Ольга Проценко: «Мого сина убили в Чернігівському СІЗО»

14 липня у Чернігівському слідчому ізоляторі в одній з камер стік кров’ю через порізану шию 51-річний Ігор Проценко. На той час у камері було ще восьмеро чоловіків. Ігор був засуджений до 14 років позбавлення волі за подвійне вбивство. Воно сталося 18 вересня 2014 року в селі Півнівщина Городнянського району.


Ольга Проценко

1. 42 удари ножем у 2014 році

У 58-річного Миколи Карпенка нарахували 23 удари ножем в груди та чотири в голову. У 50-річного Олексія Новика — п’ятнадцять, з пошкодженням серця, легень, печінки, шлунка.

Хата Карпенка була притоном для любителів випити.

— Ігор випивав і ходив до тієї хати, але він їх не убивав, — стверджує мати 73-річна Ольга Проценко. — Це мені і син говорив. Коли його міліція забирала, тодішній сільський голова сказав: «Шукайте справжніх убивць». Я допитувалася, та люди мовчали. Я запитувала сина: «Що, як було?» Він розповідав, що пішов забрати свої речі, вони накинулися на нього, сказали: «Зараз грохнемо». Били табуреткою. Захищаючись, схопив зі столу ніж. Говорив: «Може, ударив раз чи два». А за експертизою — у двох більше сорока ран. Це, уявляєте, скільки крові мало бути? Калюжі. А у хаті було чисто, підлога вимита. Курку заріж, і то десь крапля лишиться. Але у мого сина ні на одязі, ні під нігтями не було крові. Нігті зрізали і брали на експертизу, не виявили жодних слідів крові тих людей. Та це не насторожило суд. Бо серед свідків були ті, що брехали, вигороджуючи себе.

— Ольго Олексіївно, Ігоря били в міліції, щоб зізнався, оговорив себе?

— Ні. Пристрашили, поставили пляшку, напоїли, і він усе, що їм треба, попідписував, без адвоката. Адвоката, якого я найняла, пустили до сина на третій день.

Щорський суд дав Ігорю 15 років ув’язнення, Апеляційний скоротив до 14.1 відправили у колонію в Рівненську область.

Я вірила сину і почала власне розслідування. Дізналася, що закривавлені речі убивці спалили за сараєм. Та свідків у мене не було. І раптом дзвінок: «Ольго Олексіївно, ваш син не убивав, правду знає Мешкова». Хто телефонував, не знаю. Я кинулася до тієї Люди Мешкової, молила, щоб все, що знає, розказала. Вона теж свідком була на суді. Зізналася, що убивця не Ігор. А крові, незважаючи на таку велику кількість ран, не було, бо мати і дочка з того села позмивали. Бачила це через вікно. Раніше на суді боялася говорити, бо вони їй пригрозили.

2. «Добилась перегляду справи»

— Скільки я по-пописала, попоїздила в різні інстанції. Була на засіданні Верховного суду. Все розповіла суддям. Питала: «Де кров ділася? Де її сліди, якщо стільки ран?» І ще багато ставила запитань. Цілковита байдужість до чужої долі. Вирок лишили без змін. Тоді я не стрималася і сказала суддям: «Щоб я дожила до того часу, коли побачу по телевізору і почую по радіо, що ваших дітей засудили». Знаєте, скільки таких матерів, як я, по всій Україні? Слідчим, прокурорам, суддям їх не шкода. Та Бог є, він рано чи пізно кожному воздасть по заслугах.

Я не змирилася. І таки добилася перегляду справи за нововиявленими обставинами. Мешкова написала заяву в поліцію. Розповіла, що бачила, хто вбивця, як їй погрожували, щоб мовчала. Цього ніхто до цього часу не розслідував.

На розгляд за нововиявленими обставинами Ігоря з Рівненської області перевели у Чернігівський СІЗО торік у грудні. Справу розглянув Менсь-кий суд. Допитували і Мешкову, та це нічого не змінило. Апеляційний суд теж залишив без змін. Доки йшли суди, Ігор був у СІЗО, — плаче мати. — У цьому СІЗО його й убили. Не вірите? Дивіться довідку про смерть, — жінка простягає документ: «Різані рани шиї з ушкодженням правого спинного нервового пучка, перелом ребер». Повний опис ушкоджень буде після всіх експертиз.



3. «Усі вісім сокамерників сиділи за вбивство. Вимагали з Ігоря гроші»

— Йому і пальці ламали і били, — долучається до розмови 46-річна Наталя Чабанюк, дружина покійного. — 3 Ігорем ми познайомилися по Інтернету у 2016 році. В 2017 одружилися. 16 червня прислав мені на мобільний фото з двору в СІЗО, написав: «Скучаю». Такий був Ігор, — показує фото на телефоні. — А що вони з нього зробили, — дістає фотографії і розкладає на столі. — Це чоловіку гробу, загримований. Та навіть під гримом видно: підбите око, розбиті губи, синці на скроні. Кажуть: «Упав з ліжка». Як упав, якщо він спав внизу біля стола? І мертвим лежав на матраці. На фото у справі я бачила матрац. На ньому сліди крові і сечі. Чоловіка били так, що він аж упісявся.

— Усе через гроші, — заливається сльозами мати. — Раніше сидів і в цьому СІЗО, і в колонії, такого не було. Хочуть списати на самогубство. Я до Європейського суду дійду. Та цього так не залишу.

Він потрапив у камеру №36, де сиділи циган, троє айзербайжанців, росіянин. Загалом вісім осіб. Усі за вбивство. Ігор пропрацював вчителем інформатики 12 років. Офіцер, з вищою освітою. Не міг за себе постояти. Там був Ельбрус, який порадив синові взяти ще одного адвоката. І почалося: «Я Ельбрусу должен, когда надо, он меня выручит. Ему нужно одолжить четыре тысячи долларов». Так з нього вимагали гроші. Я переказувала йому на телефон і 2700, і тисячу, і 2500 гривень. За один лише червень переслала десять тисяч гривень. Це при тому, що передачі носила щотижня. Хай тепер слідство з’ясовує, хто ті гроші врешті-решт отримував.

— Кожного тижня не тільки мати гроші переказувала, а й я, бо просив то 200, то 700 гривень, то 70 на поповнення телефону, і теж посилки кожен тиждень слала, — продовжує Наталя. — У їхній камері, хоч це у СІЗО і заборонено, було два мобільних телефони. Ігорю давали з одного подзвонити, тільки він мав вставляти свою сім-картку. Та коли його убили, жодного телефону, як і його сімки, у камері не знайшли. Чоловік телефонував щодня. Ввечері: «Спокойной ночи, Наташенька!» У слухавці я чула: «Пень трухлявый, перестань п...ть, е...ло завали». А Ігор: «Артурчик, успокойся, Артурчик, успокойся». А в камері крики. Жалівся: «До утра будут галдеть. Я днем сплю, ночью невозможно выспаться». Щодня за п’ятнадцять хвилин на шосту чоловік телефонував, бажав доброго ранку. Якось обмовився: «Малыш, тут такие волчьи законы, за каждое слово надо отвечать, а то убьют».

— 11 липня я пішла до сина на побачення, з адвокатом, — продовжує Ольга Проценко. — А син і каже: «Продай квартиру в Городні». Я йому: «Синку, як же так? Я вже п’ять судів оплатила». «Ельбрусу одолжить нужно 4 тысячи долларов». Бачу, щось з Ігорем не те, сам не свій. При мені він попросив, щоб його перевели в іншу камеру. Начальник СІЗО сказав: «Переходь у 27-му». Йому і передачу переписали на 27-му (це у справі є). О дев’ятій вечора він мені дзвонить. Завжди у камері крики, а то гробова тиша. І чути, що телефон увімкнений на голосний зв’язок.

— Як ти доїхала? — питає.

— Для чого ти мене визивав, щоб я приїхала?

— Ти мене не почула?

— За квартиру?

— Да.

— Ти перейшов у нову камеру?

— Ні. Ти більше до мене не приїдеш, більше нічого не привезеш...

Я злякалася, а він відключився. Де ті гроші брати? Якби ж я знала.

— 11 липня о 22.20 зателефонував і мені, — зітхає вдова. — «Наташа, срочно звони маме, нехай мене набере». Запитую: «Що таке?» — «Мене завтра уб’ють» — «За що?» — «За гроші». Я почала допитуватися. А він: «Роби, що я тобі сказав. Если завтра не будет денег, меня убьют». Його вбили через день після цієї розмови.

4. «Як ти можеш спати, якщо мене убили?»

— 12-го він мені, як зазвичай, вранці не подзвонив. Я чекала, чекала. Набрала сама, — продовжує дружина. — «Чого мовчиш?» — питаю. — А він такий сумний: «Так ребята разговаривали, у нас только два телефона...» Йому давали подзвонити тільки для того, щоб требував у матері гроші. Потім сказав: «Больше мне не звони. Ты когда-то хотела развестись. Я подпишу все бумаги. Через 25 дней привезеш мне документы». І це, щоб всі у камері чули, на голосному зв’язку. Я відразу навіть не зрозуміла, до чого це. Все між нами було добре, то колись давно посперечалися. 13-го телефон вже був поза зоною досяжності.

— Наталю, ви були одружені недовго. Ігоря немає, навіщо вам це все?

— Як відпоминали дев’ять днів, чоловік став приходити у снах. У спортивному костюмі сідає на ліжко і каже: «Як ти можеш спати, якщо мене вбили?» Я в холодному поту прокидаюся, кричу від жаху. Цей сон постійно повторюється. Тому вирішила: треба боротися, щоб убивць покарали.

— Куди дівалися гроші, які надсилали ви і мати?

— Він нам не казав.

Ліва рука збита, права сторона побита, на правій руці мізинець синій, зламані сім ребер. Його катували. На шиї три порізи, не лезом, як кажуть у СІЗО. Бо від леза тоненька лінія, чик — і все. А у Ігоря один з порізів у формі змії, як зигзаг. З м’ясом видране. Так ріжуть по зеківських поняттях, це означає: «ти нам ворог». Комісія засідала, оцінювала, які побої і коли були нанесені. Невже в СІЗО ніхто нічого не чув? Чи не хотіли чути крики болю? Де були чергові? Чому не слідкували, що коїться і не зупинили?

Стали казати, що 2-3 дні тому з ліжка впав, вдарився об батарею. Де батарея, а де ліжко? Я бачила фото камери. Навіть якщо припустити, що він міг упасти, то ні об яку батарею він не стукався, бо вона під вікном. Впасти не міг, бо з одного боку стінка, з іншого друге ліжко впритул. Як це падав, твереза людина? І в камері ніхто нічого не бачив, не чув. Один написав у поясненнях, що напередодні смерті близько опівночі Ігор дружині дзвонив, посварилися. Неправда. По вхідних і вихідних дзвінках з його сімки і мого телефону можна перевірити, що 13-го ми не розмовляли. У СІЗО сказали: «Порізав сонну артерію. Самогубство. Через те, що дружина подала на розлучення». А я нікуди не подавала. У справі: «Різані рани шиї з ушкодженням правого спинного нервового пучка, ушкодження гострим предметом, намір не визначений».

Допитували співкамерників. Той, який говорив, що ми посварилися, повторно відмовився давати свідчення. Мовчать, бо то було групове вбивство. Нестиковок у тому, що кажуть у СІЗО і що ми бачили у документах слідства, багато. Тому тепер ще більше запитань. Чому не перевели в іншу камеру? А залишили ночувати в №36. Кому це було вигідно?

— Гроші вимагали, за гроші й убили, — схлипує мати.

5. Три кримінальних провадження

«За фактом смерті в’язня під процесуальним керівництвом прокурати області СБУ здійснює досудове розслідування в кримінальних провадженнях, відкритих за ч. 1 ст. 120 Кримінального кодексу України (доведення до самогубства) та ч. 1 ст. 127 (катування)», — повідомили в обласній прокуратурі.

«Також слідче управління Головного управління Національної поліції в області розслідує смерть Ігоря Проценка за статтею 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство). Призначено комплекс експертиз, тривають слідчі дії», — повідомили у секторі комунікацій ГУНП.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №33 (1684), 16 серпня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.