Валерій Єгоров збирався боротися з корупцією, та його забрала війна

«19 лютого під час обстрілу російсько-терористичних бандформувань в Донецькій області загинув сержант Єгоров Валерій Ігорович 1989 року народження. Командир розвідувального взводу 57-ї бригади. Група потрапила під обстріл з АГС-17 (станкового гранатомета), — повідомив облвійськкомат.


Валерій Єгоров

Валерій родом з Прилук. Закінчив Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж. Вивчився на педагога-організатора. У 2013 році закінчив Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, за спеціальністю психологія.

— Сину подобалося навчатися, — схлипує мати 61-річна Тетяна Єгорова. — Торік він вступив на факультет правознавства Міжрегіональної академії управління персоналом. Спеціалізація у нього була боротьба з корупцією.

Валера служив у морській піхоті у Феодосії. 19 березня 2014 року пішов у першу хвилю мобілізації. Підписав контракт. Пройшов АТО. Повернувся. Трохи побув дома і знову, 25 грудня 2015 року, втретє підписав контракт.

— Тетяно Сергіївно, коли востаннє розмовляли з сином?

— У неділю (18 лютого). Ми зідзвонювалися щодня. Він ні на що не скаржився. Розмовляли про погоду. Я йому тоді сказала: «Спокойной ночи, спокойной службы, мы тебя любим и ждем». Так говорила щоразу, щоб підтримати. Про те, що його не стало, першими почули родичі по радіо. Ми зайшли в Інтернет і впевнилися.

— Валера був як янгол, такі хлопці — це цвіт нації. З перших днів на війні, там де важко. Ми добре знайомі, він служив з моїм чоловіком (Валентин загинув 8 грудня 2014 року), — розповідає вдова 39-річна Людмила Бойко з Прилук, нині вона заступник голови правління Прилуцького осередку громадської організації «Єдина родина Чернігівщини», яка підтримує сім’ї наших воїнів. — Мама його відмовляла, щоб він повертався в зону АТО. Та він твердив: «Я там потрібен. Як хлопці без мене?»


Вічна пам’ять і земля пухом справжньому воїну Валерію Єгорову. Як сказано у Святому письмі, «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Кожен простий воїн в АТО хоче, щоб швидше настав мир. За нього і стоїть на Донбасі. А звідти щодня надходять звістки: загинув, поранено... Тільки з початку лютого не стало наших земляків 19-річного Володі Мінчукова з Семенівщини, 38-річного Дмитра Сискова з Чернігова. І не видно війні кінця й краю.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №8 (1659), 22 лютого 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.