

 

- Умови життя в гуртожитку були загалом непоганими. Я казав, що в кожній Кімнаті жили вчотирьох, в кожного - стіл, ліжко, тумбочка. Але ж я звик жити вдома, маючи свою кімнату, а тут....

 

Рівень навантаження також не можна порівнювати з програмою звичайної школи. Якщо там задають, наприклад, додому одну задачу і два приклади, то в ліцеї не менше десяти, а то й двадцяти завдань щодня. Та й за домівкою сумував, звичайно.

 

Але навчання цікаве. І все завдяки вчителям. На заняття приходять відомі науковці і вчені, читають лекції. Цікаво подається матеріал. Візьмемо, наприклад, англійську мову. В школах домашнє завдання з цього предмету - це вивчити слова, перекласти текст. А тут все по-іншому. Нам задавали «проре-кпамувати» якийсь вид продукції англійською, і зробити це неабияк, а з родзинкою. Пам’ятаю, ми з товаришем «рекламували» запашний чай, в якості аромооксамиту використовуючи пар від праски. А виграли хлопці, які рекламували гель для душу. Вони принесли в клас на урок тазик з водою, розляглися до трусів і просто почали

митися гелем для душу, начитуючи текст.

 

 

- Від ліцею - в Казахстан на олімпіаду з інформатики. Наша команда зайняла третє місце з 19 учасників. Там я також посів друге місце в окремому змаганні. Після того як повернулися, ми почали шукати в Інтернеті інформацію про олімпіаду, про себе, про нашу команду. Але в Інтернеті було дуже багато інформації по переможців інших країн з поздоровленнями команд, дітей з Білорусі, Росії, Киргизстану, які просто займали якісь місця. А про Україну взагалі ніде не згадували. Таке враження, що нікого в нашій країні взагалі не цікавлять досягнення її юних громадян.

 

 

- Я подав документи до чотирьох столичних вузів, а також - в наш «політех». Після того, коли вже оголосили прохідний бал, мені почали дзвонити зі всіх закладів, куди я подавав документи. Запитували, коли ж я принесу оригінали? При цьому всі розповідали про переваги навчання саме в їх закладі. Щоправда, один заклад таки не виявив активності. Вгадайте, хто? Звичайно ж, наш технологічний університет!

 

А я обрав Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет кібернетики.

 

 

- Звісно, і думав, і хотів. Та вирішив спочатку повчитися в нашій країні рік-другий,,з’їздити на практику в іншу країну. Тим паче така змога є. В планах, звичайно ж, є бажання перевестися кудись. Як не гірко про це говорити, але в нашій країні не дуже цінують вчених і просто людей, які хочуть розвиватися та чогось досягати в науці. На жаль...