Циганам без науки можна прожити, головне – гроші лічити

Свекруха з невісткою. Їхніх чоловіків на час нашого візиту вдома не було

Не так давно в Заріччі святкували весілля, на яке не був запрошений жоден із сільчан. І зовсім не тому, що сім'я жениха мешкає тут недавно і не має ні родичів, ні друзів. Просто у циган так заведено - «без чужих».
До сватання Артур і Рубіна ніколи не бачились. Але йому виповнилось 25, їй - 23, обом час одружуватись. Безперебійний циганський «телефон» приніс в обидві родини необхідну інформацію: і хлопець, і дівчина привабливі, здорові, ні в чому не «замішані».
Батьки нареченого без зволікань поїхали з сином в Городню - на оглядини. «Якщо дівчина сподобається, моргнеш мені», - наказала Артуру мати. Він подав умовний знак майже відразу. Та щоб пересвідчитись, вона викликала сина на вулицю: «Впевнений, що не передумаєш?»

Рубіна зізнається, що вподобала хлопця з першого погляду. Але перед тим, як обговорювати майбутнє весілля, Артуру влаштували цілий екзамен.
-  Як береш її в дружини: на час чи на все життя? - запитали насамкінець.
-  Житиму з нею довіку, - пообіцяв жених.
Весілля справили через місяць. Не було ні реєстрації в РАГСі, ні вінчання. Прибулих в Заріччя гостей відразу запросили за святкові столи. Усі вмістилися у невеликій хаті, щойно придбаній  Артуровими батьками. («Дарма, що мало місця, -кажуть, - дарма, що дах трохи дірявий, зате своя»).

Городнянців приїхало небагато. «Я у мами - єдина донька, - розказує Рубіна. - Щоправда, «по батьку» і брати є, і сестри». В розпал святкування молодята на деякий час залишили гостей.
-  У нас прийнято брати за дружину незайману дівчину, - пояснює Артурова мати - Лена Дементьєва. - Тому молоді не чекають першої ночі, а роблять «це» під час весілля, щоб показати присутнім «шлюбне» простирадло. Наступного дня наречена замість білої сукні і фати вбирається в рожеве або червоне.

Весілля, - розказують, - було веселе, натанцювалися, наспівались: і циганських, і російських пісень.
Весільної подорожі не було. Окремої кімнати для молодят теж не знайшлося. У «хаті-рукавичці», де, крім Артурових батьків, мешкають ще дві його молодші сестри та брат, новоствореній сім'ї відвели куток, який завісили ширмою.
- І як тобі подружнє життя? - запитую Рубіну.
Поки ми розмовляли, вона навіть не присіла. Мила посуд, витирала кахлі, чистила картоплю. Невисока, тендітна, в довгій широкій спідниці.
-  Все добре, - каже. - Свекруха мене жаліє.
- А чоловік?
-  Нагримав кілька разів, коли запізнилася  подати  сніданок. Так у нас годиться. Але він без зла.
- Вже полюбила його?
У відповідь Рубіна червоніє і ствердно киває головою.
-  Соромиться, - втручається Лена. - І цілуються тільки, як ніхто не бачить.

От вам і легенди про пристрасне циганське кохання, жагу любовних побачень, свободу і незалежність.
Становищу молодої дружини в домі чоловіка теж не позаздриш: вона мусить догоджати усій родині, а їй - ніхто. І триває ця залежність доти, поки жінка не народить кількох дітей. Тільки тоді молоді можуть думати про самостійність.
-  Циганка в сім"ї - годувальниця, - продовжує Лена. - Вона мусить бути сильною, витривалою, уміти заробляти.
Зі щирим співчуттям дивлюсь на маленьку, худеньку Рубіну:
- Ти заробляла ворожінням?
-  Трохи торгувала, трохи перепродувала пір'я.

Поки вона працює по господарству у домі свого чоловіка. Самі лише довгі - через увесь двір - мотузки, на яких сушиться випрана білизна, красномовно свідчать про те, що роботи тут вистачає.
Така ж сама доля «всміхається» і двом Рубіниним зовицям - Лєниним донькам.
- А якщо їм не до душі будуть женихи,  тоді  що?  -  запитую жінку.
-   Із старшою - Зориною - саме так і сталося, - каже Лєна. - Уже із родичами жениха про все домовились, а весілля не було. Хіба ми вороги своїм дітям? І молодшу - Сніжану теж силувати не будемо.

Сніжана ще навчається в школі-інтернаті. У свої 12 років уже трохи читає. Не завадить, - переконані в сім'ї.
Хоч, впевнені, - і без науки можна прожити. Головне, щоб гроші уміла лічити.
- А ти вчилася грамоти? - цікавлюсь у Рубіни.
- Ні, - каже, нітрохи не знітившись. Видно, що й не жалкує.
-  І Артур неук. Два чоботи - пара, - сміється Лєна.

Марія Ісаченко, тижневик «Чернігівщина» №51 (222)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.