«Із мене вирвали серце і душу»: мати загиблого командира Андрія Лівенка — про сина, який до останнього був зі своїм батальйоном

Андрій Лівенко

«Із мене вирвали серце і душу…», — говорить Людмила Лівенко з Дроздівки Куликівської громади. Її син — командир Першого лінійного батальйону територіальної оборони (колишнього 162-го батальйону 119-ї окремої бригади ТрО) підполковник Андрій Лівенко загинув 1 серпня під час виконання бойового завдання на Сумщині.

Вуж або Батя — такими позивними його нагородили за те, що вмів пробратися всюди, щоб добути для свого батальйону належне забезпечення, і був для своїх підлеглих-побратимів справжнім батьком. Для Андрія Петровича, як для офіцера, війна почалась у 2014 році, він тричі був у зоні АТО. А 2022-го під його керівництвом військові та цивільні, які за лічені дні стали воїнами, захищали Чернігів у перші дні повномасштабного російського вторгнення і не дали ворогу захопити наше місто.

Андрій Лівенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а також численними медалями, зокрема «За оборону Чернігова» і «Хрест Свободи» від Православної церкви України.

Патріотизм Андрія Петровича — із роду-племені. Його дідусь Микола Мурашко (родом із села Вересоч на Куликівщині) — ветеран Другої світової війни, 24 грудня 1942 року врятувався сам і допоміг 22-м іншим пораненим військовополоненим втекти з-під німецького розстрілу під Бердичевом на Житомирщині.

Андрій Петрович завжди слідував напутнім словам, які йому сказала мама 1994 року в урочистий день прийняття ним присяги у Київському інституті сухопутних військ:

Як повториш клятви врочисті слова,
Знай: дороги іншої у тебе нема,
Як служити чесно й віддано віднині
Нашій незалежній Україні.
Пам’ятай навіки, чий ти внук і син,
Не сором же, сину, дідових сивин…

Людмила Миколаївна щовесни присвячувала синові вірші до його дня народження (цьогорічного 9 травня він відзначив своє 50-ліття). А також написала текст гімну для синового батальйону, який поклав на музику побратим Андрія Петровича Вадим Солов’ян. У приспіві мовиться:

І тримають оборону
Солдати 162-го батальйону
За жінок і дітей
Від непроханих гостей.

Після оборони Чернігова Перший лінійний батальйон ТрО продовжив службу на найгарячіших ділянках фронту, а комбат Лівенко залишався зі своїми воїнами до останнього свого подиху.

Усі, хто знав Андрія Петровича особисто, згадують його як справжнього офіцера, якого поважали побратими, як людину честі та мужності, як скромного, небагатослівного і людяного командира.

— Я дуже пишаюся своїм сином! — крізь сльози говорить Людмила Миколаївна. — І тепер єдине моє бажання — лежати поряд із сином, оскільки я майже 5 років війни «ішла» дорогами його батальйону (разом з односельцями плела маскувальні сітки, допомагала з продуктами та іншим необхідним). І в батальйоні мала власний позивний — Бабуся…

Поховали Андрія Лівенка 10 серпня в Чернігові. Разом із матір’ю його оплакують батько Петро Андрійович, сестра Леся зі своєю родиною, 19-річна дочка Марія, дружина Ірина. Усім рідним — щире ­співчуття, а Герою — вічна пам’ять і слава!

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.