Валентина Ветлицька з Сосниці пише вірші і кладе їх на музику

Валентина Ветлицька

У її доробку більше півсотні поетичних творів. Її вірші увійшли до збірок «Народжені в боях», «Геній», «Геноцид» та Інші. Має поетеса власний музичний альбом «Незламна моя Україна» та ряд її творів з озвучкою знайшли своє почесне місце у музичних альбомах. Валентина - учасниця літературних конкурсів, за що нагороджена дипломами, подяками.

І це при тому, що сосничанка не має музичної освіти і не володіє жодним музичним інструментом. Але має нестримне бажання творити і розвиватися, а ще добре володіє сучасними інтернет можливостями.

Валентина Василівна переможець конкурсу «Легіон» (номінація «Тернистий шлях до свободи»), організованого Корпусом розвитку української культури Наукового Товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених Національного університету «Одеська політехніка», за вірш «Країна», а також здобула перемогу в конкурсі «Дебют-25» за вірш «Моя земля». Отримала подяку за участь у літературному конкурсі «Геноцид».

Має подяку від командування військової частини А1736 ЗСУ за підтримку воїнів 57-ї окремої мотоп хотної бригади Імені кошового отамана Костя Гордієнка.

Натхнення до створення віршованих творів прийшло із повномасштабним вторгненням – у душі була така сила ненависті, тривоги, яку не можливо було утримати, тому свої емоції, переживання, виклики, бунт Валентина клала на папір – її зброю, заспокоєння і захист. Так, майже миттєво, з’явилося чимало віршів. А потім прийшла ідея одержати оцінку своїй роботі – спробувати взяти участь у конкурсах. У цьому допоміг, як часто нині буває, інтернет. Там вона натрапила на «КРУК» (корпус розвитку української культури) при науковому товаристві студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених Національного університету «Одеська політехніка». Голова корпусу Ігор Яковлєв – військовий 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Саме тому тут проводиться багато конкурсів на військову тематику.

Перший збірник «Народжені в боях», до якого увійшло аж 3 вірші Валентини Ветлицької, суто на військову тематику. В дечому конкурси і стимулюють, додають натхнення і теми. Хоч Валентина Василівна на замовлення не пробувала писати, але коли оголосили конкурс про дрони і дали певний час, із завданням справилася блискуче. Вірш «Місто-привид» теж зайняв особливе місце у збірці «500 днів оборони Вовчанська».

Всі вірші – це пережиті ситуації, як не свої, то рідних, знайомих. Кожний вірш авторка відчуває душею, здається, ніби вона опинилася на полі бою. Це і не дивно, адже її родина впритул наближена до війни і нема того дня, щоб вона з сестрою не обсудили свіжі новини з перших вуст.

До речі, близнючка Валентини сестра Ольга перша, хто чує вірші. Іноді щось радить, а в основному радіє за творчі успіхи рідної людини. Ольга теж творча і амбітна, вона адміністратор і уповноважена особа по закупівлях у Чернігівському художньому музеї ім. Григорія Галагана. Часто запрошує Валентину на виставки знаменитих художників. Малювання дівчатам близьке з дитинства. Вони любили малювати, здебільшого олівцем, а це ж яка тонка робота – одним олівцем передати і тіні, і виразність, і всю повноту художнього твору.

З дитинства вони – нерозлийвода. Разом навчались у Сосницькій ЗОШ І-ІІ ст., потім закінчили технікум бухобліку. Тоді про поезію не думали, хоча римовані рядки Валентина складала. А ще вона любила уроки української та зарубіжної літератури, не було того уроку, щоб вона не прочитала програмного твору і часто виручала тих, хто не любив читати. А що вже казати за вірші – вона запам’ятовувала їх вже після першого причитування.

А бухгалтерський технікум у нашому містечку, як знахідка, не треба нікуди їхати, та й професія Валентині подобається і вона не шкодує, що і вищу освіту здобула у цьому ж напрямку. 15 років вона віддала роботі на виробництві. Це була не перша її робота, працювала вона і на пошті, і у нотаріальній конторі, тобто досвід був, але на виробництві їй довелося аж два місяці стажуватися, та це того вартувало. І так більше 7 років, аж поки підприємство не склало свого виробництва. Це була Дніпропетровська корпорація «S і Group», філіал якої розміщувався у Мені і виробляли снеки, чіпси. Валентина була економістом – це безпосередньо робота в цеху з працівниками.

– Це так цікаво бачити, як народжується новий продукт. А ще який гарний у нас був колектив. Хоч і мені тоді було тільки 25 років, та я відчувала постійну підтримку. Ці знання мені згодились, коли я влаштувалась у Сосницький хлібокомбінат бухгалтером і досі там працюю, – розповідає Валентина Василівна.

Робота не заважає їй займатися творчістю. Її вірші звучать на конкурсах у Чугуївській бібліотеці, всі бажаючі можуть прослухати музичні альбоми на ютубканалі. Найцікавіше було дізнатися, як з’явилися музичні альбоми.

– О, це справді цікаво. Цим також займається «КРУК» і саме вони запропонували озвучити мої вірші. Перший твір, який сюди відібрали, називався «Герої». Як і завжди, корпус відібрав найкращих і створили музичний альбом. Я потім взяла участь в іншому музичному проекті, який називається «Ua studio». Це теж був збірник під назвою «Лютий», присвячений річниці повномасштабного вторгнення і сюди теж попав вірш «Герої». До речі, він увійшов до сімки найкращих з поезій, – із захопленням пригадує Валентина.

Перший свій персональний супровід був до вірша «Вільна» у цій же студії. Він набрав багато переглядів і це надихало. Тоді було багато інших: «За Чернігів», «Лицар неба», «Чернігів – місто герой». Пізніше ці твори зайняли місце у новому музичному альбомі.

Коли щось нас цікавить, ми занурюємося глибше в пошуку нового. Так Валентина Василівна підписалася на спільноту «Поети інтернету». Познайомилася з адміністратором Мирославом Манюком – «вільним поетом», як він себе називає. Він зробив аналіз її віршів і запропонував персональний альбом. Віршів було достатньо. Найбільше часу зайняла робота над створенням музичного супроводу, який підбирала авторка сама і для цього їй у поміч стала програма ШІ (штучний інтелект). Мирослав Манюк став для Валентина другим, після сестри, рецензентом – строгим і вимогливим, а в той час щирим, який вміє підтримати і дати вдихнути свіжий ковток повітря. І другий музичний альбом під назвою «Воїни титани» не забарився.

Тема, як і в попередніх, – війна. Є твори, де переплітаються війна і кохання, бо життя продовжується. Скажімо вірш «Без тебе» – це про дівчину, яка чекає хлопця з війни. Цій темі присвячені вірші «Я вірю», «Твої очі» та інші.

А як же без кохання та ще й Валентині! Хоча вона не пов’язує своє ім’я з Святим Валентином, який, за легендою, був християнським священником і лікарем у III столітті, який потай вінчав римських воїнів, незважаючи на заборону імператора Клавдія II, що вважав шлюб перешкодою для служби. За іншою версією, він був романтичним священником, який мирив закоханих, дарував квіти подружжям та допомагав писати любовні листи. Ім’я їй дав тато, бо вважав, що люди з таким іменем світлі і добрі. Сама ж Валентина Дню закоханих не надає особливого значення. Так, у цей день вона, як і багато інших, приймає вітання від своїх рідних.

Крім віршів, її захоплюють подорожі як у складі туристичних груп, так і самостійні, переважно з сестрою. Буває так, що за тиждень можуть побувати у трьох містах. Якось були у Львові, там познайомились із корюківчанами і разом вирушили до Києва, а звідти у Межигір’я. Здебільшого подорожує по містах України. І ніколи не забуває підтримувати наших захисників і донатами, і щирим словом, за це й має подяки від командування.

Попри такий широкий творчий розмах, Валентина мріє про першу власну друковану збірку своїй віршів. Перемовини із видавництвом вже були, навіть не з одним. Нині вона в процесі підготовки віршів. Справа в тому, що більшість віршів зібрані у блокнот і написані від руки. Отож треба набрати, упорядкувати. А з частим відключенням світла це дещо затягнулося.

Отож бажаємо Валентині здійснення мрій. Та все ж хочеться побажати, щоб у її творчості домінувала тема кохання, а війна хай залишиться тільки на папері. З Днем Валентина, шановна поетесо, і всіх, хто коханий і хто кохає. Нехай це високе світле почуття прийде до кожного!

МОЛИТВА

Молю тебе, Боже, почуй голос мій.
Прошу спини цей війни буревій.
Своїм світлом шлях нам осяй.
Прошу нас наодинці не залишай!

Змилуйся прошу Тебе над нами!
Щоб ніколи не чути звук гармати.
Прошу захисти й збережи Україну!
І кожну українську нашу родину!

Прошу Тебе, милостивий Боже!
Дай сили, щоб витримав кожен.
Щоб ніколи не летіли ракети.
Щоб ніколи не стріляли міномети.

Врятуй молю Тебе нашу країну!
Прошу не перетвори її в суцільну руїну.
Прошу Тебе врятуй кожне життя!
Почуй кожне наше серцебиття!

Щоб нарешті небо перестало палати.
Щоб було кого додому зустрічати.
Щоб наша мова завжди лунала!
Щоб перемога скоріше настала!

МИ ВТОМИЛИСЬ

Ми втомились від цієї страшної війни.
Просимо Боже, від ворога нас ти звільни!
Ми втомились від безкінечних тривог.
Тільки між нами все короткий діалог.

Ми втомились засинати під звуки сирен.
Ми втомились втрачати наших людей.
Ми втомились бути чиєюсь мішенню.
Втомились чути канонаду щоденно.

Ми втомились постійно дуже боятись,
І знову по всьому світу поневірятись.
Ми втомились від обіцянок пустих —
Нам не потрібно правил чужих.
Ми не хочемо жити більше в страху,
Ми втомились від всього цього жаху.
Ми хочемо миру, ми не хочем війни
І нескінченної, важкої цієї боротьби.
Ми хочемо, щоб в гаї заспівали солов’ї,
Щоб всі люди повернулись в домівки свої,
Щоб знову всюди квіти буйно розцвіли,
Щоб всі міста і села знову ожили.
Щоб наша Україна із попелу повстала,
Сильною й могутньою знову вона стала,
Щоб на весь світ тільки процвітала,
Щоб війн і бід більше ніколи не знала.

ТВОЇ ОЧІ

Серед важких, пекельних мук,
Серед довгих, як вічність, розлук,
Серед тривог і темних ночей
Пам’ятаю блиск твоїх очей.

Ніби між нами різні світи,
Все так близько — цей подих війни.
Своїм поглядом мене ти зігрій,
Таємницю очей своїх ти відкрий.

Твої очі — як зорі чудові й ясні,
Являються мені щоночі уві сні,
Тривожать серце і душу мені,
Думками до них лину у забутті.

Твої прекрасні очі такі лиш одні,
Часто їх згадую на самоті.
Між нами міста і кілометри.
Розмови стали не такі вже відверті.

Життя вносить свої корективи.
У нього на нас свої орієнтири.
Війна розділила нас на «до» і «після».
Тільки від землі своєї ти не зрікся.

В твоєму погляді сум безмежний.
Водночас холодний і небезпечний.
Хоч зараз настали важкі часи.
Запам'ятаю очі твої назавжди!

ОБЕРІГ

Із польових квітів сплету я вінок.
У нього пов'яжу кольорових стрічок.
Нехай буде тобі на щастя оберіг.
Щоб біда не прийшла на твій поріг.

Нехай від невдач він тебе оберігає.
Любисток від поганого ока захищає.
М'ята, нехай злих духів відганяє.
Відновити сили в дорозі допомагає.

Барвінок, щоб вселив любов в життя.
Щоб чистою, як кришталь вона була.
Калина, нехай одарить тебе красою.
На світанку вмиєшся ранковою росою.

Волошки нечисту силу проженуть.
Радість життя тобі знову повернуть.
Полин, нехай захистить усі твої сни.
Щоб світлі й спокійні були вони.

Я подарую тобі на згадку цей оберіг.
Щоб від всього лихого він тебе уберіг.
Яскраву стрічку на руку тобі пов'яжу.
Наші щасливі дні в серці я збережу!

                                      Валентина Ветлицька

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.