У селі Велике Устя живе 80-річна бабуся, яке перетворила хату на смітник

“Наша односельчанка голодна. Коли вже довго голодує, просить їсти у сусідів. А зазвичай бабуся сидить замкнена. Треба щось робити, бо помре голодною смертю.” Таке прохання ви­словив чоловік, який звернувся до редакції.

Щоб поспілкуватись з бабусею, ми і вирушили у село Велике Устя. Ганна Григорівна Миколаєнко справді була зачинена і довго не відчиняла двері. Вийшла на ганок, почали розмовляти, але до своєї хати не впускала, мовляв, ви злякаєтесь, бо в мене не прибрано.

Одинока жінка розпові­ла, що народилась у селі В.Устя 3 січня 1943 року у старій хаті, що на обійсті, де вона проживає тепер. Але нову хату побудували її батьки. Ганна Григорівна була заміжня, проте дітей нажити з чоловіком не встигли, вона захворіла. А свекруха, дізнавшись про хворобу невістки, почала казати, що їй не треба хво­ра невістка і Ганна повер­нулась до своїх батьків. Так і залишилась у батьків­ській хаті.

Ганна Григорівна дуже добре навчалась у школі, з червоним дипломом закін­чила Сосницький сільсько­господарський технікум. Працювала головним бух­галтером у сільгосппідпри­ємствах. Пенсію зароби­ла не мінімальну, на життя мало б вистачити.
Стареча жінка ні на кого не скаржиться, мило по­сміхається. Каже, що їсти їй приносить Валентина Миколаївна Циганок (ко­лишня голова сільської ради, далека родич­ка), обслуговує її Сергій Володимирович Завадько, купує їй все, що вона за­мовляє, носить воду з ко­лодязя, що поруч з дво­ром. Дрова на зиму в неї є. Картоплю вона собі вико­пала сама. Їсти вона гото­вить на грубі, бо електро­плитка згоріла, але того дня Ганна Григорівна ще не їла.

Бабуся розуміє, що в хаті в неї повний безлад, каже нам, що в хаті страшне, ви не пройдете. Ми таки умо­вили жінку, щоб дозволила зайти. До всього були го­тові, бо знали, що і куроч­ка з півником живуть у хаті. Колись було до 20-ти ку­рей, та вони подохли, хоч баба каже, що їх покрали. Та курочка і півник вияви­лись не найбільшим ди­вом. У всіх трьох кімнатах - суцільне звалище, напев­но, смітник краще впоряд­кований, ніж у хаті. Підлоги не видно, треба ступати по ганчір'ю. Звернули ува­гу на те, що до груби нема проходу, значить бабуся ще її не топить і відповід­но їсти не варить. Де збе­рігає продукти - не відомо, на столі пусті брудні таріл­ки, холодильника нема.
Ганна Григорівна боя­лась, аби її не забрали з хати, хоче доживати свого віку у своїй хаті.



Після такого візиту ми поспілкувались із завідуючою відділенням соці­альної допомоги вдома Оленою Богданьок



- КУ «Центр надання со­ціальних послуг» створе­но у 2018 році. Але бабу­ся стояла на обліку у терцентрі з 2014 року. Коли село В.Устя приєдналось до Сосницької громади, а терцентр було ліквідова­но, то відповідно всі підо­пічні, які обслуговувались терцетром, стали наши­ми. У неї завжди були про­блеми типу, що все кра­дуть. Ну така вже люди­на, можливо, вік старечий. Ото ми і міняли соціальних робітників, їх у селі двоє. З Сергієм Володимировичем вона найбільше ладить. У 2021 році в неї дуже болі­ли ноги. Ми щотижня їзди­ли до неї. Правдами і не­правдами умовили бабусю проконсультуватись у ліка­ря. Думали, поки вона лікуватиметь­ся, трохи в неї прибра­ти, побілити. Лікар сказав, що потріб­но лікуватись у стаціона­рі. Але Ганна Григорівна навідріз від­мовилась за­лишатись у лікарні і в той же день її знову від­везли додо­му. Прибрати у хаті немож­ливо, вона не дозволяє, а проти її волі ми не може­мо. Пропонували їй їхати до будинку для одиноких, але вона категорично від­мовляється.

Щодо приготування їжі, то ми надаємо такі по­слуги, але готуємо з про­дуктів підопічних. Ганна Григорівна ніколи не просила готувати їсти, вона в основному харчувалася з магазину. А нині, напевно, Валентина Циганок їй при­носить їсти.



Соціальний робітник Сергій Завадько, який вже 9 років обслуговує пі­допічних:
- Я тричі, а коли і чотири рази на тиждень навідуюсь до Ганни Григорівни. Що загадує, те й роблю, але до хати не заходжу, хіба що подивитись показники електролічильника і тоді їх передати. Води прине­су, покошу у дворі. Купую хліб, рідше ковбасу, сало, тушонку, консерви - скіль­ки коли дасть грошей.
Коли в неї був телефон, то багато разів на мене викликала поліцію, каза­ла, що я покрав хустки. До мене сто разів приїжджа­ла поліція додому. Одна біда. Але така вона люди­на і нічого вже не зробиш. Моє начальство знає про таке обслуговування, але не можем же ми зовсім від­мовитись від неї? Грубку вона якось топить сама, не замерзає. Дрова в неї є.



Староста Леонід Ляшик:
- Ганна Григорівна ніку­ди їхати не хоче, вже були спроби направити її до бу­динку для пристарілих. Один раз ми змогли її вмо­вити навести елементар­ний порядок. Тепер вона навідріз відмовляється, може викликати поліцію і буде права, бо це її при­ватна власність. У чому бачу вихід? Та ні в чому, головне, щоб бабуся була сита.
Валентина Циганок:

- Я вже у третіх сестра, далека родичка. Колись ми були сусідками, жили до­бре, вона толкова люди­на, але так сталося. Гроші у неї є, вона сама одер­жує пенсію, привозить ма­шина додому. Багато чого купує у них, мо, на тисячу: тушонки, консерви, пря­ники, цукерки. Дала мені 2 тисячі, щоб на випадок, якщо треба буде у лікарню. Сергію дає гроші на про­дукти.

У неї три паї, є суб­сидія, тільки гроші за паї у минулому році вона одер­жувала із тодішньою соцпрацівницею і де ті 10 тисяч я знаю. Так само із суб­сидією, вона мала б отримати 6 тисяч, а в неї було тільки 3. Тепер новий соцробітник, він порядний. Я їсти ношу щодня, баба не голодна. А те, що вона бо­їться бандитів, то вже ста­рече. Умовить її прибрати у хаті, не виходить. Бить чи валять ми її не будемо, її мотлох - то для неї цінність і нічого з цим не поробиш.



Ганна Григорівна - двоюрідна сестра, про­живає на Борзнянщині.

- Ви думаєте ми поки­нули Ганну Григорівну. Ні. Не покинули. Я їй пропону­вала переїздити до мене. Купила б тут хату поруч, але вона із своєї хати ні­куди не хоче. Я вдячна Валі Миколаївні Циганок, що вона її годує, опікує. Моєї сестри ви не трогай­те, вона не голодна. Була я в неї чи ні - не важли­во. Там в селі іде колотне­ча за її гроші та за її паї. Мені не треба ні гроші се­стри, ні її хата. Хай Валя Миколаївна до неї ходить, а ви її не трогайте. Краще ніж Серьожа обслуги не було.
Ось такі думки-відгуки почули.

Олена Кузьменко, "Вісті Сосниччини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.