Бажання, загадані на Босфорі, збуваються. Тричі перевірено корюківчанкою Іриною Мірошниченко

Корюківчанка Ірина Мірошниченко починала свою трудову біографію коком на флоті. Аж доки не вийшла заміж і не повернулася у своє рідне місто. Понад 30 років жінка частує смачненьким вихованців дитячого садочка «Дельфін» у Корюківці. Однак, їй і досі сниться, що повертається на флот. Морю і, зокрема, протоці Босфор вона вдячна за свого чоловіка.


Ірина Мірошніченко під час цьогорічної подорожі Об`єднаними Арабськими Еміратами

З родини моряків

Дідусь Ірини Мірошниченко Володимир Безсмертний зі Сновщини і дядько Іван Локотко з Керчі свого часу служили на морі. Рідна сестра Тамара Гладишева три роки працювала на флоті коком. І зять теж моряком був. Тож не дивно, що й Ірина після закінчення Бердянського професійно-технічного училища №4 влаштувалася коком на криголам «Капітан Воронін». У вісімдесятих роках, коли багато людей тільки мріяли побувати за кордоном, наша землячка відвідала Італію, Туреччину, Грецію та ін.

- «Капітан Воронін» відтягував судна на переплавку до Турції, - розказує Ірина Іванівна. - Нагодувати мені треба було 52 членів екіпажу. А вже на контейнеровозі «Огнян Найдов», куди я влаштувалася пізніше, екіпаж був менший – 30 осіб. З харчуванням проблем не було, бо продукти здебільшого купували за кордоном. Усіляка риба, ковбасні вироби, кава, шоколад. Екіпаж харчувався без обмежень і норм. І заморські смаколики додому на гостинці везли.

Та найбільше Ірина Мірошниченко згадує надзвичайно смачне італійське морозиво. Серед чоловіків було мало ласунчиків, тож декілька зайвих пачок морозива завжди залишалися молоденькій кухарці.

Три бажання на Босфорі

Робота на судні – друга сім`я. Ти не можеш піти додому після трудового дня, бо саме робота на тривалий час стає твоїм домом. З певними особливостями, до яких ти або пристосовуєшся, або їм поступаєшся. Наприклад, шторм.



Я витримувала такі шторми, коли лежав лоском увесь екіпаж. А дехто після морських бур назавжди залишав відкрите море та флот. Щоб ходити в море, треба мати міцне здоров’я

Разом з тим море – це незабутні емоції. Ірина Мірошниченко згадує, як одного разу витрушувала за борт мішок з-під борошна, а звідти просто на неї – красунчик-дельфін! Про таке привітання зранку годі й мріяти.

Або гостинність людей чужих країн, якій не переставали дивуватися українці. Бо в нашій країні не заведено було щедро пригощати членів екіпажу суден з інших держав. Натомість за кордоном солодощі, фрукти, овочі – все несли на причал.

Ще яскравіші враження залишали особливі місця. Для Ірини Мірошниченко одним з таких є протока Босфор, яку наділяють надзвичайними властивостями. Кажуть, що бажання, загадані під час проходження Босфору, обов`язково збуваються, якщо просто під мостом кинути монетки у воду. Це підтверджує і наша землячка. Принаймні її три бажання, озвучені таким чином під час проходження цим каналом, здійснилися.

- Босфор – це казка! Неймовірно красиве місце, яке не забудеш ніколи в житті, - каже Ірина Іванівна. – Він виконав три моїх бажання. Першим було бажання, аби нам на судні змінили лікарку, бо дуже вже неприємна жінка була. І що ви думаєте? Не встигли ми повернутися з рейсу, як їй повідомили про підвищення. А у нас на кораблі з’явилася нова медичка. Другим моїм бажанням було вийти заміж за Вовку Мірошниченка. Ось уже 32 роки, як ми чоловік і дружина. Збулося і третє бажання – повернувшись до життя на суходолі, побувати за кордоном хоча б ще раз. Цьогоріч і воно стало реальністю, адже чоловік подарував мені на день народження подорож у Дубай.

Чоловіків подарунок

Ірина та Володимир зустрічалися ще за її студентських років. Заміж покликав, коли вона вже була на флоті. Одружилися у 1989 році, після чого в море свою дружину більше не відпустив. І вона жодного разу не пошкодувала про це.

Ірина й Володимир Мірошниченки дуже люблять морський відпочинок. І морепродукти:)

- Тридцять один рік поспіль проводжає мене на роботу, - каже Ірина Іванівна. – Дбайливий і турботливий. Хоч і з характером, і в молодості дуже ревнивим був. Я теж віддячую йому турботою та любов’ю, бо вважаю, що мій чоловік – найкращий подарунок долі.

Володимир Мірошниченко працює плиточником-мулярем у «Будмайстрі», учасник війни в Афганістані. Разом з дружиною вони кожного року відпочивають на морі. Колись у Керч їздили, до дядька Івана й тітки Алли, в останні роки – у Рибаківку, Грибівку.

- Цього року в лютому на мій ювілейний день народження чоловік зробив шикарний подарунок – відпочинок в Об’єднаних Арабських Еміратах! - ділиться Ірина Іванівна. – Я давно мріяла про це! Щоправда, полетіли ми не з чоловіком, а з моєю хрещеницею, бо путівка дороговартісна. Таким чином, збулось моє третє «босфорське» бажання.

Для слов’янки там усе було вдивовижу. Зокрема, жінка побувала біля найвищої будівлі у світі, знаменитої вежі Бурдж-Халіфа, яка сягає понад 800 метрів увись. Відвідала розкішну мечеть шейха Зайда, яка вражає своєю величчю.

Ірина Мірошниченко, Дубай, 2020 рік

Тепер уже хоч і не на Босфорі, Ірина Мірошниченко загадала побувати в цій надзвичайній країні разом зі своїм чоловіком Володимиром. Бо східна казка сприяє романтичному відпочинку з коханими.

Кому запіканки, а кому й креветки

Що легше: нагодувати екіпаж моряків чи вихованців дитсадка? Ірина Мірошниченко переконана, що готувати для дітей – справа відповідальніша.

- За 31 рік моєї роботи харчування для дітей у садочку було різним, - каже Ірина Іванівна. – Найкраще годували, коли була «чорнобильська зона» і значні норми продуктів: м’яса, риби, фруктів тощо. І дітей тоді було чимало - 360. Потім і норми знизили, і дітей поменшало. Нині годуємо 230 малят. Спасибі міській владі, яка піклується про садочки, зокрема, й про повноцінне харчування, щоб у дітей у раціоні було й молочко, й риба, м'ясо, овочі та фрукти. За цим завжди слідкує і наша завідувачка, адже діти повинні отримувати все найкраще. Наші вихованці найбільше люблять запіканки, сирники, вареники, пельмені.

Ірина Іванівна не втомлюється готувати й удома. Щоправда, смаки у них з чоловіком різні. Він більше полюбляє м’ясні, ситні страви. А їй до смаку морепродукти – обожнює кальмарів, мідії, креветки. Готувати їх навчили родичі з Керчі.

- Коли ми відпочивали на морі, моя тьотя Алла казала: «Своє сало-м'ясо їстимете вдома, а на морі треба куштувати морепродукти», - згадує Ірина Іванівна. – Тепер завжди на морському відпочинку закуповуємося цією смакотою, удома морозимо. Чергову порцію морепродуктів, привезених з моря цього літа, дістанемо на Новий рік. Святкування не обійдеться без цих делікатесів, які стали для нас традиційними.

Море може тримати й нагадувати про себе у різний спосіб.

Наталія Рубей, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.