65-річна жителька Чернігівщини Ольга Самофал не уявляє дня без вологого прибирання й волонтерства

Ольга Самофал

І це не тільки влітку. Так з дитинства вона привчена, хоч 15-річною залишилася сиротою. І прала вона до 60 років вручну, доки син не подарував пральну машинку-автомат. Нині каже, що вручну вже не хоче прати, навіть коли світло вимикають, чекає. Скрізь чистота і порядок – це, напевно, від мами генетично передалося. Спеціально вона ніколи не змушувала до роботи. Вони з сестрою і так знали, що потрібно допомагати та й самим хотілося, щоб було чистенько.

Коли померла мама, сестра вже проживала у Сосниці і працювала у хірургічному відділенні Сосницької лікарні молодшою медсестрою. А Ольгу під опіку взяла тітка – мамина сестра, яка і проживала разом з ними, і дітей власних у неї не було. Ольга поїхала у Чернігів навчатись на мотильщицю на камвольно-суконному комбінаті, хоча за спеціальністю майже не робила – через місяць одержала таку мізерну зарплату, що ледь вистачило заплатити за квартиру, і повернулась додому у М. Устя.

Сестра порадила їй йти працювати у лікарню. Так Ольга 4 роки торувала дорогу від М. Устя до Сосниці, аж поки не вийшла заміж за парубка із Костирева. Та жити подружжя поїхало на Коропщину – підказав двоюрідний брат. І справді, там молоді відразу одержали квартиру. 8 років чоловік шоферував, а Ольга була заправщицею. Але син сильно хворів, і це батьки пов’язували із цегляним будинком, постійною сирістю в ньому. Ще й господар засумував за рідною стороною. Тож вирішили переїхати у Кнути.

Село тоді було велике. У кожному будинку вирувало життя. Купити добротний будинок не вдалося. Але були раді хатині з призьбою, навіть без фундаменту, долівка замість підлоги і сарай плитяний. Отож все життя те і робили, що будували, перебудовували, прибудовували. Обклали цеглою будинок, підлогу наслали, веранду добудували і сарай поставили новий. Двох синів виростили, вже троє внуків. Та на Спаса буде 11 років, як нема вправно господаря, доброго сім’янина, батька, залишилися тільки найкращі спогади, бо хоч і робили важко, зате жили в любові, мирі та злагоді.

Як тільки переїхали у 1989 році у Кнути, так і працювала Ольга Григорівна у ФАПі молодшою медсестрою до 2000 року. Чистота була ідеальна, бо там, де Ольга, там сяє свіжістю. Як і вдома, кожний робочий день – це генеральне прибирання: квіти, вікна, медичний інструмент і обов’язково підлога – все миється. Взимку вона і грубку витопить, і стежки прокидає. А після робочого дня чи у вихідний може підмінити і фельдшера, бо медики були не місцеві. Треба зробити укол – просять Ольгу Григорівну, щоб не переривати курс лікування, і вона спішить на допомогу.

Як медпрацівник, вона не забуває народних методів лікування, особливо при простуді. Перші помічники – це малиновий чай, інгаляції над вареною картоплею 6–7 хвилин, ноги пропарити із сухою гірчицею – дивись, і простуда відступила. А нині на літо гостює у бабусі внучка.

«Треба, щоб вологе прибирання було щодня, – каже Ольга Самофал. – Я краще поснідаю пізніше, а прокинувшись, помию підлогу. І взимку, хоч ніхто не ходить у всіх кімнатах, але я мию підлогу».

Вода у будинку проведена, та мийки нема. Це не перешкода. Жінка миє посуд у мисці, а в другій переполіскує. Звідколи з’явилася пральна машинка-автомат, вручну проти не хочеться, навіть дрібниці. До гарних умов швидко звикається, хоч спочатку економила, казала навіщо машинка. Вже з господарства тільки птиця та кізка, яку передарували їй односельчани, вигравши її у лотерею. Ольга Самофал із першого дня створення волонтерської групи у Кнутах щодня ходить плести маскувальні сітки. Її менший син Володимир теж 2 роки як на війні.

У квітах жінка знаходить спокій, відпочинок і насолоду. Любить, щоб скрізь було чисто і затишно.

Джерело: газета «Вісті Сосниччини», Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.