Машину з тілом знайшли по слідах на піску

Ховали Сергія у понеділок, наступного дня після того, як разом із автомобілем підняли з води. Сотні людей прийшли попрощатися. Боляче, коли смерть забирає молоде життя. У Сергія Розі залишилися 12-річний синок і хвора мама…

Загибель 39-річного Сергія Розі викликає більше запитань, аніж відповідей.

Заступника начальника Менської виправної колонії знайшли на третій день після його зникнення. Трагічна, безглузда смерть молодого офіцера сколихнула увесь район. А родичі, співробітники і всі, хто знав Сергія Розю, не вірять, що чоловік добровільно пішов з життя…

Офіційні версії слідства поки що закриті для преси. Слідчий районної прокуратури Іван Клюй лише сказав, що за даним фактом проводиться перевірка і запевнив: «Через десять днів ми вам усе розкажемо, а поки що…» Однак трагедія ця в усіх на вустах, а містом ширяться такі чутки, що інколи навіть боляче слухати. Одні кажуть, що Сергій зв’язаний був, інші – ні. Що, мовляв, не сам на Десну поїхав, що напідпитку був. Поки офіційних результатів розслідування немає, «Наше слово» розкаже те, що дізналося напевне, поспілкувавшись із багатьма джерелами інформації (і неофіційними, і анонімними).

Позаминулої середи заступник начальника виправної колонії №91 начебто збирався після роботи їхати додому. «Близько вісімнадцятої зайшов у приймальню, казав, що на Мену поїде, – пригадують співробітники. – А потім чомусь опинився в кафе (це поряд із зоною, у сусідній двоповерхівці). Можливо, з товаришами вирішив поспілкуватися. Чи день народження чийсь святкували».  

– Ви знаєте, з ким він там був і що могло трапитися? – питаю у начальника виправної колонії Миколи Плєви.
– Наших співробітників у кафе було шестеро – семеро, сиділи компанією. Сергій, до речі, казав, що збирається того ж дня повернутися додому робочим потягом, після 21-ої.

– Кажуть, йому подзвонили – і він вийшов та більше не повернувся?

– Та йому кілька разів дзвонили. І я з ним балакав тоді. Хто ж міг подумати, що так все вийде?
– Мабуть, у колективі про цю смерть тільки й розмов? А які припущення висловлюють, чи не погрожували Сергію Розі? Не було у нього проблем на роботі?

– Сергій Володимирович був дуже відповідальним працівником, мав авторитет і повагу. Навіть на думку не спадає, що міг загинути через проблеми на роботі.

– А як щодо контингенту, який відбуває покарання? Помститися не могли колишні ув’язнені?
– Розумієте, наша робота дійсно дуже специфічна. І небезпечна певною мірою, бо маємо справу зі злочинцями. Всі ми ходимо під Богом. І що саме стало причиною загибелі Сергія Розі – про це може сказати лише слідство.

До речі, дехто із співробітників покійного казав: «То неправду кажуть, що вбивство пов’язане з хабарами. Сергій був порядною людиною. Просто він багато, мабуть, знав. З того, що знати було непотрібно».

У вівторок, на другий день після похорону, ми побували на тому місці, де знайшли автомобіль разом із покійним. Поряд із поромом, фактично поруч із хатами макошинців. Невже ніхто нічого не чув, не бачив? Не шукали? Навіть на шостий день, після дощу, видно чіткі сліди коліс, які ведуть у воду. За півсотню метрів уздовж берега – ще слід, то вже іномарку тягли на берег. Моторошна картина і страшне відчуття від того, що ось саме тут кілька днів тому сталася трагедія. Кругом розкидані гумові одноразові перчатки (мабуть, експерти полишили після огляду тіла).

Іван Степанович Страмко живе у найближчій до води хаті. Він і показав нам, де разом із сином Олександром та сусідом виявили сліди.

– Сидимо ми у п’ятницю по обіді на лавочці, а тут син мій, він на поромі робить, підходить. Розговорилися. Балакаємо, що Розя, заступник начальника зони, пропав. А Сашко мій тоді: «О, я сьогодні вранці проходив по берегу, далі порому, то якісь підозрілі сліди бачив. Начебто машина у воду заїхала». Ми гуртом і подалися туди. Точно! Чіткий слід шин. І добре видно, що іномарка проїхала. Машина, мабуть, заднім ходом у річку в’їхала. І греблася нагору. Ми тоді кругом усе обдивилися, від іншої машини слідів наче ніяких. Дивно! На зону подзвонили, то хлопці зробили волок і почали у тому місці шукати. У суботу надвечір натрапили. Спочатку вербу витягли, а тоді вже й на машину попали…

Того ж суботнього вечора і МНСівці, і міліція були там. Викликали із Сосниці водолазів, ті на ранок приїхали.

  – Вже о дев’ятій у неділю наші хлопці полізли у воду, –  каже начальник Сосницької рятувальної станції Петро Макаренко. – Автомобіль із людиною був за п’ять метрів від берега, на глибині три метри. Його віднесло течією за 50 метрів. Водолази спочатку чоловіка підняли, потім зачепили машину тросом і її теж витягли на берег.

– А як саме сидів покійний, де?
– На сидінні водія, обличчям до керма, у руці тримав ключ від своєї машини. А вікно було опущене.
Правоохоронці неофіційно кажуть: мабуть, Сергій Розя просто випив зайвого. Може, поїхав увечері на берег Десни із кимось, може, не упорався із керуванням і у воду з’їхав. Рідні й знайомі заперечують: не такий він був чоловік, щоби поночі їхати бозна куди. Не міг він так напитися, щоб розум втратити.
 
Важко уявити, що пережила мати у ті дні, коли про сина не було звістки. Скільки сліз виплакала. Тамара Олександрівна двічі потрапляла до лікарні у передінфарктному стані. Зрозуміло, зараз питати у неї про загибель сина – кощунство. Адже Сергій – то єдина її кровиночка, її гордість, підтримка і надія.
Добре хоч те, що у важкі дні поряд були рідні й подруги. Вони й розповіли дещо.

Ще у четвер, на другий день після зникнення сина, жінка прийшла на роботу з гарним настроєм, нічого не передчувала. А після 11 ранку пішла з роботи. Зателефонувала Наташі, подрузі сина – та не знала й сама, куди Сергій подівся. Увечері Тамара Олександрівна вже ледве говорила, не тямила себе від сліз. У п’ятницю на ранок понесла до міліції заяву про розшук. Усі, хто знав покійного, твердили: сталося щось непоправне, він не той чоловік, який десь без тями нап’ється чи загуляє.

Кинулися до численних ворожок. Ті в один голос: «Шукайте, він живий ще». Одна каже: «Здається, десь у розвалинах». Інша: «Як зараз не знайдете, то тоді нескоро». Рідні та друзі об’їздили у пошуках три райони. Подзвонили із Сосниці: в реанімації лежить непритомний чоловік, не ваш? Кинулися туди – ні, не Сергій. Вже у п’ятницю одна з ворожок сказала: «Шукайте, хоч тіло тепер знайдіть, щоб поховати…»

Близькі й досі не можуть повірити у цю смерть. А ще кажуть: багато незрозумілого. Чому людина, яка три з половиною доби пробула у воді, виглядала зовсім не так, якими бувають утопленики? А може, чоловіка вже потім, через кілька днів після зникнення разом із авто спихнули у воду? А до того десь тримали? Тоді де ховали досить примітну машину? Ходять чутки, що якісь браконьєри, ловлячи уночі рибу, бачили, як під’їхали дві машини, а потім від’їхала одна…

Джерело: Ірина Примак, «Наше слово».

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.