GOROD.cn.ua

Вікторія Власенко і її Голлівуд — мріям властиво справджуватися

 

Із Вікторією Власенко — цікавою та креативною дизайнеркою костюмів, і не тільки високої моди, а й театральних, кіношних, «ДП» познайомилася кілька років тому. А її магазин «Тераса» у чернігівському «Голлівуді» дивував гарним одягом, ексклюзивними іграшками й дивовижними аксесуарами та сувенірами. Багато чого з вітрин «Тераси» було зроблено руками Вікторії. Так вона стала героїнею першої сторінки «Деснянської правди». Тоді ж ця амбітна панянка розповіла про свою мрію: поїхати до Америки і працювати в Голівуді, створювати костюми для кінофільмів.

Мріям властиво справджуватися! Вікторія таки підкорила Голівуд, її знають там як дизайнерку багатьох проєктів і запрошують у нові. Нині Вікторія ненадовго приїхала додому, побувала в рідних Ріпках, нині живе і займається своїми проєктами в Києві.

Наразі — інтерв’ю з Вікторією Власенко про її відкриття та підкорення Америки.



— Вікторіє, ти поїхала з України в пошуках свого американського щастя. Адже вважала, що тільки в Голлівуді можеш реалізувати себе... І як почалася твоя Америка?


— Я їхала туди вдруге. Через три роки. Тому в мене залишилися в Америці друзі, якісь зв’язки. Тобто, я не їхала в невідомість. Але мене там ніхто й не чекав. Отож наперед я написала знайомим – режисерам, продюсерам, що шукаю роботу дизайнера з костюмів у кіноіндустрії. І спочатку пара проєктів була зі старими знайомими. Але щоби вийти на новий рівень, треба постійно брати учась у конкурсах, кастингах. Чим більше в тебе робіт — тим краще тебе знають.

— Вікторіє, ти тільки костюмами займаєшся? Чи відкрила нові ракурси професії дизайнера кіно?

— Так, відкрила! До цього я багато читала, спілкувалася з людьми, котрі гуру в цій професії. Отож я взялася за так званий грим. 30 років кіношні дизайнер і гример були одним фахом. А нині розділилися, бо цей грим незвичний. Грим на рівні ліплення. Practice special effects. В ідеалі — робиш зліпок людини, копію людини. Або частини тіла. Можна робити з дівчини хлопця й навпаки. Або людину, важчу кілограмів на 100. Гримувати таким чином людей молодшими, старішими. Монстрів різних робити. Виготовлена частина клеїться на тіло. Іноді цей силікон ліпиться тільки на обличчя. Людина ходить у ньому по кілька годин. У трилерах із убивствами жахливі криваві сцени тепер роблять «наживо» — коли люди вдягають такі костюми. Наразі це в моді. Ефекти яскравіші за комп’ютерну графіку. Але моя професія тут зрідні дизайнеру костюмів. Я найчастіше сама вигадую «машкару» чи маску. І також те, як вони працюватимуть, звідки, наприклад, литиметься кров... Уявіть собі, це моторошно й цікаво. А часом просто кошмарно і страшнувато. Але не від таких «костюмів»... Просто коли після зйомок ти везеш додому цей «труп» (або кілька) у чорному пакеті, котрий треба підрихтувати, то боїшся зустріти копів. Бо я можу бути «закривавленою»... Добре, що сусіди до цього вже звикли.

— Треба мати міцні нерви, аби спокійно робити такі костюми, та ще й удосконалювати їх і вигадувати все з науковим підходом. Адже ти вивчаєш новітні матеріали, їхні властивості, аби зробити такий неймовірний зліпок якісно, ще й художньо достовірно. До речі, а чи не хотілося би тобі більше практикувати з принцесами, казковими героями?

— З принцесами та супергероями я теж працюю. Але там більше — костюми. А мені цікавіший «грим». Бо коли режисер дає завдання, ти маєш вигадати все сама. Практично, немає готових уроків. До того ж, чим технічніше й дешевше обійдеться такий «костюм», тим краще — як завжди. Бо бюджет зазвичай лімітований. Доводиться вмикати креатив! У мене немає заготованих кліше. Останній проєкт був досить складним. Я довго шукала рішення, читала багато літератури. Бо то мав бути костюм для польотів у космос. А бюджет — куций! Хоча вимагався ексклюзив. Щоби була циркуляція повітря й тілом рухалася вода у вигляді кровоносної системи. Мала вигадати креативними взуття, купу аксесуарів... Було складно, аде цікаво. І я впоралася. Коли у мене будь-яка робота у фільмі, для початку я читаю сценарій. Адже режисер бачить епізод, але він не знає, як зробити костюм для нього. А вигадка і технічні аспекти на мені. Для трилерів і вбивств я читаю книги з анатомії. Зі сценарію роблю для себе нотатник і бачу свого героя поетапно. А потім розповідаю про свої ідеї, проблеми режисерові чи продюсеру.



— Проколи були?

— Так. Проколи є і в гуру. А коли у тебе урізаний бюджет і часу обмаль? Мені, наприклад, часто доводилося самостійно виготовляти хімічні розчини. Не розрахуєш пропорції, пластик може не вийти... І так далі.

На жаль, 2020 року ми практично не знімали. Тільки музичні кліпи. А загалом я працювала в Голлівуді з різними командами. Дизайн костюмів і новітній «грим» — індустрія велика, але тут усі знають одне одного. Працювала і з зірками у цій професії. Так само у фільмах, де брали участь голлівудські актори-зірки. Адже їх часто замінюють у певних епізодах макети-муляжі.

Наприклад, Мел Гібсон у «Страстях Христових» не висів на хресті, там була «скульптура», а не жива людина. З командою, яка робила ці «дива» , я працюватиму після пандемії. Цікаво було творити дизайнерські шедеври і з іншою командою, що знімала свого часу фільм «Апокаліпсис». Була ще робота — короткометражка з Бетменом для «Warner Brothers». Далі буде новий серіал. Розкажу професійний прикол. Стався форс-мажор. Я клеїла костюм Бетмана на голе тіло. Чоловік мусив стояти в позі собачки години зо дві. Робила я все наживо у всіх місцях... Це було кумедно, але інакше — ніяк.

Скажу, що голлівудські актори просто так не гуляють ні містом, ні парками. А коли стикаєшся з ними на майданчиках, то почуваєшся дивовижно. Але я ж мріяла про Голівуд. І ось мрія справдилася. Це ніби на Місяць злітати. Я навіть сама знімалася в невеличких сценках. Виходило нормально. І це було екстрим-перевтілення. Наче інше життя. Спробуйте, наприклад, посидіти напіводягненою, обіймаючись із вовками в морозильній камері... Звісно, якби я ходила на кастинги, працювала над своїм акцентом, пам’яттю, то, можливо, і потрапила би на знімальні майданчики як акторка. Але мені дизайн цікавіший. Тут я бачу розвиток та маю багато планів. І впевнена в успіху.

— В Україні займаються таким дизайном і «гримом»?

— Кліпи Монатіка, наприклад, знімаються в Голлівуді. Там робився і кліп білоруської зірки Сергія Міхалка, лідера групи «Ляпіс Трубєцкой». З інопланетянами, монстрами, тваринами... Відповідні сцени з українських фільмів часто знімаються теж у Голлівуді. Я можу в Україні відкрити свою дизайнерську школу й навчати такому кінодизайну талановиту молодь. Адже тут немає й близько фахових майстрів. І навіть бази матеріалів, які виробляють в Америці та Англії. А попит є. Адже затребувані вони і в кіно, і в кліпах, і в рекламних роликах.

— Відчуваєш себе американкою? Тобі там комфортно жити?

— Так, комфортно. Бо у мене в Америці багато однодумців. Набагато більше, ніж в Україні. Загалом, мені складно знайти друзів. Але в Америці вони в мене також є. І там я бачу майбутнє своєї професії. В Америці є люди, закохані у свій фах настільки, що готові гризти землю, аби досягти вершин. Отож я з однодумцями й колегами вже можу зняти щось своє. Бо є знайомі й одержимі оператори, режисери. Залишається знайти сценариста. І команда готова. Уявіть собі, чимало людей не проти попрацювати в проєктах інколи й безкоштовно. Адже це дає досвід, портфоліо і майбутнє.

Я також займаюся видом діяльності, від якого не отримую коштів, — це фешн-індустрія. Торік я, власне, цим тільки й займалася. Було багато зйомок. Так само й для журналу «VOG» — італійського, британського. Фото лежать і в редакції американського. У стилі високої моди ми багато знімаємо.




— На життя заробляєш?

— Не бідую. Але багатою себе не вважаю. Знімаю квартиру. Вона величезна. Але є сусіди. Так практикує більшість американців. У планах – переїхати у великий будинок, але винайматиму його, напевно, не сама. Мені потрібен гараж, студія, місце, де б я зустрічалася з клієнтами, також у мене дуже багато обладнання, верстатів, є 3D принтер, де я роздруковую деталі. Хочу бути у своїй сфері ще вище на декілька голів! Для кар’єри Америка — це моя країна. Але загалом бачу себе так: сьогодні я живу й працюю два місяці в Америці, далі, стільки ж, в Африці. Потім — у Європі. Найближчий контракт буде в Колумбії. Загалом же, я почуваюся людиною світу. Працюватиму і в Україні. Раптом я відкрию виробництво і вдома. Хоча би для якогось великого фільму. Тоді з’явиться й дизайнерська школа. Куди ідуть мої гроші? На оренду, оформлення документів. А також на обладнання, матеріали. Чим більше заробляєш, тим більше витрачаєш. Також я думаю про телесеріали. Тим більше, це стабільний дохід. І постійна робота. Адже дизайнери постійно в пошукові нової роботи. Тому треба постійні оновлення портфоліо, сайту, кастинги. Часом буває 10 робіт за місяць. І працюєш по 15 годин на добу. Це стомлює. Бо немає стабільності.

Я не дуже люблю Європу. Вона до певної міри нудна для мене. Частково люблю Африку. І Азію! Відкриватиму Латинську Америку. Рік листуюся з режисером із Колумбії. Хочу побувати в Англії. Але Лос-Анджелес — однозначно, для роботи. Назвала би його ще «великим селом». Бо хоч тут 30 мільйонів людей, здається, всі одне одного знають. Голлівуд — той самий Лос-Анджелес. Тільки тут більше гарних приватних будинків. Там гарно гуляти. І територія навколо міста дивовижна. Ти можеш плавати в океані до обіду. А після обіду поїхати в гори й погратися в сніжки. До речі, в Лос-Анджелесі дикі тварини бігають містом. Якось я часто поверталася зі зйомок додому досить пізно. Тому мені дозволили пожити в гостьовому будиночку на кіностудії. Отож я йду зі зйомки після 24.00. А мені два бурі ведмеді перебігають дорогу. Також навколо ходять опосуми, скунси, косулі, змії повзають... Одного дня якась тварина продрала дірку в моєму будиночку. І з’їла великого собаку в сусідів. То був лев...

— До кухні американської звикла? Супи і борщі там не варять і в ресторанах не подають.

— Якщо я працюю вдома, то я готую сама. Бо в Лос-Анджелесі з продуктів можна купити все. Навіть щавель, якого там ніхто не їсть. Дуже люблю щавлевий борщ. Тут є й українські цукерки. Я не харчуюся фаст-фудом. А ресторани дуже дорогі. Хоча ми їмо на знімальному майданчику. І їжу привозять. Зазвичай, шведський стіл.. Є й кейтеринг. А якось компанія «Кенон», для якої ми знімали ролик, привезла суперсучасну пічку й гриль, де все пекли. То була смакота. Індуси пригощали вегетаріанською їжею. Мексиканці — дуже гострою...

— Ти знайшла своє кохання в Америці?

— Це заплутана ситуація. Я не шукала там кохання. Хоча не можу сказати, що я не подобаюся чоловікам. І наша індустрія більше чоловіча. А фешн — швидше, жіноча сфера. Ці роки я фокусувалася на кар’єрі. Бо там божевільна конкуренція. Звісно, гарно мати родину, коли в тебе постійна робота, облаштований побут. А коли через роботу доводиться часто жити з чоловіком у різних країнах, то краще працювати разом. В кіноіндустрії дуже важливо — щоби з тобою було комфортно. А професіоналізм тільки на другому місці. Треба бути тактовним і обходити гострі кути. Розуміти колег. І створювати професійно-приємний мікроклімат.

— Вікторіє, тепер про політику: Байден, Трамп і танки на вулицях.

— Загалом, я не дуже слідкую за політикою, але, звісно, треба бути в курсі. На мій погляд, у США до карантину у Трампа не було жодного конкурента. До минулої весни точно. Але — він закрив практично весь китайський бізнес в США. Коронавірус – відповідав на те.

Багато потім трапилося й інших різних подій. І в Лос-Анджелесі в центрі міста стояли танки. Бо погроми і мітинги були. Американці виступали за темношкірих і проти їхнього утискування в правах. Я запам’ятала, бо того дня ми збиралися їхати на зйомки кліпу в Аризону. Але не вийшло. Не можна навіть було виходити на вулицю, бо поліція би затримала.. Загалом, Америка, найбільші мегаполіси, вже майже рік, з березня, сидять на жорсткому карантині. Всі бізнеси закриті — перукарні, салони краси, ресторани, кав’ярні, промислові маркети... Тому на зйомках, якщо вони тривають, скажімо, місяць, а в героя відросли борода і чуприна, я бралася впорядкувати його образ. Оскільки день зйомок обходиться дуже дорого, тому в мене з собою завжди є ножиці та різні штучки для того, щоби попрацювати перукаркою. Щоправда, кілька штатів, це, зокрема Флорида, Аризона, практично відмовилися від карантину, то люди туди їздять, аби принаймні поспілкуватися, бо вже знудьгувалися за нормальним життям. У нас в Україні теж не такий суворий локдаун, як в Америці. Там продаються тільки товари першої необхідності — продукти, ліки. Якщо хтось би робив ті ж зачіски на дому, то міг би багато втратити — ту ж ліцензію. Бо є сусіди, котрі дуже законослухняні, вони б обов’язково повідомили поліцію.

Тому до мене додому приходили друзі тихцем, аби я підстригла когось чи зробила зачіску...

— Америка попала...

— Так. І постраждав насамперед малий бізнес. Спочатку підприємці отримували компенсацію — до 2-3 тисяч доларів. Дещо компенсували й працівникам. А потім і це припинилося. Бомжі, до прикладу, отримують до 1000 доларів. Ресторани працюють на винос. Це 20% виробництва. З 20 працівників залишається, в середньому, два. Хоча гарно піднявся «Амазон». У нього багато замовлень. Бо це відома торговельна мережа. Загалом, все купується онлайн. Але наскільки такий довготривалий і жорсткий карантин давить на психіку... Ти постійно вдома. Шукаєш, чим зайнятися. Не можеш вільно гуляти. Не можеш відсвяткувати день народження. Пляжі теж згодом закрилися. Якщо до тебе хтось хоче прийти в гості, то краще зробити це так, аби не бачили сусіди. Вечірка взагалі проблема. Тому реально починаєш божеволіти. На вулиці нормальних людей не видно. А от бомжів із кожним днем більшає просто на очах. Вулиці порожні. Вітер несе папірці. І кудись їдуть машини. Ніби якийсь «Зомбі- апокаліпсис».

Кому пощастило, працює онлайн. Але багато компаній скоротили до 50% співробітників. Офіси теж припинили орендувати. А все одно в Лос-Анжелесі багато людей заражені коронавірусом. Хоча там рік карантин.

— Вікторіє, в Америці сьогодні багато покинутих міст?

— Міста покинуті справді є. Дехто виїхав навіть із країни. Знаєте, в американців немає заначок. Вони звикли жити за кредитами. Тому їдуть у маленькі міста. Там легше прожити. Навіть відкрити маленький бізнес. Люди їдуть до родичів, друзів. Або у «відкриті» штати. Адже роботи немає. А в маленьких містах дешевше прожити. Відкрию таємницю — в Лос-Анджелесі найбільше бомжів у світі! За певною статистикою, їх у місті 130 тисяч. Тут тепло, до них лояльно ставляться, прохачам на вулицях дають гарні суми... Підгодовують. Є волонтери. Але в Америці — то не наші бомжі. Українських бомжів мені шкода. Багато хто постраждав від шахраїв, родичів, запив і втратив житло... Тобто тут —нещасні історії. В Америці ж серед бомжів найбільше людей із діагнозом психічних хворих. Раніше їх тримали в лікарнях. А потім вийшов закон — і таких пацієнтів випустили. А інша частина — люди, котрі мають проблеми з наркотиками. До речі, центр Лос-Анжелеса — це локація бомжів. Після шостої вечора там узагалі не треба перебувати. Там тисячі наметів, матраців на вулицях... Два роки з бомжами боролися. Їх фурами вивозили в певні зони. Але вони поверталися знову й знову. Працювати ж не хочуть навіть ті, хто може. Нині їх намагаються відселити з центру. Але поки безрезультатно. На найвідомішому пляжі, куди ходять туристи, бомжів стільки, що страшно заходити в воду. До речі, вони в Лос-Анджелесі молоді. Багато хто вдягається дуже гарно. Тільки в Лос-Анджелесі можна побачити бомжів, котрі виглядають, як голівудські зірки.

— А фільмоіндустрія тримається?

— Вона теж стоїть. Тобто практично заморожена. Фільми в Голлівуді не знімаються. Ми працювали з короткими музичними кліпами для артистів. Але там була задіяна дуже обмежена кількість людей. І в кадрі не могло бути навіть двох акторів. Інакше великі штрафи.

Наприклад, у мене на 2020 рік було багато контрактів на різні фільми в різних країнах. Я вже читала сценарії. Але... Можливо, все це розморозиться цьогоріч. Хоча тільки коли вже відбудеться вакцинація... І, як на мене, кіноіндустрія відновиться останньою.

Спілкувалася Людмила Пархоменко, Чернігівська обласна газета «Деснянська Правда». Фото надані Вікторією Власенко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Вікторія Власенко, Америка, наші за кордоном, Ріпки, Голівуд, костюми, «Деснянська Правда»