Реалії життя поодиноких людей похилого віку (відео)

Більше 15% населення України – люди віком понад 65 років. Привернути увагу до їхніх проблем та висловити вдячність за працю й досягнення – мета відзначення Міжнародного дня людей похилого віку. Одинокі непрацездатні громадяни – категорія, яка потребує найбільшої уваги й підтримки. Стареньким, які залишилися самі, допомагають соціальні робітники.



Вишивальниця з Седнева Чернігівського району Зінаїда Лук’яненко все життя працювала на зовсім не мистецьких посадах: агрономом, старшим науковим співробітником, завідувачем лабораторії на дослідній станції з виведення нових сортів картоплі. У 55 пішла на пенсію, і творчість стала сенсом її життя.

Зінаїда Лук’яненко:  «Тільки на пенсії я почала робить ту роботу, яку я хотіла. Я завжди любила вишивання, в’язання, і ось я це почала робить. Я бажаю всім, хто виходить на пенсію, щоб не переживали».

Вишивання, в’язання, макраме, картини із сухих квітів, зерна, соломки… Пані Зінаїда за творчістю навіть забуває, скільки їй років. Розписала квітами стіни, із листівок і скріпок виготовила штори для кімнатних дверей. Ось ця картина «Хліб-сіль» — із насіння чумизи, яку ще називають італійським просом, полину та щавлю, зернятка приклеєні ПВА. Стенд «Визначні пам’ятки Седнева» виготовляла по фотографіях.

Зінаїда Лук’яненко: «Я робила його із соломки, в основному використовувала овес, можна й іншу, але овес дає відтінок».

Зінаїда Лук’яненко живе сама. Їй, як і ще тисячі жителів Чернігівського району, по господарству допомагає соціальний робітник. Жінка не просто займається хатньою роботою й ходить до магазину та аптеки, а й підтримує, особливо це було відчутно, коли Зінаїда Григорівна зламала обидві руки.

Зінаїда Лук’яненко: «Валентина Миколаївна кожного дня приходила. Іде на роботу – приносить їсти. Потім назад іде з роботи – також заходить. Я спала, я ж двері не замикала. Ногою підставлю стільчик, щоб якось закрить».

Соціальні робітники – ті, хто підтримує стареньких не лише у Міжнародний день людей похилого віку. І не тільки тому, що посадові обов’язки у працівників територіального центру соціального обслуговування такі. Доглядати за тими, хто офіційно називається «одинокі непрацездатні громадяни» важко не лише фізично, а й психологічно. Не кожному це під силу. З Раїсою Лазарєвою спілкуємося вдома у її підопічної Анастасії Баран, яка проживає в селі Новому Седнівської селищної ради. Жінка також вишивальниця, а працювала і прачкою, і доярко, і нянею в садочку. Зараз живе сама, завжди дуже чекає на прихід пані Раїси.

Раїса Лазарєва, соціальний робітник: «Це не мій фах, і я ніколи не думала, що зможу робити цю роботу. І тільки після того, як мені одного разу одна жінка каже:«Ти для нас, як ковток свіжої води». І після цих слів мені наче полегшало».

Анастасія Баран: «Дети ж малые вредные, а старые – ще худшие. – Це такі самі, як малі діти. – Та й худшиє».

Михайло Панченко – житель Андріївки, ветеран Другої світової. З дитинства у нього були проблеми зі здоров’ям, та пережив війну, і зараз у свої  94 роки читає без окулярів. На фронт пішов у 43-му, був кулеметником, згодом перевели у підрозділ хімзахисту.

Михайло Панченко: «Наш підрозділ був невеликий, у нас транспорт був свій – коні. Якщо це коні російські чи наші місцеві, то витримували, а якщо німецькі – ні. Він просто падає, кров із носа йде, ветеринар їх пристрілює, бо вони вже непоправімиє. Кожного разу нас відправляли на передову для помощи».

Михайло Федосович у своїй хаті один, з Києва навідується дочка, також уже пенсіонерка. Допомагає ветеранові соціальний робітник  Валентина Панченко. Каже, її підопічний надзвичайно працьовитий.

Валентина Панченко, соціальний робітник: «Його ніколи не можна застать, щоб він нічого не робив. Він завжди знайде собі роботу. Раз я заходжу, а він назбирав битої цегли, купив цементу, і робить блоки сам. Кажу: «Федосовичу, а нашо ви це робите?». «Так а нашо він той кирпич валяється просто так? Знадобляться», — говорить».

Жоден з наших співрозмовників ніколи не думав, що на схилі літ їх доглядатимуть чужі люди. Та, водночас, називають соціальних робітників рідними, адже ті не лише доглядають, прибирають та приносять новини, а й роблять життя стареньких трішечки радіснішим.

«Сівер-центр»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.