Переселенка Світлана Корсун тікала з Нікополя з двомісячним немовлям на руках

Світлані Корсун 35 років. Її цивільному чоловіку Сергію – 41. Хоч пара офіційно шлюб і не реєструвала, мають спільних чотирьох дітей – 15-річну Ілону, 13-річного Антона, 9-річну Настю і дворічну Даринку. Всі вони мешкали у Нікополі, що на Дніпропетровщині. Світлана родом саме з цього мальовничого містечка. Свого часу сюди з Городні приїхав і Сергій. Відтоді, каже, його життя на 25 років було пов’язане саме з Нікополем, де зустрівся з Світланою.



24 лютого Світлана, каже, прокинулися від вибухів. Все довкола щодня літало, свистіло, гриміло. Страшно було щогодини й щохвилини. А у червні, коли всі діти були вдома, і їхній будинок постраждав від обстрілів. Шалене залізо влетіло через вікно, вдарилося в стіну і, зрикошетивши, уламком поранило старшу доньку Ілону. Місяць дівчинка була вимушена пролежати в лікарні – її оперували, діставали уламки. Але душу дитини вилікувати не могли – мама каже, при будь-яких гучних звуках Ілона панікувала й шукала місця, де б сховатись.

Тому, дочекавшись, поки донька вилікує ніжку й зможе самостійно ходити, Світлана, заздалегідь придбавши квитки на потяг до Києва, підхопила усіх чотирьох дітей, серед яких і двомісячну на той час Даринку, і у вересні 2022-го вирушила в невідомість, але подалі від смертоносних вибухів.

– Сергієва сестра живе в Городні, – каже жінка. – Вона нас і познайомила з людьми, в яких був будинок у Дібрівному. Тут лежав хворий чоловік, якому потрібен був догляд. Мені запропонували житло безкоштовно на стільки, на скільки буде треба, а я натомість доглядала хворого. Ми з дітьми приїхали першими, Сергій до нас приєднався пізніше. Звичайно, було страшно починати все з нуля, адже ми тікали, практично не взявши з собою речей. Але тут же нам на допомогу поспішили сусіди, односельці, староста Юлія Новик. Нам наприносили дитячого одягу, міська рада через фонди видала одразу п’ять коробок з харчовими наборами. Потім були й набори з посудом, предметами гігієни, іншими необхідними речами. Надавали й грошову допомогу від фондів. Купили дрова, хоч будинок має газове опалення, адже взимку за газ дорого платити. Ось, у сусідній кімнаті перекладаємо грубу. Готуємось до зими. Чотири місяці тому помер чоловік, за яким я доглядала. Його родичі дозволили нам і надалі проживати в будинку.

Жінка каже, отримує виплати на дітей та допомогу як внутрішньо переміщені особи. Цьогоріч посадили на присадибній ділянці 25 соток картоплі та овочів.
– Я ж виросла у місті, – каже Світлана. – про грядки тільки теоретичне уявлення мала. Дякую тьоті Наді, хазяйці цього будинку, вона приїжджала і всьому мене вчила. І сусіди допомагають, тут гарні люди, доброзичливі й чуйні.
Маленька Дарина тулиться до мами – до незнайомих людей вона ставиться насторожено. Але фотографуватися всідається залюбки й навіть дарує посмішку. Двоє старших якраз на навчаннях – Ілона мешкає з бабусею в Городні. Світланиній мамі 65 років, вона теж перебралася з Нікополя подалі від обстрілів, знімає в Городні квартиру. Жінка хворіє, ледве ходить, тож старша онучка їй допомагає. Антон теж був на заняттях, а 9-річна Настя з сумом каже:
–Я сумую за домівкою, за Нікополем. Там у мене багато друзів було. А від бабусиного будинку до Каховського моря рукою подати. Як там гарно і добре!
Світлана з Сергієм розповідають, що чи не щодня зідзвонюються зі знайомими, як іще залишаються в Нікополі і зі Світланиною сестрою, яка живе поблизу Нікополя, в Новопавлівці. Вона й позаивала фанерою вибиті вікна в їхньому будинку і суворо наказує : «Навіть не думайте поки що сюди повертатись з дітьми!»

–Там щодня обстріли. Говориш по телефону – і чутно свисти та бабахи, – кажуть Світлана і Сергій. – Адже поруч атомна станція, Енергодар – якщо через водосховище, то сім кілометрів навпрошки. А сушею сорок. В нашому будинку повибиваті вікна, даху нема. Він один залишився з усієї вулиці, решта зруйновані вщент. З берегової лінії вже всіх евакуюють. Гине багато мирних людей. Від одного снаряду, що прилетів у багатоповерхівку, загинуло 18 чоловік, і серед них троє діток. Не дай, Бог, нікому переживати таке жахіття. Дуже хочемо повернутись у рідні стіни. Але коли скінчиться це пекло.


Джерело: "Новини Городнянщини" Світлана Томаш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.