Загартовування - нова традиція родини Величук з Чернігівщини

Цього року на Водохреща, 6 січня, Марина Петрівна Величук із Киріївки, вдруге за життя занурилася в ополонку.
Це давно було її мрією, до якої вона йшла багато років, поступово загартовуючи свій організм. Враження неймовірні, адреналін переповнює по-перше від того, що знову змогла, по-друге це велика сила волі піти на такий крок знову.

Її чоловік Матвій Анатолійович занурюється в ополонку на Водохреща багато років. Вперше спробував таке дійство під час Богослужіння у Чорнотичах, тоді цю традицію підтримувало вели­ка кількість людей. Надалі продов­жував пірнати у холодну воду вже у селі в річці Убідь.

Молодший син подружжя розді­ляє їхнє захоплення і разом з бать­ками теж загартовується. Втім саме дитина та зміцнення її імунітету і підштовхнуло родину почати за­гартовуватися. Бо дитячий садок хлопчик не відвідував, а значить і не було адаптації до вірусів та хво­роб, які зазвичай бувають у дитя­чих колективах. Тому у школі з 1-го класу почав постійно хворіти і вони вирішили спробувати загартовува­ти дитину, щоб зміцнити її загаль­ний імунітет, а значить і підвищити опір хворобам.

Треба сказати, що для Марини Петрівни загартування не було чи­мось новим. Вона постійно, вже ро­ків двадцять, приймає контраст­ний душ, завершуючи кожне купан­ня холодною водою, бо вважає, що така процедура сприяє регенерації клітин, тканин, а значить і омоло­дженню усього організму.

І ось вже три роки, як сім’я роз­починає купальний сезон весною, буває, що і з квітня. Все залежить від погодніх умов і можливості ді­статися до річки, бо весняні пове­ні постійно розмивають дорогу і не завжди не те що доїхати, а й дійти до річки не можна. Закінчують же сезон приблизно у вересні - листо­паді, теж залежно від погоди

Убідь наповнює велика кількість підземних джерел, тому навіть влітку у спе­ку, порівняно з іншими річками, наприклад з Десною, вода прохолодна, ніби з колодязя.

Родина і раніше хотіла розпочати свою традицію, заради цього їздили до лазні у Загребеллі та вже добре розігріті виходили на сніг, але там не було опо­лонки і можливості зануритися в неї.

Тому вони знайшли для себе іншу лазню, у Чернігові, де поруч водойма із ополонкою. Там і здійснила свою мрію Марина Петрівна на Водохреща.





Наступний крок до загартування і мета — опуститися в ополонку без розігрі­ву. Але Марина Петрівна вважає, що все має бути поступово.

— Для чого я це роблю? В першу чергу, щоб зміцнити імунітет. Бо гарний імунітет — це менша схильність до хвороб, зміцнення організму до несприят­ливих умов, наприклад, дощу, холоду, морозів. А загартування — це не тіль­ки захист від холоду. Для мене це в першу чергу стійкість, витривалість, це випробування, яке допомагає боротися в житті із труднощами та невдачами. Адаптується не тільки тіло, а й душа і робить людину сильнішою.
Марина Петрівна вважає, що занурюватися в ополонку саме на Водохреща — це не дуже правильна і потрібна людині процедура та навіть шкідлива, якщо людина не підготовлена або хвора. Окрім того, вона завжди вважала, що жін­ка, яка хоче народити, має берегти своє жіноче здоров’я. Тому спочатку в прі­оритеті у неї було народження дітей. Тож перш ніж окунатися в ополонці, по­трібно обов’язково загартовуватися.

До речі, Марина Величук — вчитель біології та хімії Кудрівської школи. Після закінчення у 2005 році Ніжинського державного університету ім. Гоголя, відра­зу не працювала за фахом, а через два роки у неї народився старший син з ді­агнозом ДЦП, якому були потрібні реабілітації, лікування і постійний догляд. Зараз йому вже 18 років і у нього тяжка інвалідність з дитинства. Постійного догляду потребує і її батько, який має першу групу інвалідності, не ходить та пересувається на візку і проживає разом з родиною. Разом з чоловіком догля­дають обох і обоє працюють.

Три роки тому директорка школи запросила Марину Петрівну на роботу. Діти відразу полюбили розумну, сучасну вчительку, з якою їм комфортно і ці­каво.

Тож вчителька і своїм учням розповідає про загартування. А ще вона для них приклад для наслідування здорового та активного способу життя. Підтягування на перекладині, віджимання від підлоги, плавання, гімнастика, здорове харчу­вання, виїзд родиною на ночівлю у палатках біля річки, прогулянки на свіжому повітрі, гарний позитивний настрій завжди, енергійність — все це стало звич­ним для неї. Вона радить ніколи не падати у відчай і вважає, що у житті тре­ба спочатку все заслужити, а потім отримати. Часто старшокласники запиту­ють її, чому вона не стала блогером, адже вважають, що в неї великий потен­ціал, і це легкі заробітки.

— Все в житті тимчасове. Колись всі хотіли бути директорами, потім айтішниками, тепер блогерами. Головне в житті знайти себе, бути цілеспрямова­ним, дисциплінованим і впевнено йти до наміченої мети та ніколи не падати духом, — каже Марина Петрівна.

Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.