Як один випадок здатен змінити життя людини

Хтось називає подібне збігом обставин, хтось - втручанням долі, а в результаті те, що трапляється випадково - іноді навіть всупереч логіці, очікуванню чи прогнозам - нерідко стає початком кардинальних життєвих перемін. Так було колись, так є зараз і, мабуть, так буде завжди...

Не треба чобіт. Головне: ти став людиною!))

Розповідає 75-річний Леонід Мороз зі Сновського:

- Я ходив до школи після війни. Як усі ровесники, хотів бути військовим. Після перемоги ця професія здавалась найдо-стойнішою. Але ще тоді зовсім дитячим розумом усвідомлював, що моя мрія не здійсниться. Вчити мене було нікому: у 1943 померла мама, а через три роки - й батько. З рідні у мене залишилась тільки бабуся -батькова мати. Ми жили з нею в Андрониках (Корюківський район. - Ред.). Я - ще малий, вона - уже не молода. Ледве зводили кінці з кінцями. З усіх свят тільки одне відзначали по-справжньому - Великдень. До нього, як би скрутно не було, неодмінно мала бути обнова.

Пам'ятаю (мені було років 12), щоб купити мені штани, бабуся віддала на продаж останнього півня. Вторгували за нього десятку. Думали, що трохи ще й на черевики зекономимо, та лишилось хіба що на шнурки.

Носив старі - латані-перелатані. У нас про такі казали: каші просять. Але і їх беріг, щоб «виходили» до тепла - коли усюди можна ганяти босоніж.

У цих черевиках і побачив мене біля магазину голова колгоспу - дядько Іван (Грузький). Він був поранений на війні. Два пальці на руці зовсім не згинались.

Глянув на мої ноги, похитав головою. Сказав: знаю, яке воно, сирітське життя. Завів у магазин, звелів продавщиці піді-брати мені черевики. А до них - ще й чорні блискучі калоші. Я від щастя усі слова розгубив. Притис подарунок до грудей, боюся повірити, що він справді для мене. Потім кинувся дякувати.

А він: «Носи на здоров'я. Колись віддячиш: вивчишся, станеш льотчиком і, як пролітатимеш над Андрониками, кинеш мені з неба чоботи».

Ці його слова ніби відпечатались у моєму мозку. Борг перед дядьком Іваном зобов'язував і стимулював. Я почав краще вчитися. Займався спортом.

Після школи вступив до Орджо-нікідзенського вищого загальновійськового училища. Від льотного відмовив один із членів комісії - розказав, що льотчиків швидко «списують» на землю.

Пізніше, при кожній можливості, я відкладав гроші на чоботи для дядька. Коли назбирав достатньо, приїхав додому, кличу його в магазин. А він ніяк не може зрозуміти, про що я. Коли згадав, розсміявся. Каже: не треба чобіт. Головне: ти став людиною.

Тепер боюсь і подумати, що б з мене вийшло, якби не та випадкова зустріч...

«Там я представляла Україну»

Багато в чому завдячуючи випадку (опинилася в потрібний час у потрібному місці), одинадцятикласниця Рогізківської ЗОШ (Щорський район. - Ред.) - 16-річна Тетяна Габадзе виборола першість серед зарубіжних спортсменів на міжнародному чемпіонаті (змагалися представники 9 країн) з ран-ачері (біг і стрільба з лука).

Тетяна Габадзе у Рогізках

... Під час цьогорічних літніх канікул вона гостювала у сестри в Чернігові. 12 серпня, у неділю, дівчата пішли в центральний парк культури та відпочинку покататися на роликах. А там у рамках святкування Дня будівельника проводились різні заходи. З усіх сестри вибрали стрільбу з лука. Таня захопилася цим видом спорту, коли відпочивала в «Артеку».

Так склалося, що саме в цей час на майданчику перебував президент Чернігівської обласної федерації стрільби з лука Євген Руденчик. Оцінивши результати стрільби Тетяни, він запропонував їй приходити на тренування. Дівчина погодилась і вже через півмісяця у складі збірної області зі стрільби з лука взяла участь у відкритому чемпіонаті Росії, що проходив у Єлабузі (Татарстан).

- Це була моя перша в житті індивідуальна гонка, - говорить Тетяна Габадзе.. -Бігом я займалась і у школі - кілометр-два, не більше. А тут - цілих чотири, з чотирма вогневими рубежами. Дистанція була дуже важкою: стріляти треба було з відстані 18 метрів при вітряній погоді після інтенсивного бігу під дощем. Може, за інших обставин я б зупинилась, зійшла з дистанції, але там я представляла Україну - це був неймовірно потужний стимул. В результаті - перемога.

Єлабуга. Таня (третя) на подіумі

І тепер центральне місце у подальших планах дівчини - спортивна кар'єра...

Марта Зінченко, газета "Чернігівщина" №49 (377) від 06.12.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.