«Не ви перві, не ви послєдні. У неї двері не закриваються». Молоко взяла, гроші не віддала

Близько 10 тисяч гривень, і це без урахування заробітної платні, завинила Олена Шевченко з Куреня Бахмацького району 62-річній Олександрі Філіпчук зі Стрільників. Олександра Іванівна майже два роки приймала молоко від односельців і здавала Олені Шевченко. А та вже на молокозаводи. Лишилась винна більше ніж за 2,5 тисячі літрів молока.

Жінки співпрацювали без документів, як кажуть, на совість. Олександра Філіпчук зверталась до юристів, дільничного поліції, прокуратури, і вже навіть почала розраховуватись з людьми власною пенсією. Через газету шукає товаришів по нещастю. Бо Шевченко винна не тільки їй.

— Мо’ гуртом заберемо гроші.

«Колись заплачу»

— Молоко приймаю майже десять років, — розповідає Олександра Філіпчук. — А це зустріла на ярмарку в Пісках Лену.

2016 рік пропрацювали з нею нормально. По молоко приїздили щодня. Зазвичай син Ярослав.

Потім ще хлопця якогось із Загорівки Борзнянського району найняли. Сама ж рідше приїздила.

Хіба жири помірять: Забирали і о першій, і о третій, і о п’ятій. Понабиралися стільки, що не вправлялися.

На зиму — перерва. Люди базарникам на дві гривні дорожче віддадуть, вигідніше, ніж молокозаводам. А тоді березень, квітень, травень 2017-го — все нормально.

Працюємо. У червні крутити стала. Та гроші віддала.

Розплачувались вони зазвичай числа 16-18 кожного місяця. Та у липні вже ніхто і копійки не заплатив. Я вже потроху стала на Гадяч (молокозавод) переходити. Але й з Леною тягну. Думаю, мо’, віддадуть. А тоді вже після 19 липня сказала, що не працюватиму з Леною. А вона мені: «Жди, колись заплачу».

Дзвоню, трубки не бере. А потім прислала СМСку: «Віддам на початку вересня». В жовтні з сином їздили у Курінь. Діти сказали, що вдома немає. І в хату не пустили. Ми повернулись з дільничним. До нього вже вийшла. Пообіцяла розрахуватись до кінця року.

Якось дядька зустріли біля її двору. Каже: «Не ви перві, не ви послєдні. Ідуть звідусіль, і двері не закриваються».

І оце була б при дільничному хоч розписку попросила, а то нема ніде нічого. Наче перемкнуло.

У прокуратуру бахмацьку написала заяву.

Вона бреше, що завод не заплатив. Подзвонила на буринське підприємство і бухгалтеру, і директору. Сказали: розрахована.

У цьому році зарплати від неї я не бачила. Плюс те, що за молоко вона винна. Усього тисяч десять буде. Хай уже зарплата, хоча б за молоко віддала. Люди сваряться, судом грозять. Оце вже двом, кому найбільше винна була, повернула: 2 тисячі гривень і 1700.

Ще шістьом лишилось. І ми ще здавали. Дві корови ж тримаємо. Загалом 2553 літри (це з урахуванням жирності). Порахувала по 3,5 і по 4 гривні.

Тепер уже у Гадячі попросила довідку, щоб там хоч якийсь підпис був і печатка. Обіцяли привезти.

До Олександри Філіпчук продовжують носити молоко. Розуміють, що і її одурили разом з ними. Та й зручно, не треба бігати на інший куток.

— Її шкода, але ж і ми постраждали. Майже 150 літрів плюс за жири. Більше 600 гривень буде. Гроші, мабуть, уже нам ніхто не верне, — жаліється Валентина Філобок. — Така людина їй попалась. Як від такого застрахуватись? Ніяк. Як носили Іванівні, так і носити будемо.

«У сина свадьба, підождіть»

Миколаївка, Омбиш Борзнянського району, села Бахмацького району. У цих населених пунктах, принаймні, за словами Олександри Філіпчук, збирала молоко Олена Шевченко. Там люди і досі ждуть гроші.

— По всьому селу забирала молоко, їздила попід дворами, — розповідає 55-річна Ганна Гойда, жителька Красилівки Бахмацького району. — Я молоко за ворота виставлю, а вона вже як приїде, забере. Чекати не треба було.

Так ми роки чотири працювали. А це весною минулого року просить: «У сина свадьба, так ви підождіть».

Увійшла в положеніє. І жду гроші. Набігло за два з половиною місяці 2500 гривень.

Ще син її і молочарну книжку забрав. Там я все фіксувала: скільки, почім і.коли здавала молоко. Мовляв, хоче звіритись, скільки вони мені винні.! не повернув. Як сказав мій чоловік, «ні торби, ні груш».

А оце розговорилися з Шурою (Філіпчук), вона сестра моя.

Виявилось, що і у тої проблеми.

Кажу, добивайся й про мене. Я готова 500 гривень віддати, якщо поверну свої гроші.

«Хто буде погрожувати, получать останніми»

До Олени Шевченко приїздила у п’ятницю, 30 березня.

— Було таке діло. Домовились з Олександрою Іванівною, що буде молоко для мене приймати, — підтверджує трохи знервовано.

— На який молокозавод здавали?

— На різні.

Ми зараз багато кому винні. По мірі того, як получу зарплату, віддаватиму. І сім’єю складаємось. Ось цей місяць повернули людям 10 тисяч гривень. Та ще багато лишилось. У тому ж Курені тисяч десять.

Приходять навіть з погрозами. То такі получать вообще в послідню очєрєдь.

— Через що така ситуація вийшла?

— Не хочу про це говорити. Боюсь. Накличу на себе біду. З молокозаводами не співпрацюю. Пішла на іншу роботу, у Києві. Звичайно, не розрахуємось ні завтра, ні післязавтра. Але за півроку, сподіваюсь, віддамо всі борги, які на мені висять.

— А в Красилівці?

— Звідти не дзвонили останнім часом. Може, завод з ними моєю зарплатою розрахувався.

«Беріть розписки»

— Ситуація патова (майже безвихідна. — Авт.), але спробувати можна, — вважає Олег Щербак, адвокат, депутат Ніжинської міської ради. — Між жінками відбулися цивільно-правові відносини за усною домовленістю.

Перше, що треба зробити, це звернутися із заявою про злочин до поліції з проханням визнати потерпілою по справі. Там їй, скоріш за все, відмовлять. Після цього потрібно звернутися до суду, який зобов’яже прийняти звернення. Після розслідування, ймовірно, буде винесено постанову про відмову. І тільки тоді можна звернутися до суду по суті справи.

Також просто необхідно мати свідків.

Перспектив мало. Адже друга сторона (в даному випадку Олена Шевченко. — Авт.) може зайняти позицію: ніколи такого не було.

Якщо все ж вирішили йти до суду, зверніться до юристів, що надають первинну правову допомогу. Це безкоштовна послуга. Там допоможуть скласти заяву. Такі служби є практично у кожному райцентрі, в тому числі і в Бахмачі. Запитати можна у суді.

— Як убезпечити себе надалі?

— Таких випадків, на жаль, немало. Люди домовляються усно, а потім одна зі сторін порушує домовленість. Моя порада: беріть розписки. Віддали молоко — взяли розписку. Отримали гроші — розписку боржнику повернули.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №14 (1665), 5 квітня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.