Життєвий шлях вчительки Антоніни Хомазюк: від хутірської стежки - до учнівських сердець

Антоніна Хомазюк

Антоніну Михайлівну Хомазюк у Городні знають як педагога, який викладав у міській школі №1 хімію та біологію. Її колишні учні із ностальгією згадують її натхненні уроки, коли такі предмети, які нібито на перший погляд виглядають точними та науковими, набирали цікавого емоційного окрасу, привідкриваючи над своєю формульною точністю завісу загадковості і привабливості. Таке буває, коли вчитель закоханий у свою роботу.
Вона народилася у 1938 році в селі Хрестопівщина, що відноситься до сусідської Сновської громади. По суті, це невеличке поселення, яке більш нагадує хутір. Якщо подивитися на карті, навіть неозброєним оком видно, що найближчі населені пункти до неї – то Здрягівка та Ясенівка, хоча вони й належать до громади Городнянської. Мабуть, тому до школи Антоніна разом з іншими дітьми ходила саме у Здрягівку.

–Мама моя Анна, в дівоцтві Комісаренко, родом була з Журавка, що теж невелике село на Сновщині, – розповідає Антоніна Михайлівна. – А коли вона вийшла заміж за мого тата Михайла Реуцького, вони оселились у Хрестопівщині. То колись були поміщицькі володіння. Потім після революції організували там колгосп. Мама працювала у тім колгоспі на різних роботах. І картоплю садила, і буряки полола. І гній з ферми зимою вивозила. Грошей не платили, як усім селянам, тільки палички-трудодні записували. А на ті трудодні зерно видавали. Люди потім конем возили те зерно у Бутівку чи в Слободу, щоб змолоти на борошно.

Батько Тоні теж працював на фермі – возив конем сіно коровам, підвозив силос, солому з поля на підстилку коровам. Доки не забрали його на фінську війну. Мама з маленькою Тонею залишилась жити з свекрухою. Потім почалась Друга світова і батька перенаправили на новий фронт, не давши змоги навіть побути вдома та побачити родину. Повернувся він тільки у 1946-ому, з наслідками після важкого поранення, з кулею, яка застрягла у спині. У Сновську йому зробили операцію, яка врятувала й продовжила йому життя. Він відновився і став до праці бригадиром та завідуючим колгоспною фермою.

– Сім класів школи я закінчила у Здрягівці, – розповідає Антоніна Михайлівна. – Потім, у старші класи – у Хотуничі. Мріяла бути вчителькою, подала документи у Гомельський педагогічний інститут. Вступні іспити поздавала на п’ятірки і четвірки. Але отримала відмову щодо зарахування у студенти. У тій відмові пояснювалось, що твір на вступному іспиті треба було писати білоруською мовою, а не українською, як зробила я. Тож залишила свою мрію на певний час і пішла працювати до батька на ферму дояркою. Допомагала йому й з оформленням звітних документів. Через рік знов уподала документи на вступ до інституту. Але вже на агрономічний факультет сільськогосподарського інституту в Білій Церкві, адже з працею на землі була знайома на практиці.

Закінчила навчання Антоніна Михайлівна у 1962 році з гарними оцінками у дипломі. Тоді найбільш успішним студентам пропонували області, де вони повинні працевлаштуватись. А вже населений пункт, де вони працюватимуть, дозволялось обирати самим. Вона вибрала Городню. Працювала у радгоспі рік, а тоді скористалась можливістю, яку надавали агрономам – працювати у школі викладачем. Так вона здійснила свою мрію, ставши у Здрягівці вчителькою біології.
Саме там, у рідній школі, вона зустріла свою долю. Її майбутній чоловік Віктор Хомазюк теж був педагогом, викладав у тій же школі географію та інші предмети. Родом він був з Городні, але молодята, побравшись, оселились разом з батьками Антоніни у Хрестопівщині.

– У школу щодня ходили пішки, – згадує Антоніна Михайлівна. – Ми з Віктором і ще 18 наших учнів. Зими тоді були дуже суворі. Як позамітає дороги, то торуємо шлях один за одним по коліна в снігу. Аж до самої річечки. А по ній іти вже легше було. Зараз добре учням із сіл, їх до школи підвозять шкільні автобуси. Тільки вчись. У нашого покоління інше було дитинство й молодість.

Віктор Хомазюк, працюючи, продовжував навчатись заочно у Ніжинському педагогічному інституті. Антоніна ж також вирішила здобути додаткову освіту і вступила у той же інститут на вчителя хімії та біології. Разом їздили на навчальні сесії.

Після отримання диплому Віктора Федоровича призначили директором Деревинської школи. Щоб залишитись у Здрягівці, він запропонував «помінятися посадами» з колегою, якого призначили директором Здрягівської школи, і той згодився на пропозицію. А в 1973 році Віктора Хомазюка перевели у Городню інспектором шкіл у районний відділ освіти, а вже перед виходом на заслужений відпочинок він працював директором вечірньо-заочної школи.
Антоніна Михайлівна теж перейшла працювати у Городню, в міську школу №1 викладачем хімії та біології.

– У нашій родині багато педагогів, – каже вчителька. – У нас з Віктором двоє синів – Анатолій та Ярослав. Чоловік пішов з життя на 84-ому році. Толя проживає зі мною, має проблеми зі здоров’ям. А Ярослав живе окремо, викладає в Городнянському ліцеї №1 фізику та трудове навчання. Моя сестра Валя закінчила свого часу педагогічне училище в Прилуках, працює в Городні вихователькою в дитсадку №1. Чоловікова сестра Ліда – вчителька початкових класів. Брат теж закінчив Ніжинський педінститут, вчив дітей математиці в міській школі №2. Ми всі любимо свою роботу, бо в цій професії інакше ніяк не можна. Я, ще й вийшовши на пенсію, ніяк не могла розлучитись зі школою, продовжувала деякий час працювати.

У Антоніни Михайлівни вдома – ціла бібліотека різних книжок. Серед цього скарбу – різні її нагороди, грамоти, відзнаки, який зібралося багато за всю її трудову діяльність. То спогади про насичене, сповнене емоцій і любові життя.

– Книжки – то мої друзі з дитинства. – каже вчителька. – Тоді, коли були малими, з подружками й гуляти ніколи було, треба було батькам по господарству допомагати, бо, як і усі в селі, тримали його чималеньке. А для гарної книги в мене час завжди знаходився. Чоловік мій відійшов у засвіти на 84-ому році життя. А я живу спогадами про наше спільне гарне життя, про школу, про своїх учнів. І книгами, любов до яких назавжди оселилась у моєму серці.

Джерело: "Новини Городнянщини", Алла Мачача

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.