Справжні полковники живуть поряд

За підготовку до параду в столиці до Дня Незалежності 2001 р. Сергію Городнику дякував президент Леонід Кучма: "Хоча ваші вихованці льотчики, та пройшли краще за всіх

Можна скільки завгодно сперечатися про історичні події 23 лютого, але всенародне свято, на якому виховане не одне покоління людей, від того менш значимим не стане! Цей день давно перестали пов’язувати з військовими. Це просто зайва нагода приділити особливу увагу нашим сильним і мужнім чоловікам — навіть тим, які не здатні відрізнити гранату від граната. Але мова сьогодні піде зовсім не про таких! Ми відшукали справжніх полковників (прямо як із усім відомої пісні!), які по півжиття відслужили Батьківщині, а тепер служать чернігівській громаді — у міській раді. Разом з ними намагалися з’ясувати, чи справді армія робить із юнака справжнього чоловіка, а також розв’язати одвічне питання сучасної молоді: служити чи не служити?

«Захисники Вітчизни — це не тільки військові»

Полковник запасу Сергій Городник, радник міського голови, обрав військову справу, захоплюючись прикладом дідуся — фронтовика і справжнього генерала. Як і водиться, найяскравіші спогади про армію в нього пов’язані з курсантськими роками в Новосибірському вищому військово—політичному загальновійськовому училищі, частинах і з’єднаннях, де він проходив службу.
— На перших курсах витівок, звичайно, було багато. Товаришів і зашивали в ліжку, і капці до полу прибивали, і ліжко розбирали, щоб, коли «жертва» на нього ляже, воно складалося. Але це було тільки перші два роки. Після стажування у військах прийшло розуміння, що обраний життєвий шлях — це дуже серйозно і відповідально. Але найкраще в училищі — курсантська дружба, що на все життя, — каже Сергій Миколайович.
За роки служби довелося побачити різне, у тому числі шокуючу міжнаціональну різню в Сумгаїті і 100—тисячний натовп біля будинку уряду в Баку, проти якого навіть озброєний відчуваєш себе безсилою піщинкою в морі. Проходячи службу в Німеччині, Закавказзі, на теренах Росії і незалежної України Сергій Миколайович жодного разу не пошкодував про те, що він військовий. А 1991 року остаточно визначився, що він саме український військовий. Під час буремних подій розпаду Союзу Сергій Городник навчався у військово—політичній академії в Москві. Шанс залишитися був, але патріотичні почуття взяли гору. І 1993 року, закінчивши академію, родина Городників повернулася на Батьківщину.

— 28 років служби пролетіли швидко. Мабуть тому, що служба була динамічною і цікавою, сповненою труднощів і випробувань. А ще тому, що поруч були мудрі вчителі—наставники, вірні друзі і родина — міцний і надійний тил, — каже Сергій Миколайович.
Ну а молодим, незважаючи ні на що, полковник Городник все ж таки радить служити — зайвим це не буде ні для кого!
— Армія робить юнака загартованим, самостійним і відповідальним, вчить давати звіт своїм діям, дає навички з більш ніж 200 професій, котрі є у війську. Але не кожного армія робить чоловіком — вона лише ставить молоду людину в певні статутні рамки. Основи ж виховання закладає родина. Та й захисники Вітчизни — це не тільки військові. Це кожен, хто сумлінно виконує свої обов’язки в інтересах держави, дбає про її безпеку і недоторканність. А справжній чоловік — це чоловік вірний обраній справі, родині і друзям, відповідальний за свої слова і вчинки. 23 лютого — це свято саме таких чоловіків і данина пам’яті тих, хто віддано служив Батьківщині, — вважає справжній полковник Сергій Городник.

«Пілот живе, коли літає»

Сергій Кухаренко, начальник відділу звернень та соціальних питань, твердо знав, що буде льотчиком ще з 5—го класу, коли прямо над його головою пронеслися 4 винищувачі. Тільки військовий, тільки небо! Навіть у школі у нього було прізвисько — Льотчик. Тому іншого шляху, ніж Чернігівське авіаційне училище, він для себе не бачив.
— Курсанти — не студенти. На жарти часу не було. Вже у квітні у нас були перші польоти. Моє знайомство з небом записалося у пам’яті, як на плівку: безсонна ніч, похмура погода, злітна смуга, — пригадує Сергій Іванович.
Найголовніша для курсанта людина — льотчик—інструктор. Він — і батько, і мати, і старший брат. Все точнісінько так, як це відобразив Леонід Биков у своєму нетлінному фільмі «В бой идут одни «старики». Інструктором після навчання залишився в училищі і Сергій Кухаренко. Свою першу четвірку курсантів, всього на 4 роки молодших від нього, він пам’ятає по іменах і прізвищах.

— Я навчав інших і навчався сам. Найцікавіше в армії — це навчати курсантів. Коли до тебе приходить хлопчик, який ще не знає, що на нього чекає завтра, але так мріє літати, а через півроку він вже сам сідає за штурвал! Було усякого за службу. Був за крок від трагедії. Але пишаюся, що жоден із моїх учнів не загинув, — каже Сергій Кухаренко.
Щоб виявляти мужність, не потрібно виконувати ніяких надзавдань, упевнений полковник Кухаренко. Найбільша мужність — любити Батьківщину.
— Мені дуже болить, що сьогодні нашим військово—повітряним силам підрізали крила — вони не літають. Але ж льотчик живе, поки літає! Не знаю, чи виховає справжніх чоловіків сучасна армія. Але та, котру пройшов я, виховувала безперечно. А справжній чоловік має честь, мужність і приходить на допомогу, у першу чергу, своїй дружині, дітям і Батьківщині. Думаю, справжні чоловіки у нас ще не перевелися. Їм і бажаю міцного авіаційного здоров’я!

«Армія — це школа життя»

Начальник міського управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Олександр Кузнєцов і на своїй цивільній посаді продовжує захищати Батьківщину. 28 років служби в авіації, довгий шлях від курсанта до полковника йому в цьому неабияк допомагають. Адже і в його підпорядкуванні — виключно офіцери запасу. Вони завжди у бойовій готовності — хоч у свята, хоч у вихідні, хоч вночі.
— Я присвятив своє життя авіації. Яка вона була потужна! Уявіть собі, у Чернігівського вищого військового авіаційного училища було 8 аеродромів. Щодня від 7—ї ранку з них одночасно піднімалося в небо 150 літаків! Льотчик у рік літав від 100 до 250 годин! Машина крутилася. І враз все зупинилося. Але я вірю, армія була і буде, і бажаю їй процвітання, — зітхає Олександр Олександрович.
Колишніх офіцерів не буває. Військову людину видно одразу — відповідальність, стриманість, постава врешті—решт. За цим у військо і варто йти!
— Кожен юнак повинен відслужити, я в цьому впевнений. Раніше всі прагнули до війська, адже це цікаво, це фізичне і розумове зростання, це полегшує праце—влаштування. Армія — це школа, що виховує справжнього чоловіка — такого, який здатен самостійно вирішувати будь—які проблеми, такого, який береться за будь—яку роботу, який з повагою і турботою ставиться до жінок. І хай там що кажуть, 23 лютого для мене свято, свято мужності, а ще — день народження мого тестя — полковника, який пройшов усю війну, — каже Олександр Кузнєцов.

Служити чи не служити

Ось вам, панове призовники, авторитетні думки досвідчених військових. Армія не завадить. А якщо й досі сумніваєтеся, прогляньте наш коротенький списочок армійських позитивів, погляд, скажімо так, зі сторони. Нічого боятися армії! Там, виявляється, суцільні плюси:
по—перше, на заміну вашому старому одягу, що вже встиг піднабриднути, ви отримаєте новенький прикид, абсолютно безкоштовно, до речі;
по—друге, нарешті зрозумієте, що стрижка «під нуль» личить і вам також. Новий імідж — це завжди плюс;
по—третє, вас навчать одягатися, поки горить сірник. Погодьтеся, у деяких ситуаціях, навіть у мирний час, це може врятувати вам життя;
по—четверте, каша перетвориться у вашу улюблену страву, тож потім ви позбавите кохану дружину від годинних вправ біля плити;
по—п’яте, ви навчитеся мотати онучі, що допоможе вам потім розібратися з пелюшками;
по—шосте, ви дізнаєтеся істинне значення солодкого слова «демобілізація» і, повернувшись додому, будете гордо величати себе «справжнім чоловіком».
Список наш далеко не вичерпаний. Пропонуємо вам його доповнити самим. Впевнені, і у вас знайдеться кілька хороших аргументів за службу в нашій доблесній армії.

Олександр Кузнєцов керує польотами

Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості» №7 (988)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.