Oфіцерська жилка Станіслава Жили

Кожна молода людина професію військового обирає за власними мотивами. Для одного це романтика, іншому подобається армійський порядок, комусь – стабільність. Але є і ще одна категорія юнаків. Це нащадки військових династій. Саме вони складають кістяк будь-якої армії. Адже морально готові до військової служби ще з дитинства. Яскравим свідченням цього є доля Станіслава Жили.
Майор Станіслав Жила – начальник відділення бойового управління командного пункту 30 окремого лінійно-вузлового полку зв’язку. У армійських лавах він служить 15 років. Термін ніби порівняно не великий. Та армія для нього стала звичною як домівка і школа набагато раніше.

З дитячих років найяскравішими спогадами Станіслава, поряд з веселими іграми і пустощами, стали військові гарнізони, стройовий крок солдатів, бойова техніка. Разом з батьком – Валерієм Віталійовичем – колишнім командиром мотострілецької бригади, нині полковником у відставці, Станіслав побував у багатьох військових гарнізонах Радянського Союзу і не тільки: Канську, Павлограді, Феодосії, Баганурі.
Дідусь Станіслава теж колишній військовий. Був начальником розвідки бригади, а службу завершив підполковником, начальником кафедри центральних офіцерських курсів при Полтавському вищому військовому училищі зв’язку.

Минули шкільні роки. І у 1998 році Станіслав став курсантом Полтавського військового інституту зв’язку, успішно навчався на його командному факультеті. Під час навчання захоплювався вивченням іноземних мов і чималого досяг. Випускні іспити він складав на англійській мові. Тож разом з лейтенантськими погонами Станіслав отримав сертифікат спеціаліста «військовий перекладач англійської мови» і диплом з відзнакою.

Саме звичка до порядку та внутрішня дисципліна, виховані у сім’ї військового, наполегливість у вивченні іноземної мови в майбутньому зіграли важливу роль у житті Станіслава.
Офіцерська служба лейтенанта Жили розпочалась в Чернігові на 400 вузлі зв’язку. Досконале опанування штатною технікою, робота з підлеглими звичайно займали багато часу. Та іноді траплялась можливість і оглянути історичні місця древнього княжого граду.

Прогулюючись з товаришем по Валу – місці колишньої Чернігівської фортеці, оглядаючи церкви, пам’ятники і встановлені тут гармати Станіслав познайомився зі студенткою Технологічного університету Юлею. Дівчина одразу припала до серця лейтенанту. Після прогулянки вирішили сфотографуватись гуртом біля гармати. Станіслав жартома сказав: «Наступне фото вже під вінцем». Жарт виявився пророчим. Тож через півроку Станіслав з Юлею відсвяткували весілля. Не дарма в Чернігові кажуть, що Вал – це місце зустрічі кохання.

Через певний час Станіслав Жила був викликаний до Києва для проходження двомісячних курсів офіцерів багатонаціональних штабів при Національній академії МО України. А вже в травні 2005 Станіслав прибув в Ірак в якості перекладача оперативного відділу штабу 81-ї тактичної групи українського міжнародного контингенту в Республіці Ірак.

Одного разу українці проводили інженерну розвідку спільно з румунським інженерним загоном. На дорозі до Ес-Сувейри, БТР-80, на якому був Станіслав, наїхав на фугас і потрапив під обстріл. Обійшлось контузіями і легкими пораненнями декількох офіцерів і контрактників. Стаса біда обійшла. Як з’ясувалося згодом, вибуховий пристрій на трасі було закладено для підриву американських паливозаправників. Та він спрацював під українцями.

За участь у цій місії Станіслав Жила був нагороджений відзнаками уряду Польщі «За службу в Іраку» та МО України «Воїн-миротворець».

Після повернення в Україну Станіслав служив в Андрушівсько-Попильнянському об’єднаному районному військкоматі, що на Житомирщині.

А згодом повернувся в Чернігів у рідний полк зв’язку. Тут працював на вузлі зв’язку та інформатизації, а також – тиловому пункті управління. Він забезпечував зв’язок Командування Сухопутних військ з підпорядкованими з’єднаннями під час навчань. Зокрема Станіслав розгортав робочі місця в польових умовах для генералів та офіцерів штабу Сухопутних військ.

Кохана дружина Юля завжди з розумінням сприймала примхи військової долі і підтримувала свого чоловіка. Поряд вона була зі Станіславом чи їх розділяли тисячі кілометрів, її думки і молитви завжди були з ним, зігрівали чоловіку душу, оберігали від біди.

У 2008 році Станіслава у черговий раз направили до Києва. Цього разу на місячні курси удосконалення англійської мови задля підготовки його як бортового перекладача 56-го окремого вертолітного загону місії ООН в Ліберії.

У відрядження до Африканської країни Станіслава зі Львівського міжнародного аеропорту дружина проводжала вже не сама, а з дворічною донечкою Оксанкою.

У Ліберії Станіслав Жила працював перекладачем групи планування та застосування авіації.

Станіслав, як і його товариші чим могли допомагали місцевому населенню, а особливо дітям. Завжди привозили їм їжу – курятину, яйця, хліб, йогурти, фрукти тощо. Все, що входило до асортименту харчування миротворців.

З кінця лютого майор Станіслав Жила знову відбув у закордонне відрядження, вже третє. Зараз він перекладач штабу 18 окремого вертолітного загону ЗС України, який виконує завдання Місії ООН зі стабілізації у Демократичній Республіці Конго. Тут українські вертолітники забезпечують авіаційний супровід та авіаційну підтримку сил Місії ООН, патрулюють кордони ДР Конго та ведуть повітряну розвідку.

Хтось може сказати, що хлопцю поталанило. Та насправді, весь секрет полягає у тому, що Станіслава правильно виховали в дитинстві батьки, розвинули у нього вольові якості, привчили до порядності, вміння поважати не тільки свою гідність але й оточуючих людей. Станіслав завжди з наполегливістю досягав своєї мети як в службі, вивченні англійської мови, так і в повсякденному житті. Як кажуть, дорогу подолає той, хто йде.

Підполковник Олександр Парій, Регіональний медіа-центр МО України, фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.