Нещодавно наші рятувальники відзначали своє професійне свято. Наразі - інтерв’ю з начальником 23-ї ДПРЧ (державної пожежно-рятувальної частини) (м. Ічня) 3-го ДПРЗ (державного пожежно-рятувального загону) Головного Управління ДСНС України у Чернігівській області - Сергієм Миколайовичем Терентієм.
- Пане Сергію, як давно ви працюєте рятувальником? Це складна професія, як ви її обрали?
- Рятувальником працюю уже 27 років, із них - це п’ять років навчального закладу і 22 роки практичного стажу. Я закінчив 2002 року Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля. На початку працював на посадах інспекторського складу, потім перейшов на посаду начальника караулу, що дало змогу працювати саме на реагуванні на пожежі та інші надзвичайні ситуації. Чому обрав професію рятувальника? Для мене - це династія. Мій прадід був пожежним. Батько і мати також довгий час працювали у пожежній охороні. Я вирішив не змінювати традицію.
- А у вас не буде раптом спадкоємців династії в родині?
- Думаю, поки що ні. У нас донька і вона точно не пов’язує себе з пожежною справою. Онуки - можливо. Наша династія пожежних як іде: прадід - так, дід - ні, батько, мати - так, я - теж. Мама працювала диспетчером в пожежній частині м. Прилуки.
Наша робота - постійна напруга та контроль ситуації, безсонні ночі. Про відпочинок тільки мрієш, але він є. Це графік, за яким працює оперативно-рятувальна служба - доба через три. Зараз, правда, через погіршення ситуації в кра їні, службу в нашій області перевели на графік - доба через дві, хоча, в принципі, якщо не трапляється авралів, відпочиваєш.
- Звідки ви родом?
- Із Прилук, народився, виріс і живу тут.
- Як ставиться родина до вашої, такої непростої, професії?
- Родина все сприймає правильно, тому що розуміє роботу пожежного. Постійний ризик для життя та здоров’я, звісно, накладає певні труднощі для родини, але я намагаюся контролювати ступінь ризику під час дій за призначенням. Небезпека чатує на нас на кожному метрі та може трапитися будь-якої хвилини, коли ти цього й не очікуєш. У такій професії важливо мати спокійний стан та холодну голову.
- Пане Сергію, розкажіть, чи бували у вас складні, нестандартні випадки, що вам запам’яталися найбільше?
- Усі випадки нашого залучення - нестандартні, бо пожежа стандартного вигляду не має. Це як листки на дереві - кожен різний, не схожий на попередній. Наприклад, пожежа в будівлі триває стандартно - вогонь рухається по горючих предметах навсібіч, але з різною швидкістю. І тільки прибувши на місце, я розумію, що потрібно робити, в якому напрямку діяти. Гасити дану будівлю і рятувати інші приміщення в ній та майно, чи гасити й одночасно рятувати від розповсюдження вогню будівлі, розташовані поруч. І ось у цьому полягає правильне, виважене рішення керівника, відповідального за гасіння. Кожна втрачена хвилина - це розповсюдження вогню та більші проблеми. Чим швидше ми вогонь зупинимо, тим більшим буде успіх гасіння будь-якої пожежі. А робити все потрібно дуже швидко.
- Нестандартні випадки - це коли ти поза службою, наприклад, ідеш вулицею й десь бачиш пожежу, чуєш заклики про допомогу. І отут всередині спрацьовує те, що пояснити неможливо - ти одразу кидаєшся допомагати. У мене таких випадків було декілька, один дуже запам’ятався. У Прилуках горіла квартира в багатоповерхівці. Я жив у цьому ж будинку, тільки в сусідньому під’їзді та якраз відпочивав із друзями поруч. Вийшов на подвір’я і побачив полум’я з вікна на третьому поверсі. Одразу піднявся сходовою клітиною на потрібний поверх. Двері квартири, де трапилося загорання, були зачинені з середини. На стукіт ніхто не відповів, але сусіди запевнили, що власник має бути в помешканні. Не вагаючись, за допомогою якихось побутових засобів, із друзями зламали замок у дверях, і я, набравши повітря, навколішки заповз у квартиру. Напомацки наткнувся на тіло господаря, яке лежало за рогом на підлозі. Чоловік був хоч і притомний, але сам рухатися вже не міг. Винесли його на вулицю і передали медикам «швидкої допомоги». Так вдалося врятувати людське життя, будучи не на роботі.
Щодо складних випадків, то, мабуть, один таки був - горіла стара дерев’яна церква через влучання в неї блискавки. Я працював тоді у Городні Чернігівського району. Церква зайнялася дуже швидко, ми прибули вчасно, доклали
максимум зусиль (3 одиниці техніки, 10 працівників особового складу, гасіння з різних напрямків одночасно), але, на жаль, врятувати церкву не вдалося.
За 22 роки своєї практики, я звернув увагу, що при влучанні блискавки в будівлю її врятувати неможливо. Ти якісно робиш свою роботу, викладаєшся на всі І00%, а результат негативний. Якась містика просто.
- Були у вашій роботі випадки, коли ви ризикували життям? Знали, що може щось трапитися, але все одно йшли...
- Коли виконуєш нашу роботу, не замислюєшся про ризик. Він присутній завжди, адже ти заходиш чи в будинок, чи в квартиру, чи підвал багатоповерхівки, й не знаєш, що на тебе там чекає. А там може стояти газовий балон, ємності з бензином, про які господарі іноді не говорять, приховують таку інформацію. Власне, така інформація зменшує ступінь р изику, але не відміняє його.
- Крім того чоловіка, якому ви врятували життя, ще були такі випадки?
- Декілька, але запам’ятався тільки цей. Бо він трапився поза службою, а коли ти на службі, то це твоя робота, і ти її виконуєш.
- Скільки приблизно пожеж ви загасили?
- Багато. Навіть не можу порахувати. ..
- Ви працюєте тільки на гасінні пожеж чи, можливо,ще були інші надзвичайні ситуації? Особливо, коли розпочалася повномасштабна війна...
- Ні, напередодні вторгнення я працював на півночі Чернігівщини, у Городні. Буквально за день до нього, 23 лютого, я після чергування повернувся в Прилуки. Можливості продовжувати службу в Городні не було через окупацію, тому залишився працювати в Прилуцькому районі.
- Ви пам’ятаєте перший свій виїзд на роботу?
- Найперший виїзд - я ще був курсантом, перебував на стажуванні в пожежній частині Прилук. Весна 1998-го року, квітень. Виклик близько обіднього часу, прибули на місце. Горіла господарча будівля (літня кухня). Власники розтопили піч та поставили випікатися пиріжки й паски до Великодня. Результат - згорів дах та перекриття на невеликій площі. Люди не постраждали, це - головне.
Дуже шкода, коли горять житлові будинки, особливо в такий період, як зараз. Перед зимою. Зазвичай, від своєї безвідповідальності люди залишаються голі, босі й без даху над головою. Вогонь забирає все, що наживалося роками.
- Ваша професія потребує гарної фізичної підготовки. Як тримаєте себе у формі?
- У нас є службова підготовка, яка включає теоретичну та фізичну. За певними напрямками складаються заліки. Фізична підготовка розписана на щоденні заняття, люди займаються, виконують певні нормативи. Спочатку - на правильність, потім - на час. Періодично ці нормативи складають, щоби було зрозумілим, як людина засвоїла матеріал. Загалом кожен працівник знає, що потрібно йому підтягнути у фізичній підготовці, аби відповідати потрібним критеріям.
Обладнання, яке використовується в нашій роботі, важке, тож бути сильним та витривалим - важливо. В підрозділі є кімната зі спортивними снарядами. Кожен може займатися спортом поза службою. Якщо не займатися, не бути фізично витривалим, і0 хвилин на пожежі - і все, сили виконувати завдання вже не вистачає.
- Як оснащені наші пожежні частини?
- Оснащення пожежних підрозділів постійно вдосконалюється та наповнюється новими й новітніми зразками. Але останнім часом на оснащення виділяються значні кошти, закуповується техніка, аварійно-рятувальне обладнання, формений та спеціальний одяг. Від початку по- вномасштабного вторгнення отримуємо значну частину гуманітарної допомоги від різних країн світу. Це спеціальний одяг для пожежних, автомобілі, технічні пристрої, інше обладнання для рятування людей - здебільшого з Європи. Зараз є чим працювати. За це ми вдячні всім, хто нам допомагає.
- Чи доводилося вам рятувати з вогню тварин?
- Такі випадки є, але мені не доводилося рятувати тварин.
На жаль, більшість їх у вогні гине. Випадки порятунку котиків із дерева, собак із відкритих колодязів у нас були, і ми ставимося до цих випадків, як і до рятування людей. До речі, собаку витягнути набагато складніше, бо вона кусається.
- Поза роботою у вас є хобі, чим ви захоплюєтеся?
- Робота займає 98% життя. Часу на хобі не вистачає. Люблю з родиною подорожувати просторами України, зараз, зрозуміло, це не на часі.
- На вашій роботі можна отримати й емоційне вигорання. Як цього уникнути?
- У нас більше фізичне вигорання, бо ти витрачаєш купу сил. Емоції нашій роботі не притаманні, ми залізні люди, нам емоції не потрібні. Якщо ми будемо емоційно переживати за кожний випадок пожежі, нас надовго не вистачить. Тому мусимо бути емоційно нейтральними. Звісно, повністю відгородитися від цього неможливо. Особливо, коли у вогні гине людина. Розслабитися можна тільки тоді, коли йдеш у відпустку.
- Не жалкуєте, що обрали таку професію? Не хотіли б її змінити?
- Зараз уже не жалкую. Можливо, на початку практичного шляху й хотів би щось змінити. .. Тепер уже тільки вперед.
- Пане Сергію, які ваші головні принципи у житті? Що для вас найважливіше?
- Людське і справедливе ставлення. Чесність, відкритість, повага. Цього я і намагаюся дотримуватися.
- Що для вас означає - бути рятувальником?
- Мати гарний рівень фахової підготовки - для того, щоб у будь-який момент життя бути спроможним надати допомогу іншій людині.
Джерело: “Трудова слава”, Людмила Забаровська, Віра Солодка
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Терентій, Ічня, рятувальник, пожежник