80-річна Галина Косолап: «А долю не обрати, її життя дає»

Галина Косолап з вітальними букетами

«А долю не обрати, її життя дає» — це коротка лірична фраза із пісні, яка характеризує прожиті роки 80-річної ювілярки, сосничанки Галини Акиндинівни Косолап.

І В ЧЕРНІГОВІ ЗНАЙШОВ

– Як не повірити в долю, коли на собі все перевірено, – каже Галина Акиндинівна і розповідає про свою долю.

Родом вона із Феськівки Менського району. Вона середульша між своїми рідними братами. Батьки колгоспники – що могли, те і дали дітям. Галина хотіла вчитись, але через скруту вибирати де вчитись і ким бути – не мала можливості. Тому чужі люди їхали з Мени і її забрали у росію. Там вона закінчила прядильне училище і вже півроку як працювала. Але захворіла мати і мусила дочка повертатись додому. В селі пішла працювати на ферму. Ще будучи школяркою влітку полола колгоспні наділи буряків, картоплі – давали їй тоді пів пайки і платили гроші. До роботи дівчина була не лінива, метка, за все бралася.

Тоді у колгоспних приміщеннях проводила світло бригада електриків. Хлопці молоді. Познайомились. Один навіть додому проводжав. Але тоді їхні дороги розійшлися. Коли мати окріпла, Галина знову покинула село і поїхала у Чернігів, навчалася і працювала на камвольно-суконному комбінаті. У бригаді працювала місцева дівчина і похвалилася, що у неї квартирують хлопці-електрики. Словом другим обмовилися, посміялися. А та дівчина розповіла своїм квартирантам, і Галинин кавалер вже того вечора на своєму ІЖу через увесь Чернігів приїхав до неї. Раз, другий.

Він родом із Філонівки, на десяток років старший і додому до дівчини приїздив. Якось мати і каже:

– Чого кататись. Сходьтеся та й живіть!

– А ви не проти? – зрадів парубок.

Так молоді і одружилися. Сказано, долю, не обійдеш, не об’їдеш. Галина Акандинівна вдячна і долі, і чоловіку.

«Нема чого ображатися, життя прожито достойно. І чоловік був добрий».

НА ФАБРИЦІ МАЙЖЕ 37 РОКІВ

Ще до весілля чоловік влаштувався електриком на Сосницьку швейно-галантерейну фабрику. А через 2 тижні після одруження і Галина вже працювала на фабриці у закрійному цеху настильницею. Тобто настеляла тканину для крійки деталей. На одному місці вона проробила 36 років 6 місяців і 9 днів. До 57 років працювала. Поруч із фабрикою подружжя купило житло – малесеньку хатинку. Коли з’явилось 2 сини, то затісно стало. Ото і вирішили зводити новий будинок.

ЗА НІЧ ВЖЕ СТОЯВ ЗРУБ

– Ще ніхто за ніч не ставив будинок, – казав тоді Рум’янок Косолапам.

Казка? Та ні.

Справді, на ранок вже чоловіків батько крив дах, – пригадує Галина Акиндинівна.

– Так швидко вдалося поставити зруб через те, що у Філонівці у чоловіка стояв новий будинок, кожний брус пронумерований. Розібрали і на новому місці склали.

Просторий вийшов будинок: вітальня, дві спальні, гостьова, коридор, кухня, веранда. А далі електрика була за господарем. Все гуртом робили – тоді і куми, і сусіди допомагали один одному. Жили, як усі. Порали вручну 60 соток городу. Садили багато картоплі, бо тоді вона цінилася. За два вихідні і роботу домашню підтягнуть, і обов’язково на природі побувають.

– Верейками гриби возили. І ягоди любили брати. З кумами Нечипоренками де ми тільки не були! – розповідає Галина Акандинівна.

– Спочатку ІЖ нам був у поміч. Невдовзі Запорожця купили, ще пізніше другого, вже новішої моделі. А пізніше назбирали грошей, спасибі Шайкевич (директор фабрики) допоміг нам придбати Москвича, тоді так просто не купиш, хоч і гроші є.

До 83 років чоловік був за кермом. Куди треба – туди й поїхали. Десяток років, який між нами був, абсолютно ніяк не позначився. Майже у 85 років, без місяця, чоловік відійшов у Вічність. Вже 6-ий рік я сама. Виростили двох синів. Вивчили. Старший Сергій після строкової служби залишився у Саратовському військовому училищі, звідки його відразу направили у Нагорний Карабах. Вже перший виїзд на позиції наклав незворотній відбиток на нерви. Повернувшись, він працював у Сосниці, створив сім’ю і виховав 2-х дітей, та з роками все проявилось на його здоров’ї і, на жаль, він помер у перший рік повномасштабної війни.

Менший син Олександр проживає у Сосниці. Троє внуків і двоє правнуків – оце вся бабусина радість. І невістками вона не нахвалиться. Особливо Раїса – дружина старшого сина, після його смерті не залишила свекруху, яка саме потребувала сторонньої допомоги.

ІЗ 106 КІЛОГРАМІВ ДО 60

Смерть чоловіка, смерть сина, війна, тривожність не обійшли згорьовану і раниму Галину Косолап. Завжди життєрадісна і весела жінка майже увесь минулий рік провела в лікарні. Підвищився цукор, тоді інсульт. Шлунок не витримав. –

- Я вже помирала голодною смертю, – ділиться пережитим Галина Акиндинівна. – Все життя я важила 106 кілограмів. А після операції в онкоцентрі мене привезли додому 60 кілограмів нерухомою. Починала із малесенького шматочка лимону.

Велика вдячність невістці, сусідам, які з перших днів мене підтримали. Марія Миколаївна Яковлєва, Любов Миколаївна Перфільєва, Лідія Степанівна Кравчук не залишили жінку з її горем і розпачем. І дякуючи лікарям, сусідам, рідним нині вона ходить і навіть порає город, доглядає за своїми улюбленими квітами, які, починаючи з цвітіння весняних тюльпанів, продовжуються трояндами, ліліями і закінчуються пізніми хризантемами. І вага вже 72 кілограми. Часто Галина Косолап переглядає свої вишивки: рушники, пасхальні серветки, ікони, які вишивала ще 5 років тому і внучку навчила, а їй вишила весільний рушник, рушник на ікони, сорочку.

Як нагадування про виступи на сцені, зберігаються її сценічні сорочки, теж вишиті власноруч. Участь у «Криницях», а потім у ветеранському хорі при будинку культури – це були найкращі миті у житті.

– Я дуже любила співати, – каже Галина Акандинівна. – І коли Ганна Кузьменко запросила мене до свого колективу «Криниці», я дуже зраділа. Тоді мені було 35 років. Чоловік спочатку трохи бурчав, але звик, бачачи яка я щаслива поверталась із виступів чи репетицій.

7 липня Галина Косолап зустріла свій 80-річнгий ювілей. Радіє з того, що святкує таку поважну дату у гарному, як на такий вік і пережите, здоров’ї у колі найкращих, найближчих людей. З самого ранку вона приймала поздоровлення і її найкращі букети троянд, лілій. А потім всі зібрались за розкішним великим святковим столом, про який подбала невістка Раїса.

– Пробувала і я заспівати, – каже ювілярка, – але вже не вистачає сили духу. Ще й танцювала разом із Сердючкою – внучка розвеселила.

Галина Акандинівна подякувала всім за привітання. А ми їй бажаємо прожити не менше за свою матусю, до 90 років. А там і 100-річчя недалеко! З роси й води Вам, Галино Акандинівно!

Джерело: «Вісті Сосниччини», Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.