Звитяжний шлях до Храму

Так, цей шлях до храму для багатьох селянських поколінь Ічнянщини був справді звитяжним – трагічним і многотрудним водночас.



Проліг він ще через фронти Першої світової, братовбивчу громадянську війну, через лихоліття насильницької колективізації, коли комісари з кров’ю віднімали у селян начебто даровані революцією землю і волю. Проліг цей шлях і через неймовірно страдницькі роки українського Голодомору, а потім і через Другу світову війну, через окупацію, визволення землі від чужинців, здобуту Перемогу і омиту знову ж таки селянською кров’ю і потом відбудову колгоспів…



Височів він, цей храм, напівзруйнованим над Івангородом, коли вже «свої чужинці» збиткувалися і над Святим Духом, і над селянською нелегкою долею. Все це було і все це – звитяжний шлях до храму. І не заріс він бур’яном забуття в селянських душах і свідомості. Бо праведна дорога до храму – це і є дорога утвердження Святого Духа в безсмертних людських душах.



І ось 24 та 26 квітня 2018 року ця істина знайшла своє яскраве підтвердження в події, котра, безумовно, залишиться пам’ятною і для нинішнього, і для прийдешніх поколінь села Івангород на Ічнянщині. Саме в ці дні були освячені і підняті на реставрований храм Святого Духа його куполи і хрести. Така подія стала можливою завдяки благодійному фонду Святодухівської церкви, прихожанами якої є успішні люди не лише Івангорода, а й усієї Ічнянщини – аграрії, підприємці та депутати.



Освячення куполів, хрестів і самого храму здійснив архієпископ Ніжинський і Прилуцький Климент у співслужінні п’ятнадцятьох священиків з приходів Української православної церкви Ічнянського та Бахмацького районів.

Кілька слів до життєпису храму. Збудований у 1819 році, він у тридцяті роки вже двадцятого століття переніс більшовицьку наругу і нове, двадцять перше століття зустрічав лише руїнами.

Завдяки передусім зусиллям отця Андрія, котрий переїхав до Івангорода зі Львівської області чотири роки тому, а також виконуючого обов’язки старости села Олександра Лікаренка, завдяки підтримці місцевих підприємців, депутатів від Аграрної партії України в обласній і районних радах до руїн Святодухівської церкви було привернуто увагу всіх, хто, як мовиться, духом не впав. Задля відродження храму.

Головним архітектором реконструкції став шістдесятип’ятирічний Камо Месропов з Дніпра. Він – досвідчений будівельник і архітектор з реставрацій Київської фірми «Гарант енерго», але з таким об’єктом, як руїни Святодухівської церкви, йому довелося мати справу вперше. Взявся за відродження храму, бо, каже, хоче залишити свій звіт перед Господом саме на оцій святій Івангородській, козацькій землі.



Мабуть, подібний звіт властивий і духовній сутності тих умільців, котрі виготовляли куполи і хрести на Святодухівський храм – будівельнику з Лебедина Сумської області Сергію Голубу та його синам Віталію і Юрію. Куполи і хрести виготовлені з протикорозійної сталі, мають золоте напилення. Цю титанічну роботу майстри завершили всього за півроку. А на Ічнянщині майстри працюють вже давно – виготовляли куполи і хрести для церков в Южному, Яблунівці, Парафіївці, Іржавці та Ічні. І понесуть тепло їхніх рук та пломінь сердець оті сільські церкви до самих небес. Хіба ж не сенс для праведного життя!

Не обійти увагою справді снайперської точності і майстерності того, хто піднімав і встановлював куполи й хрести на живе тіло відреставрованого храму Святого Духа. Зробив це з точністю до міліметра, незважаючи на досить пругкий вітер, кранівник Сергій Кальченко з Прилуцької фірми «Стимул». Краном «Краян», виліт стріли якого сягає 27 метрів, він встановив куполи і хрести над храмом точно і навічно.

Отець Андрій освятив і самого кранівника за його звитяжну і чи не найвідповідальнішу місію – увінчати храм тим, що звернуте до самого Господа.

Залишилося в храмі провести внутрішні й опоряджувальні роботи та встановити іконостас, над яким вже працюють найкращі майстри.



Дорогу до храму, як не важко було, здолала в цей день 88-річна Клавдія Карась. Змахнула білою хустиною сльозу і, перехрестившись, здається, осяяна золотими променями від куполів і хрестів, мовила стиха: «От і діждалася. У цій церкві в тридцятому році я вінчалася… Так хотілося б, щоб і правнучки прийшли до храму Святого Духа моєю дорогою…».

Ярослав Каранда, "Чернігівщина" №18 (679) від 3 травня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.