Чернігівці живуть з діабетом і навіть народжують діточок

Кількість хворих на цукровий діабет в Україні давно пересягнула мільйонну позначку, і зараз знаходиться в районі 1 млн. 200 тис. осіб, із них близько 8 000 дітей. Серед них близько 200 тис. осіб - інсулінозалежні. За останні 10 років, за даними МОЗ, поширеність хвороби збільшилася у півтора рази, і продовжує зростати. Явище вже давно досягнуло характеру епідемії, адже, за оцінками експертів, на кожного офіційно зареєстрованого хворого доводиться як мінімум 2-3 випадки недіагностованого захворювання. Хвороба стрімко молодшає. Якщо ще 10 років тому переважна більшість хворих на діабет була у віці старше 30 років, на сьогодні відсоток цієї вікової групи швидко наближається до половини.
   
Наша Чернігівська область, хоч і займає одне із останніх місць в Україні по поширеності цукрового діабету на 100 тис. населення (за даними на 01.01.2011р. - 2123,2 чол.), похвалитися гарно поставленою профілактичною роботою з його ранньої діагностики не може. У нас цей показник один із найгірших у країні. Всього ж у області станом на 1 січня 2011 р. був зареєстрований 23 381 хворий на цукровий діабет, із них 4 612 осіб із діабетом І-го типу, тобто інсулінозалежних. У самому Чернігові кількість хворих складає більше 6 000 чоловік.
   
У місті і області діє затверджена обласною радою Програма «Цукровий діабет» на 2011–2015 роки. Згідно неї, на лікування і профілактику хвороби у бюджеті передбачено 73 421,4 тис. грн.
   
На сьогодні закупівля інсуліну для хворих, які його потребують, здійснюється у стовідсотковому обсязі за бюджетні кошти, і це велика допомога хворим у їх нелегкій боротьбі. Але, крім самої необхідності приймати інсулін, діабет викликає цілу низку інших ускладнень, які, за невчасної діагностики і лікування, можуть привести до найтяжчих наслідків, аж до самої смерті. В першу чергу це хвороби нирок, очей , збільшення ризику інфарктів та інсультів, розвиток гангрени ніг із необхідністю їх ампутації. Цукровий діабет невиліковний, і, таким чином, людина, що потрапила на гачок хворобі, на все життя виявляється прикутої до необхідності лікуватися, тратити на це значні кошти, і боротися не тільки із самим діабетом,а і з викликаними ним супутніми захворюваннями.
   
У Чернігові з 1993 року діє Товариство сприяння хворим на цукровий діабет. Знаходяться вони по вул. Ушинського, 6, у гуртожитку "Чексіла" №4, де є актовий зал для зібрань і обговорення проблем, та кабінет адміністрації. У минулі роки міською владою виділялися кошти на фінансування його потреб, але цього року з невідомих причин міською радою виділення коштів на товариство передбачено не було.



Руслана Простакова, голова товариства, не за чутками знає про хворобу - діабет забрав її чоловіка у зовсім молодому віці, всього 35 років:
  - На жаль, лікарі-ендокринологи, які знають про цю організацію, не розповідають про нас хворим, не інформують, що у нас можна отримати підтримку, не направляють до нас. Раніше ж лікар був цар і бог. У нього стоїть холодильник із інсуліном, і він хоче - дав, не хоче - не дав. А тепер, коли форма відпуску інсуліну рецептурна, і відпуск безкоштовний, вони, хочеш-не хочеш, мають виписувати рецепта, і йди в аптеку, отримуй.
 
І від міської влади цього року ми отримали нуль цілих нуль десятих копійки коштів. Минулі роки було хоч 10-15 тис. грн. на рік, маленькі гроші, але ми їх якось економили, і на найнеобхідніше нам вистачало. Майже все, що тут у кабінеті, і у актовому залі - спонсори дали. Меблі деякі я свої привезла. Я розробила програму, і ходила на поклон до всіх чиновників, щоб нам дали фінанси на неї. Але дуже важко зрозуміти людині, яка сама не стикалася з цією хворобою, наскільки вона страшна. Пожили б вони з нами хоча б пару тижнів, побігали безкоштовно, подивилися на цих людей, як вони виживають, може, і змінили б свою думку. Нам же треба хоча б найнеобхідніше. Глюкометри для вимірювання цукру у крові - один коштує близько 1 000 грн., а за які кошти його купити діабетику, у якого пенсія близько 800 грн.? Тонометри для виміру тиску. І що найбільш необхідне - медикаменти. На цей рік я теж розробила таку програму, але не знаю, дадуть щось чи не дадуть.

Соколов до мене приїздив 4 жовтня, сказав: "Дві ваші вимоги пишіть, ми задовольнимо". Але я написала більше, тому що це несправедливо. Тим же безпритульним он скільки дають. А нам доводиться ходити з простягнутою рукою.
   
Допомогу, на жаль, велику ми надати хворим не можемо. Але якщо спонсори виділяють якісь медикаменти - роздаємо всім. Секонд-хенд нам дарують, виділяємо одяг тим, хто не має можливості собі купувати. Влаштовуємо заходи для наших членів. 14 листопада, наприклад, Міжнародний день хворих на діабет, у нас буде святковий стіл. На свята, той же Новий рік, на ялинку міського голови і губернаторську прошу, щоб нашим дітям зробили вхід. Якщо знаходяться спонсори, дітям на святого Миколая подарунки роздаємо. Також до нас приходить лікар-ендокринолог, читає лекції. Медсестра є, яка може робити уколи, якщо людина сама собі не може. Моя мама, психолог, розмовляє з хворими, консультації надає.
 
Ще одне дуже важливе питання, вирішення якого я хочу добитися - діти дошкільного віку. У нас же є в дитсадках групи для дітей з вадами зору, слуху. А дитячого садочка, або хоча б кількох груп для дітей, хворих на цукровий діабет, немає. А зараз же стільки таких діточок. І ніхто не хоче брати їх до садочку, бо за них іде величезна відповідальність, адже персонал має бути обізнаний із хворобою. І в такому садочку має бути лікар-ендокринолог, медсестра, які знають, що таке діабет, можуть надати першу допомогу у випадку ускладнення. І їм же спеціальний режим, спеціальне харчування потрібні. Це моя велика мрія і план - зробити такий дитсадок у Чернігові.
 
Життя хворого на діабет І-го типу вимагає постійного приймання інсуліну. Але це не єдина проблема, адже діабет може спричиняти безліч ускладнень, і з віком їх тільки більшає. Леоніду Григоровичу Криштопу 75 років, і 20 з них він хворіє на цукровий діабет, з 2007-го року на тип І, з необхідними ін’єкціями інсуліну. Хвороба розвивалася повільно, перших 10 років можна було обходитися таблетками. Але особливістю подібних препаратів є те, що вони "підсаджують" підшлункову залозу, вона перестає виробляти інсулін, і рано чи пізно хворому доводиться переходити на його ін’єкції.



- За кордоном діабет вважається не хворобою, а способом життя. Там немає проблем з таблетками, що знижують рівень цукру, з якісним інсуліном, харчуванням. А у нас, де основні продукти харчування картопля та хліб, ця дієта тільки сприяє повноті, погіршенню обміну речовин, і розвитку діабету. Діабет має багато негативних наслідків, через гангрену людям ноги відрізають, унаслідок відмови нирок на діаліз кладуть. У мене через діабет розвинулася сліпота - глаукома і катаракта, і ще букет інших хвороб. Я вчасно звернувся до лікарні, слава Богу, зір мені повернули. Але відтепер я двічі на рік маю проходити курс лікування. Крім того, двічі на рік я повинен лікуватися у ендокринологічному відділенні. Це дуже дорогі процедури, мінімум 1500 грн. У нас же в лікарнях все, крім замірів температури, платне. Або добровільне пожертвування треба давати. Тому у мене в кращому випадку виходить лікуватися один раз на рік.
 
Добре, що із інсуліном ситуація зараз нормалізувалася, препарат доступний. А ще пару років тому кожен рік на початку року поки фірми ділять, хто тендер виграє на його поставку, інсуліну ніде немає. І два, і три місяці, бувало, чекати доводилося. Якщо ти собі запасу не маєш, і взяти ніде, то лягай і помирай.



У свій час наша громадська організація отримала глюкометри від спонсорів, але в нього треба заряджати тест-смужки, які показують рівень глюкози. В ідеалі - кожен раз після приймання їжі. 50 таких смужок коштує 207 грн, це майже 400 грн. в місяць. До цього треба пити ряд таблеток, купувати шприци для ін’єкцій, вітаміни. У місяць такого всього збирається на тисячу гривень, і це із врахуванням того, що інсулін у нас безкоштовний. Якби не це, то гаплик би був зразу.

Дієту я не дотримуюся, де на це грошей взяти.  Тим більше, у продукти для діабетиків додають цукрозамінювачі, а це все ж хімія, і вона далеко не безпечна. Тому я все беру своє, або із магазину звичайні продукти. Само собою, солодкого не можна. Картоплі поменше. Діабетичний хліб можна купити в магазині. Я не палю. А 50 г. алкоголю в якості лікувальної дози у свято дозволяю собі. Від дурного ока і живота допомагає.

Отаке воно, нелегке життя людей, які хворіють на цукровий діабет. В умовах недостатності коштів і необхідності постійно боротися із побічними наслідками, викликаними хворобою, мова іде не про життя, а, скоріш, про виживання. Але хворі не впадають у відчай. І серед них є такі, які, попри все, вважають себе цілком повноцінними людьми.



Чернігівка Жанна Чайка, яка хворіє на інсулінозалежну форму діабету з 15 років, зовсім не побоялася хвороби, і таки здійснила свою мрію стати матір’ю, незважаючи на опір всіх лікарів, які були категорично проти вагітності, тим більше, що вже перша вагітність була у досить немолодому для цього віці – 35 років. Більше того, через три роки після народження доньки Ніки Жанна народила ще і сина.
    - Як для 15-річної дитини, хвороба була для мене важким стресом. Як це так, чому всі нормальні, а я ні, за що це мені? Але поступово я звикла, і вирішила, що буду жити як всі, лише кожного ранку і щовечора буду колоти інсулін.

Звісно, хвороба дає деякі ускладнення на організм, і зір падає, і нирки нагадують про себе, і судини ніг псуються. Але поки великих стресів не було. У мене багато знайомих, які хворіли на цукровий діабет, померли за ці 25 років. Але я от живу, і навіть народила двох дітей. Спершу я не знала, як буде проходити вагітність, та і лікарі були не готові до такого. За мною всі гінекологи міста ходили і наполягали, щоб я зробила аборт. Тут від мене відмовилися, відправили на Київ. Але і там не змогли нічого зробити. Дві перші вагітності у мене завмерли на 36-и тижнях. Тому двох наступних дітей ми кесарили, в 34-и і 30-ть тижнів. Вагітності проходили нормально, ускладнення були лише під час першої вагітності, та й ті, мабуть, через те, що я за деякий час перед нею ще іноді випивала і палила. А інші пройшли навіть легше, ніж у багатьох здорових людей. Лікарі хвилювалися, мабуть, більше, ніж я.  І діти розвиваються нормально, здорові.



Фото з сімейного архіву Жанни

Лікар на дільниці сказала, що якби у неї всі  були такі, як мої, їй би було нічого робити. Я не знаю, чи їм передалася у спадок моя слабка підшлункова залоза, можливо, те ж харчування, стреси можуть спричинити захворювання. Але можливо, що там все нормально, і все життя вони будуть жити, не помічаючи ніяких хвороб.

Зараз я офіційно у декреті, але продовжую займатися своєю роботою, дизайном, вдома за комп’ютером віддалено. Щодо дієти, прочитавши багато літератури, я зрозуміла, що все має бути в міру. Тому я можу собі дозволити і жирненького трішки, і солоденького. Адже обмежуючи в одному, ми обмежуємо і у іншому. Маленький шматочок дозволити собі можна завжди. Останні шість років я зовсім не палю і не п’ю, бережу здоров’я.  Діабетикам насправді можна і спортом займатися, головне уважно контролювати рівень цукру.
   
Приклад Жанни Чайки показує, що цукровий діабет - зовсім не вирок. З ним можна жити повноцінним життям, і навіть народжувати дітей. Звичайно, хвороба, яка не відпустить до кінця життя, вимагає до себе постійної уваги, і не дозволяє розслабитися ні на хвилинку. Але головне - не опускати руки, і жити. Побажаємо хворим справлятися з недугами, а владі - більше уваги звертати на проблеми діабетиків, і, можливо, виділяти цільову допомогу на придбання тих же глюкометрів, тестових смужок, медикаментів на лікування побічних наслідків.
   
А для потенційних спонсорів, які мають бажання допомогти чернігівському товариству сприяння хворим на цукровий діабет - телефон його голови Руслани Простакової: (097)526-40-04.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.