«Срібний» служитель Богу в Брусилівському храмі

Традиційно день святого Миколая - популярне зимове свято для дітей та дорослих, якому вже багато століть.

Виникло воно приблизно після 345-го року від Різдва Христового. Присвячене дню, коли один з відомих послідовників Христових був покликаний Господом на Небо. Цього щирого християнина звали Микола. Він ніс своє служіння в стародавній Лікії, місті Миру (нині це місцевість поблизу сучасного турецького міста Демре) і був єпископом у місцевій церкві.

19-річний бородатий батюшка



У селі Брусилів, що в Чернігівському районі, є храм архистратига Михаїла, в якому настоятель Микола вже чверть століття несе свій священницький послух. А свою першу святкову літургію для місцевих прихожан він провів 19 грудня 1995 року. І що унікально - юному бородатому батюшці минуло тоді лише 19 років!

- А де ж започаткувався юний релігійний талант та зародилася віра в Бога? - з такого запитання і розпочалося наше інтерв’ю зі своєрідним «срібним» ювіляром.



- Започаткувався, - посміхаючись розпочав свою розповідь отець Миколай, - на берегах красеня Дністра у селі Кулівці Чернівецької області, в православній багатодітній родині. Мій прапрадід Миколай був священником у церкві, яку в радянські часи заборонили, і в нашому селі відродили лише через 27 років. Я добре пам'ятаю освячення оновленого храму, яке проводив єпископ з Чернівців.

Після цієї знакової події матуся Марія Миколаївна, яка і нині у здравії, піднімаючи нас раненько щонеділі, промовляла: «Треба завжди ходити до церкви і молитися Богу». Постуючи і причащаючись, слухаючи проповіді і відзначаючи храмові свята, ми ставали на православний шлях, отримуючи безцінні дари Духа Святого. Мої устремління помітили. Коли я успішно завершив шкільну освіту, то отримав рекомендацію від єпископа Чернівецького і Буковинського, а нині блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Онуфрія на навчання до Чернігівського духовного училища.

Диплом випускника вручав сам владика Антоній

- Ось так юнак з берегів швидкоплинного Дністра потрапив на береги синьоокої Десни. І чим запам’ятався чернігівський період?

- Яскравими і неповторними миттєвостями нового життя, забарвленими духовністю та коханням. По-перше, вразило історичне місто своїми домонгольськими визначними храмами, архітектурними шедеврами і барвистими краєвидами. По-друге, здійснилися моя дитяча мрія та бажання поклонитися нетлінним мощам святителя і чудотворця Феодосія. У рідному селі я дізнався, де вони містяться і уявляв, що це десь там, у далекій північній частині України. А тепер виявляється, ось вони, поруч - у кафедральному Троїцькому соборі. По-третє, зустрів друзів-однодумців і головне - закохався у квіточку-полісяночку Ольгу, свою майбутню сімейну зіроньку-дружиноньку...

- Тож бурхливе життя міста вас заполонило?

- Ні-ні, заполонило навчання. Ми, молоді, радісні, щасливі жили в келіях і намагалися зрозуміти та вникнути в суть богослужіння, а не відвідувати дискотеки, музеї чи вештатися вулицями. Кожний день був насичений, і у вільний час, якого було обмаль, ми поспішали до храму пізнавати тонкощі чернечого життя, нести різного роду послух...

- Два роки навчання пролетіли досить швидко, і що чекало далі перспективного випускника, який допомагав у богослужінні навіть самому митрополиту Антонію?

- Приємно і почесно, що мені диплом випускника училища вручав у Троїцькому соборі сам владика Антоній, як виявилося згодом, я його земляк, адже він народився у сусідньому селі. Варто зазначити, що понад піввіку тривала пасторська діяльність митрополита Антонія. А найбільшу користь церкві архиєрей приніс на Чернігівщині, коли під час свого 30-річного невтомного служіння в єпархії відкрилось майже три сотні приходів, парафій, соборів, побудовано дев'ять монастирів, духовне училище та чимало нових храмів. Невипадково, що Антонію за його працю на благо церкви було даровано високий сан митрополита та належним чином оцінено багатьма нагородами...

Чернівецьке вінчення надихнуло до Чернігівської єпархії

Після випускних урочистостей я поїхав до Чернівців служити Богу. Але вже відомий вам списком Онуфрій, переглянувши мої документи, запропонував продовжити навчання у Київській духовній семінарії, надавши мені відповідну рекомендацію. Це було досить відповідально і радісно...

- Чи мріялося про золотоверхий Київ?

- Ні (відверто посміхнувшись), столичне життя суттєво відрізнялося від чернігівського - розкладом, ритмом, швидкістю та проживанням у приватних квартирах. Мене зарахували на третій курс, і вже на вищому рівні почав пізнавати богослів'я. Навчання - навчанням, але через рік моя наречена Ольга отримала диплом регента-пса-ломщика, і 17 вересня 1995 року ми повінчалися у Чернівецькому Свято-Духівському кафедральному соборі, а відгулявши весілля у моїх рідних Кулівцях, приїхали до Чернігова. Владика Антоній зустрів нас радо і благословив мене на подальшу службу, рукоположивши у диякони після освячення храму в селі Вихвостів Городнянського району. А18 грудня підписав указ про призначення мене настоятелем храму архистратига Михаїла в Брусилові.

Надзвичайна повага прихожан



- І восени цього року ви відсвяткували тут срібне весілля, а вже цієї суботи будете відзначати і 25-річний ювілей діяльності настоятеля храму. За цей час ви здобули надзвичайний авторитет брусилівців і повагу прихожан навіть з Чернігова, в чому я пересвідчився, побувавши на одній з літургій. Чи не важко тримати високу планку сільського священника?

- Радісно тримати, якщо робити це з любов’ю, тим паче, коли є гармонія спілкування з прихожанами та відчуття всілякої підтримки рідних.

Дружина, матушка Ольга, створила і керує чудовим церковним хором. Діти, які змалечку виховувалися в храмі, нині виросли, і тепер донька Марія, сини Серафим та Матвій допомагають мені під час богослужінь. А ще мене тішить, що я особисто доклав чималих зусиль у цей економічно складний час для зведення поруч з храмом зимово-хрестильної Свято-Спиридонівської церкви, першої в області. І тепер моїм прихожанам не страшна морозяна чи снігова негода.

- А в сімейному житті ви демократ чи диктатор?

- Буває по-всякому, але потрібно не наказувати чи нав’язувати норми поведінки, а виховувати своєю любов’ю, добротою, допомогою та порадою. Саме з цим ми перемагаємо усі негаразди.

- У православній та слов’янській традиціях 19 грудня - це початок різдвяних і новорічних свят. Для вас яка головна ідея свята?

- Це - відчуття безкорисливого добра, прагнення подарувати іскру радості та надії, не залишаючись водночас байдужим у турботах про бідних, малозабезпечених і ближніх своїх. Це не тільки сімейна традиція, але й один із символів духовного тепла.

- І наостанок, яке побажання настоятеля Миколая читачам «Деснянки» напередодні свята?

- Побажаю журналістам часопису і тим, хто її друкує, усім читачам, які несуть позитив до газети, пропагуючи любов і доброту, демонструючи безкорисливість і лагідність, - Божої благодаті та благословення на многії радісні мирні літа. З днем Святого Миколая!



Лариса Галета, «Деснянка» №50 (837) від 17 грудня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.