Чернігівські жінки освоюють доїльні апарати

Надія Корявець з Цезарем і Лискою

За останні 5 років жінки Чернігівщини (не всі, але дуже багато) освоїли: –розмови по мобільному телефону; – працю на комп'ютері; – прання в автоматичній пральній машині; – обігрів хати (квартири) за допомогою газового котла. (Тьху-тьху-тьху, щоб і надалі так розвиватися), до цього переліку хтось додасть водіння авто (скутера). 

А Надія Корявець із села Виблі Куликівського району поряд з іншими приладами, що суттєво полегшують життя, освоїла ще й доїльний апарат.
— Ви б побачили, як вона доїть. Бере з собою пачку соняшнику і лускає, доки корова доїться. Кота гладить Цезаря, — каже чоловік Микола Федорович.
Корів у них п'ять.
Чому б не побачити? Якщо господиня не проти. Йдемо до сараїв. Чорно-біла красуня Лиска ще не подоєна. Надій Володимирівна насипає в ящик буряків, виводить її. Корова починає смачно жувати. Більше нічого її не цікавить. Хазяйка бере відро, підмиває Лиску. Потім вмикає апарат. Загуділо, та Лиска й вухом не веде. Прикладаю долоню до однієї з чотирьох пластмасових «дійок». Долоню міцно присмоктує.
Надія Володимирівна прилаштовує корові апарат. По шлангу біжить у бідон білий струмінь. І справді, прибіг вгодований кіт Цезар. Вмостився у хазяйки на руках. Він завжди з нею доїть. Зате ж і перший п'є молоко. Корови на Цезаря ніяк не реагують. Тільки одна не любить котиська — то рогом поведе, то ногу переставить.

До речі, хороша корова коштує зараз не менше семи тисяч гривень.
— Зразу приловчились доїть апаратом? Звикли ж руками? — питаю.
— Хай розкаже чоловік, — сміється Надія. — Було так: купили вже апарат, а я руками дою. Тут він з друком — ану дій апаратом! За три дні все в порядку стало. В тим році розтелилась первачка — підступиться не можна. Микола Федорович каже: або на м'ясо її здамо, або будемо апаратом доїть. Два дні подоїли вдвох. Він стоїть поряд, вона тоді смирна, бо боїться його. Потім чоловік на Київ поїхав, мені самій треба. Дак я друком її! Як сто баб одходило. Стоять тихо усі наші корови.
Чоловік теж засміявся:
— Гуде, то вони всі спочатку боялись. Але три-чотири дні — і звикають. У нас у селі не менше двадцяти апаратів у людей. Ми не перші купили.
— Три корови ще руками можна доїти. А стала четверта, п'ята — важко, — говорить Надія Володимирівна.

Микола Федорович розповів:
— Коли ми на море їдемо, днів на десять, хлопці самі корів доять.
Мати усміхається:
— Діма говорив, раз заспали, аж у піввосьмої проснулись, усе мекає, бекає! Но я, мамо, успів корів подоїть.
Надія Володимирівна влітку встає о п'ятій, взимку о шостій годині ранку.
— Їй легше, а мені важче, — жартує Микола Федорович. — Мені ж апарат ремонтувати.

Купили його чотири роки тому за дві тисячі сто гривень у Черкасах. Разом домовились про покупку. Поговорили, зібрали гроші, Микола Федорович поїхав у Черкаси і купив. Апарат вмикається у звичайну розетку. Простий в експлуатації. Розрахований доїти до 10 корів. 0,75-кіловатний моторчик стоїть, за годину кіловат електроенергії споживає. Це небагато.
За чотири роки (це вже пішов п'ятий) апарат двічі ламався. Перший раз Микола Федорович возив його у Черкаси. Другий раз у Чернігів. В обласному центрі поблизу госпіталю є експрес-пошта.
— 17 гривень заплатив вони одвезли і назад доставили, — пригадує.
— Зараз апарати дешевші чи дорожчі?
— Подорожчали. Все подорожчало. Тільки молоко наше дешевшає. З 16 травня по одній гривні за літр.
— Довго апарат мити перебирати, чистити?
— Хвилин 10-15. Я ж не кожен день мию йоржиками. Резину доводиться міняти десь у три місяці раз. «Дійки» коштують по 7 гривень. Шланги повітряні і молочні дорожчі. Загалом апарата ще надовго вистачить, — говорить хазяйка.

Надії Володимирівні 42 роки. Микола Федорович на рік старший. Двоє синів, 20-річний Анатолій та 1 в-річний Дмитро, вже студенти. Вчаться у Чернігівському педуніверситеті.
Микола Корявець — зоотехнік за освітою. Працював завфермою. Тепер ферма у нього в дворі. Півтора Гектара городу — щоб усіх прогодувати. Два місяці тому Микола Федорович пішов на новий трактор «Джон Дір»
Інвестор з Полтави взяв в оренду паї у Виблях і сусідньому Горбові, запросив на роботу. Сіють кукурудзу, соняшник. Надія Корявець — головний бухгалтер у місцевій сільраді.
— У Куликівці кажуть, що Виблі — молочне село. Чимало людей тримають по три-п'ять корів.
— Справді так. Людей до тисячі, а скоту до 500 голів. У 1985 чи 1988 році у наш колгосп завезли породистих чорно-рябих корів. Почали продавати, то завели таких і люди. Ми теж купили в колгоспі корову. Микола Федорович тоді був завфермою. Та перша корова давала до 30 літрів молока в день. На фермі ми двох корів купували. Тепер усяк буває. Як розтелиться, і 25, і 20 літрів дає.
— Наскільки швидше доїти з апаратом?
— За годину подою усі п'ять. Коли й чотири, бо буває в запуску корова,—пояснює хазяйка. — Тугіша корова більше часу вимагає.
А що буде далі — є сенс збільшувати кількість корів, чи з часом Корявці думають їх збувати?
— Поки потроху тупаємо, будемо тримати. А тоді зменшимо кількість до двох-трьох. З апаратом молока більше не буде і дорожчим воно не стане. Молоко зараз йде за безцінь.

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №23 (1203)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.