Микола Богдан: «Щоб молодість ще довго відчувати, треба завжди рухатися вперед»

Сьогодні голова Федерації профспілкових організацій області Микола Богдан відзначає свій золотий ювілей. 50 – це для справжнього козака час повного розквіту фізичних, розумових і життєвих сил. 50 – це своєрідна вершина, з якої добре видно, куди йти і чого досягати.
Хоча навколо все змінюється невпинно, та нас, журналістів, щодня дивує якась новина. Але найцікавіше в світі – це людина, її діла і її душа, краса і таїна. Саме про це й розмова спеціального кореспондента «Деснянки вільної» Сергія Гайдука з іменинником.

– Ваше прізвище Богдан, що у перекладі з давньо¬слов’янського – «дарований Богом». Не цікавилися, звідки корені такого справді козацького ймення?
– Зрозуміло, що для цього потрібні глибокі історичні розвідки, адже наше село вперше згадується на початку ХVІІ століття. Тож цілком ймовірно, що мої давні предки мали причетність до козацьких подвигів. А ось мої найближчі діди і прадіди, про яких я чув чи знав, гідно несли естафету звитяги і мужності. Від свого батька Андрія Івановича я за своє життя жодного поганого слова не чув. Він не пив, не палив. А вже який був тесля! Майстер – на все село. Ніхто не міг краще нього змайструвати воза чи сплести кошика.
Дід Андрій (по материній лінії) – потужний козарлюга був, міцної статури і неабиякої сили, справжній красилівський Піддубний. Витримав усі смертельно небезпечні дороги війни, сповна ковтнув гіркоту поразок та поранень, але дійшов до Берліна і відсвяткував перемогу, повернувшись героєм додому. На його плечах і руках трималося господарство – корова, кабанці, кури, заготівля сіна та дровець. І це до 75 років! На жаль, рани далися взнаки і, попрощавшись, він відійшов у інший світ. Любив мене, і я чим міг допомагав йому. Тож, мабуть, невипадково кращі риси моїх дідів і батьків перейшли мені.
Саме завдяки їм я добре знаю ціну хліборобської праці, ціну кращих людських якостей і міри відповідальності. Усі сільські університети – пасти курей, гусей, корів, боротися з бур’янами і заготовляти сіно - я пройшов сповна і не лінувався, та й загалом думки такої не було.

– А шкільна наука як давалася, чим запам’яталися ці роки?
– Навчався легко і з насолодою. Улюбле¬ними предметами були математика та історія. Захоплювався спортом. У ті часи у будь-яку вільну хвилину ми віддавали перевагу популярним ігровим видам – футболу, волейболу, баскетболу. Постійно виходили на старти шкільних та районних спартакіад, чемпіонатів з легкої атлетики. І коли досягали п’єдесталів пошани, радості не було меж. Це вже тепер, мало не з дитсадка юнь не може жити без теле-комп’ютерного екрану.
Закінчуючи школу, я вже марив небом, літаками. Тож склавши екстерном випускні екзамени, поїхав до Чернігівського вищого авіаційного училища льотчиків. Але доля там мені не посміхнулася... Час ще дозволяв, і я, гарячково перебираючи варіанти, згадав про свої симпатії до точних наук і подав документи на фізико-математичний факультет Чернігівського педінституту. Але одного балу не вистачило, аби подолати конкурс, тож повернувся до рідного села, де й почалася наприкінці літа моя офіційна трудова біографія. Та вже наступної весни сурми покликали на армійську службу.

– В ті часи це було серйозне випробування для молодого чоловіка, для його становлення. А що принесла вам «непереможна і легендарна»?
– Служба проходила у надзвичайно секретному підрозділі, в лісі на кордоні з країнами НАТО. Посада досить відповідальна – шифрувальник-кодувальник. Тож багато закритої інформації проходило через мої руки. Про те, що моя наполегливість, енергійність та знання справи викликали позитивні оцінки командирів, свідчить моє звання старшини і пропозиції вступити до військового інституту зв’язку.
Завдяки армії я навчився чіткому порядку, суворій дисципліні, оперативній, прискіпливій роботі з документами. І тепер будь-яка ситуація мене не дратує, бо назавжди позбувся «цивільної розхлябаності». Мабуть, це допомогло й сину, який в армії пройшов екстремальну школу військової розвідки.

– А коли ж започаткувалася профспілкова діяльність?
– Зрозуміло, що в армії таких думок чи мрій не було. Бажання вчитися, здобути вищу освіту – ось що було на меті після звільнення в запас. Тож після короткого відпочинку і підготовки я досить легко вступив до Чернігівського педінституту. Студентські роки пролетіли швидко. Здобувши спеціальність викладача початкового військового навчання та фізичного виховання, отримав направлення на Чернігівський камвольно-суконний комбінат – інструктором-методистом виробничої гімнастики, а згодом обійняв посаду заступника директора фізкультурно-оздоровчого комплексу.



– 80-ті роки – час найвищого злету комбінату. Чим вони були примітні у Вашому житті?
– Мабуть, нинішнє молоде покоління не знає, що комбінат був найпотужнішим підприємством галузі не лише колишнього Союзу, а й усієї Європи і налічував 12 тисяч працюючих, які виробляли щороку 25 мільйонів погонних метрів тканини! Це був справжній гігант текстильної промисловості з його потужною соціальною інфраструктурою. Я вдячний КСК за справжню, неповторну робітничу школу гарту і життєвого досвіду. Можна багато розповідати про спортивні досягнення колективу, до яких причетний і я, адже саме тоді започатковувалася чемпіонська «Легенда». За 22 роки роботи я пройшов разом з комбінатом нелегкі етапи розвалу, реформування і фінансових негараздів. У складні часи очолив профспілковий комітет, який став справжнім захисником робітників.

– Ваша посада передбачає конфлікти, суперечки, гострі діалоги, які не додають гарного настрою. Що робите у таких випадках?
– Спокійно аналізую ситуацію і шукаю компромісні варіанти. А ще поміж відомих всім життєвих домінант я тільки гумору вклонитись мушу. Людина з гумором – це рідкісний талант, що вміє лікувати власну душу.

– Цілком приєднуюсь. Але душевної рівноваги додає щаслива сім’я, яка подарувала Вам синочка і нещодавно срібний ювілей подружнього життя. А де знайшли свою кохану «половинку»?
– Як у кіно – під «чортовим» колесом у міському парку. Був ще студентом, коли познайомився з Олександрою. Вона народилася в якутській Нюрбі в родині військового льотчика. Ось так мрія юності повернулася до мене як дружина.

– Стежина життя називається долею, а над нею – то сонце, то хмари. Як Ви вважаєте, характер – не тільки енергія і воля, може, це і вміння тримати удар?
– Дійсно, тримати удар це добре, але краще їх не допускати. Якщо порівнювати з боксом, то ефективніше завдати одного невідпорного і не пропустити жодного.

– А що робите у вільний час?
– Тут все традиційно – риболовля, дача і всілякі цікавинки з дерева.



– Наостанок є бажання зробити Вам комплімент. За гороскопом – Ви Скорпіон, про якого стверджують: у роботі і у виконанні обов’язку він виявляє залізну волю. Ніколи не шукає порятунку в ілюзіях, швидко знаходить слабку точку ситуації, адже природжений боєць. У відносинах з людьми виявляє порядність і чесність. А ще скромний, старанний, уважний до оточуючих його людей, не дає волі своїм емоціям, користується любов’ю і повагою колег. Найважливіше в його житті – це робота. Він енергійний, цілеспрямований, із швидкою реакцією і силою волі. І це все – абсолютно про Вас.
– Дякую, Вам видніше.

– Про що мріється ювіляру?
– Щоранку я дарую собі радість: дружину, зустріч, мрію, просто квіти. І цьому я щиро усміхаюсь, адже так набагато легше жити. А щоб молодість ще довго відчувати, потрібно забути про роки, більше думати та вчитися, й не згадувати нудне. Краще, допоки є сили, рухатися вперед.
– Що ж, розумних і благородних небагато. Із ними спілкуватися – це свято і хороший настрій. Тож із золотим ювілеєм! Красно дякую за розмову.

Коротке досьє

Народився в селі Красилівка Козелецького району. Трудову діяльність розпочав у 1980 році слюсарем Красилівської дільниці Чернігівського дослідно-експериментального заводу. Після закінчення у 1987 році Чернігівського державного педінституту ім. Т.Шевченка працював на різних керівних посадах на Чернігівському камвольно-суконному комбінаті, а у 2005 році обраний головою профспілкового комітету акціонерного товариства «КСК «Чексіл». Очолював обком профспілки працівників текстильної і легкої промисловості. У лютому 2009 року на альтернативній основі обраний головою Федерації профспілкових організацій області. Є членом Ради та президії Федерації профспілок України. Миколі Богдану присвоєно почесне звання «Заслужений працівник профспілок України».



Спілкувався Сергій Гайдук, тижневик «Деснянка вільна» №93 (392), фото автора та із сімейного альбому іменинника

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.