Як 15-річніи Катерині Липкан стати зубним техніком без документів?

Катерина — з села Ведильці Чернігівського району. Дівчина ходить до десятого класу місцевої школи. Цього року хотіла після 9-го вступати до медичного коледжу. Мріяла навчатися на зубного техніка.
Оцінки та знання дозволяли, а от документів немає. Два роки мине, закінчить Катя школу. Як вступити на навчання без документів?

Батько загинув, мати втекла в Тинду

Катя народилася в Тинді Амурської області, в Росії. Там разом з батьками Сергієм та Іриною Липкан вона прожила до чотирьох років, потім перебралися в Чернівці, до бабусі та дідуся по маминій лінії.
— Я з чоловіком, Іваном Тимофійовичем, тридцять років прожила в Тинді, — розповідає 66-річна Євдокія Липкан, бабуся Каті, з якою дівчинка зараз мешкає. — На БАМі були. Там і діти в нас народилися. Поїхали туди в часи Радянського Союзу, а повернулися в незалежну Україну. Обидва сини лишилися в Росії. Одружилися там. Але так склалося, що молодший Сергій переїхав з родиною в Чернівці, до батьків дружини. А через два роки потрапив у ДТП і загинув. Залишилися невістка з онукою вдвох. Я забрала синове тіло, тут, у Ведильцях, похоронить. Щоб поряд був, щоб було кому могилку навідувать. На похорон приїхали і невістка з онукою. Катрусі тоді було шість, якраз перед школою. Ірина трохи погостювала у мене і каже: «Поїду документи робить у Росію. Треба ж Катю якось до школи відправлять і українські документи робить». Поїхала в Тинду, там пропала. Жодного разу після того не провідала дитину, покинула на мене. Я спочатку розгубилась. Усе сподівалась, що невістка повернеться. Катруся ж ніколи про маму й не згадувала, не плакала і не сумувала.

А внучці ж шість, треба віддавати до школи. Добре, що у нас люди в селі хороші. Пішла я до директора. Стала на свою життєву ситуацію бідкатися. Вислухала вона мене, пожаліла і прийняла Катрусю до навчального закладу.
Пощастило ще, що внучка два роки в Чернівцях прожила — українською мовою без проблем почала розмовляти. Бо якби тільки з Росії переїхали, то взагалі важко було б. Як би вона до української школи пішла?

З часом зустрілися на нашому шляху добрі люди, які допомогли чорнобильське посвідчення зробить. Оце зараз все, що у дитини є, — чорнобильське. І в лікарню нас без проблем приймали завжди, бо у Каті астма, лікуватися треба. Вона задихається часто. Ще й дякуючи лікарці, не пам’ятаю, як звать, моя дитина двічі до санаторію в Солотвино їздила. Після цього — дихалося їй легше.
— Жодного разу з мене ніхто не насміхався, що я без документів. Після дев’ятого класу свідоцтво про освіту дали, — усміхається Катерина, симпатична сіроока білявка. — Та й навчаюся добре. На водійські курси ходжу. В школі — активістка. Одне тільки мучить — як мені зуботехніком стати без документів?

Через два роки після того як Катя пішла в перший клас, Євдокія Павлівна поїхала в Тинду продавати свій дім, бо одразу не продали з чоловіком, коли на Чернігівщину повертались. Зайшла й до будинку, де колись жив син із дружиною і дочкою. А там — Ірина.
— Я до неї: як же так? Покинула нас з дитиною. А документи хто робити буде? А чого не цікавишся Катиним життям? Чого пропала? Показала Катрусину фотографію. Вона подивилась-подивилась і поклала на вікно. Жодного слова не сказала, я зрозуміла, що дочка їй не треба.
Тоді я бачила Іру в останній раз.

Навіть мати її, Людмила Ткаченко, проклинає дочку за таку поведінку. Дядько її їздив у гості до Іри. Приїхав звідти і сказав, що Іра там, у Тинді, розпилась. Каже: «Прийшов я до неї. Вона вже п’яна була. Я з нею розмовляю, а вона розвернулась і пішла в свій барліг вляглась. Так і пішов я ні з чим». Не знаю, чи правда то, та все може бути. Хоча коли Сергій одружувався з нею, то така хороша дівчина була! Хазяйновита. Може, вона оковитою зловживати почала після смерті чоловіка чи й до того схильна була? Хто його знає. Але про дочку могла б поцікавитися. Хоч не приїхати, так подзвонить.

Встигнути б!

— Чи пробували зробити для Каті документи? — запитую.
— Пробувала. Скільки я порогів пооббивала, а результату жодного. В паспортний стіл в Чернігів їздила. Там сказали, для того, щоб Катя отримала документи, треба принести три довідки: зі школи, що вона там навчається, із сільради, що дівчина проживає зі мною у Ведильцях, і довідка про те, що я є опікуном. З першими двома проблем немає. А от з опікунством... Колись я хотіла оформить над Катею опікунство. Пішла по інстанціях. А мені там і кажуть, що доки мати жива, не відмовилась офіційно від дитини і не позбавлена батьківських прав — не можу я бути опікуном. На тому й затихло. Отож не бачить моїй дитині документів. Може, боялися, що я, як опікун, грошову допомогу вимагатиму. Тільки ж ні. У мене пенсія дві тисячі гривень (на БАМі заробила). Нам з онукою вистачає. Одягаю я її не гірше, ніж інших дівчат тата з мамами одягають, усе, що їй треба, у дитини є. І старший син Василь, Катін дядько, допомагає. Він у Владивостоці живе. Коли приїжджає, їй завжди дорогі подарунки привозить. Скільки він їй мобільних телефонів перевозив! Та й грошима допомагає. Друга бабуся, з Чернівців, також якісь сто-двісті гривень коли-не-коли і вишле чи привезе, ЯК У ГОСТІ до нас їде (вона час від часу Катрусю провідать приїжджає, часом на день народження завітать може). Так от, нам не гроші, нам документи треба.

Будинок Липканів справді добротний: недавно перекритий дах, новий паркан. У хаті — пральна машина-автомат, мікрохвильова піч, плазмовий телевізор, музикальний центр. Ще й кімнату одну щойно прибудували.
— Я боюся, що не встигну Каті з документами допомогти. А на кого ж я хату після смерті лишу? Та й як же це людині без паспорта жить? Мені ось недовго, може, лишилося. Минулого року операцію пережила на серці. Задихалася. Так із ноги судину витягли і в серце вставили, бо затрамбовані судини були. Уже й господарство тримати перестала майже, бо боюсь померти раніше, ніж Катя громадянкою України стане. Раніше і свині були, і птиці багато різної, і кролів десятками. Зараз тільки небагато кролів і кури.

***

У юридичному відділі обласної держадміністрації Євдокії Липкан радять:

1. Звернутися в районну опікунську раду. Там розглянуть ситуацію і допоможуть розібратися з питанням опікунства.

2. Написати позовну заяву до Чернігівського районного суду на позбавлення Ірини Липкан батьківських прав. Можливо, треба буде залучити свідків, які підтвердять, що за дев’ять років мати жодного разу не навідалась до Катерини у Ведильці, її вихованням і матеріальним забезпеченням не займалась. Ситуація, звичайно, ускладнюється тим, що Ірина живе в Росії. Однак те, що Ірина і Катерина за національністю українки, компенсує проживання матері в Тинді. Через це судові легше буде прийняти рішення про позбавлення батьківських прав.

3. Написати позовну заяву до того ж районного суду на надання Євдокії Липкан права опіки над онукою.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №38 (1376)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.