«Беруши - в уши» і танцюючі каструлі, або Чому на Гончій, 12 хочуть спокою

- Оце ж у нас «спальний район» Чернігова. Але тут не те, що спати, жити не можна! - жаліється стурбована жіночка Ніна, мешканка комунального багатоквартирного будинку на вулиці Гончій (колишня Горького). - Ходімте, я вам усе покажу!



Це були перші її слова, як мене зустріла. Мабуть, справді наболіло. Бере за руку й веде тими «красотами», через які у відчаї і звернулася до «Деснянки». Хоч емоції виходять із берегів, крок за кроком опановує себе й пояснює суть справи.

- Знаєте вислів із відомого фільму: «Такой брильянт, и в таком навозе»?

То в нас навпаки. Довкола алмази поробили, а 12-й будинок як більмо на оці...

Під колесами чи на капоті?

Пані Ніну вважають «старшою по дому». Вона давно на пенсії, живе разом зі своїм чоловіком Михайлом. Але тиші та відпочинку їм у власній квартирі на першому поверсі не знайти. В одні вікна чути гул проїжджої дороги і лайку працівників станції технічного обслуговування. В інші - шум із майстерні по металу та ревіння моторів безкінечних автівок, що на шаленій швидкості проносяться попід дверима під’їзду.



- Як це, питаєте? Ось дивіться... - черговий «шумахер», який вилетів із-за рогу, промчав за півметра від співбесідниці. Навіть не пригальмував. - Вони тут завжди «літають». А й справді: нащо їм на перехресті машини пропускати, якщо можна двором проїхати!

Будинок під номером 12 розташований майже на перетині двох вулиць - Гончої та Преображенської. І виїхати на останню для водіїв інколи не хвилинна справа, потік автомобілів тут чималий! Може, скоротити шлях і легше. Але варто пам’ятати, що є магістралі, а є пішохідні зони. їх недарма розмежовують!

- Ми ж дітей боїмося на подвір’я випустити! - додає Леонід із сусіднього під’їзду. - Донька з унучкою кілька разів ледь під колесами не опинилися! Малу за руку тримає постійно, а тій - аби побігати...

- Я, власне, двічі за сантиметр була від капоту! Ось виходжу, то як страус через двері виглядаю, чи не їде машина, - продовжує Ніна. - У нас відкриваєш під’їзд - і вже на дорозі. Навіть ґаночку ніякого немає!

Дякувати Богові, обходилося без лиха. Натомість будь-які спроби мешканців будинку боротися з безпечністю водіїв закінчувалися, навіть не почавшись. На лежачий поліцейський «скинутися» їм не по кишені. Городили самі, закопували колеса, - то «гонщики» розбирали.

«І цвяха не заб’ємо!»

Минулого тижня мешканці вкотре ходили до начальника комунального підприємства «Деснянське» Віктора Пригари, яке обслуговує 12-й будинок. У відповідь на останнє звернення, людям знову відмовили подбати про пішохідну зону, а також... обрізати гілки дерев у дворі, провести роботи з ремонту, облаштувати вихід довкола під’їзду. Це вже - через заборгованість.

- Каже: «Ми вам біля під’їзду побілили, досить. Поки не сплатите борг - і цвяха не заб’ємо!» І вигнав із кабінету, уявляєте? - обурюється Ніна. - Просимо, добиваємося і все ніяк.

- У нашому будинку багато квартирантів, алкоголіків. Так, мо’, через них пасемо задніх, - приєдналася до розмови сусідка пані Раїса. - Ми ж- усе до копієчки, по тарифу! Тільки бозна за що: ремонти нам не роблять, у під’їздах страхіття коїться, а навіси які?! Живу тут тридцять три роки. Завжди сантехніку, каналізацію, освітлення самотужки лагодимо. ЖЕКу не дочекатися!

Та це - старі проблеми. Минулого тижня мешканці будинку всерйоз забили на сполох: в одній із квартир обвалився металевий квітник. Усе б нічого, та ледве не на голови людям! Очевидці й досі оговтатися не можуть:

- Мила вікно, - пригадує Ніна, - чую, щось як гуркне! Озираюся і бачу «картину маслом»: за кілька кроків від чоловіка і за метрів п’ять від двох жіночок із дитячими візочками впала якась здоровенна залізяка... Викликали поліцію, склали протокол. Але, мабуть, далі справа не дійшла.

187 відсотків для боржників

Не звернутися з проханням прокоментувати ситуацію, яка склалася у мешканців Гончої, 12, просто не могли. Очільника КП «Деснянське» Чернігівської міської ради на місці не було, тому поспілкувалися з його заступником Олександром Лазаренком.

- Розумієте, ми не маємо права перекривати міжквартальні проїзди. Не дай Боже, швидка чи пожежна машина, і як бути? Обмежувальні дорожні знаки встановити теж не можна. Бо двір - це й так пішохідна зона, де швидкість руху автомобілів не має перевищувати 5 км/год, - пояснює пан Олександр. - А про ремонт... Це лише питання нашого часу та їхнього бажання.

Схема проста: управління ЖКГ обслуговує будинки за кошти, які сплачують громадяни. Якщо тарифних грошей замало, то служба не в змозі працювати на повну. Так виникають проблеми з ремонтами і поточними роботами, бо з одного об’єкта фінансування частково забирають і вкладають в інший, не менш важливий або терміновий.

- Два сусідні будинки по вулиці Гончій у гарному стані. Зробили ремонт там - дійдемо і до 12-го.

Усі роботи керівництво служби відслідковує і фіксує. Хочете впевнитися - зайдіть на сайт міської ради або зверніться в управління за довідкою. Стосовно будинку під номером 12 дані також не приховані. За перше півріччя нинішнього року в бюджет КП «Деснянське» надійшло 39 тис. 153 грн і ще не сплатили боржники 31 тис. 262 грн на 1 серпня. Натомість служба за вказаний період виконала робіт на 73 тис. 74 грн. У процентному співвідношенні -це використання коштів на... 187 відсотків! Із усіх планових робіт недовиконано лишень два пункти - закріплення номерних знаків на будинках, а також освітлення місць загального користування та підкачування води.

- Ми не можемо стрибнути вище голови. Буде стабільне фінансування й погашення заборгованості - наших можливостей побільшає. Але людям, насамперед, треба зрозуміти одне: «комунальне» - це їхнє! У своєму домі ми боїмося навіть зайве дверима гримнути, а в під’їзді можемо і «з ноги» відкрити, - коментує Олександр Лазаренко. - Коли мешканці навчаться дбати не лише про своє, а й про спільне, - буде порядок.

Щодо металевих квітників додав: якщо надійде відповідне звернення - їх утилізують. Але тільки за згодою і дозволом господарів кожної квартири окремо. Інакше це буде посягання на приватну територію.

Із «Амстердамом» - як на пороховій бочці

А ось про посягання на приватний «спокій» мешканців Гончої, 12 ніхто не турбується. В будинку вже не перший рік працює ресторан. І це для них найболючіша проблема, де на запити чи скарги взагалі відповідей немає!

- Бо все наперед погоджено і заплачено, - вважає пані Ніна. - І з власницею кафе ми вже втомилися воювати, а жити мирно вона не хоче.

Співбесідниця знає це ліпше за всіх, бо її квартира саме межує з рестораном. Каже, приміщення викупили весною 2008-го, і з 2013-го, коли відкрився заклад, натерпілася вдосталь і гулянь до півночі, і музики гучністю на півкварталу.

- Весь день гамірно. Вони там співають, скачуть під музику, а в мене каструлі на плиті «танцюють»! Буває, сиджу, а ноги аж трусяться від вібрацій! - докоряє жінка. - Пізніми вечорами не витримую і викликаю правоохоронців.



Офіційно ресторан «Амстердам» відкритий із 10-ї до 22-ї години, згідно з вимогами. Проте місцеві зізнаються - в кафе працюють «до останнього клієнта», тому інколи бенкети продовжуються до 11-ої вечора і пізніше.

- На таке ніхто з нас не погоджувався! - наголошує Ніна. - Коли власниця ресторану збирала підписи мешканців на дозвіл щодо облаштування закладу, пропонувала зовсім інше - ательє... Мовляв, у неї поряд уже є швейна крамничка, тож вирішила «розширити» свій бізнес.

Сама господиня ресторану пані Людмила, котра вийшла із закладу до обурених жильців будинку, переконує, що все це просто наклеп. У неї - все законно.

- Ви ліпше розкажіть, як я ремонт робила, під’їзд вам окультурила. Тут тільки алкоголіки й туберкульозники жили! - захищається.

- Хоч не смішіть, - відповідає Ніна. - А тріщини які по стінах були, дірки - хоч руку просувай! Як у мене стіна просіла, то ви ще заплатили за ремонт, а в під’їзді - ми все самі з жіночкою із 2-го поверху робили!

Втім, господиня ресторану й далі наполягає на своєму:

- Ми зачиняємося о 22-й, якщо хоч на хвилину пізніше - вже здіймають ґвалт, - каже Людмила. - А взагалі... Викликали експертів, заміряли рівень шуму, все в нормі.

- Хто там заміряв?! - нарікає пані Раїса. - Я на своєму третьому поверсі в іншому під’їзді берушами вуха затикаю. Інакше не можна!

- Ніколи тут нікого не було. У неї всі норми порушено! - підхоплює Ніна. - Скільки за ті «дозволи» від служб заплатила - годі й уявити!

Про що мова, пояснює. Біля під’їзду жінки - вивід вентиляції з кафе, а над ним - газова труба. Впродовж першого року пара «підігрівала» її, потім газівники зробили навіс.

- Живемо, як на пороховій бочці! Коли завгодно може вибухнути.

Хоч нині дим і не йде вгору, зате стелиться першим поверхом. По вікнах, дверях під’їзду: скрізь, як у тумані. Втім, документи на вентиляцію є. А от на прибудову поблизу ресторану - зась.

- Дозвіл Людмилі дали лише на літній виносний майданчик, - наголошує співбесідниця. Вона зверталася до відповідних установ і отримала конкретну відповідь із поясненнями.

- По-перше, це загороджує заїзд у двір, а по-друге і третє (!) - обмежує доступ до комунікацій і пожежної драбини. Іншої в будинку немає!

Сніданок із бензином

Не такі конфліктні, але також напружені стосунки у мешканців Гончої, 12 із працівниками СТО та шиномонтажу по інший бік вулиці. Кажуть, біля тротуару й шини «приміряють», і техогляд проводять, бо в себе на території місця для всіх клієнтів замало.

- Й відео, й фото знімали, але ніхто не вірить... Думають, ми навмисне підлаштовуємо, -безнадійно додає пані Раїса. - До запаху бензину й мазуту ми вже звикли. Але шум... Дітей укласти спати ні вдень, ні ввечері не можемо!

Молодій матусі Наталії, доньці пана Леоніда, також «допекли»:

- Розумію, що гроші заробляють, але ж по-людськи треба! - каже жіночка. - Вони ж у вихідні також із самого ранку працюють! Хоча б із 10-ї, а той відпочити не дають. І, знову ж таки, майже до ночі-до 22-ї години чи до «завтра»... Що з цим робити - не знаю.

Відповідей шукали у власника станціїтехнічного обслуговування пана Владислава. Чоловік здивувався, дізнавшись, що люди скаржаться на його роботу і запевнив: мешканців довколишніх будинків поважає і порядку не порушує.

- Нашому СТО вже понад десять років, нещодавно трохи розширилися. Завжди працювали без прикрих інцидентів, - мовить Владислав. - Графік роботи у нас нормований, техніки трудяться щодня з 8-ї до 19-ї години. Інколи затримуються, але після 22-ї точно не шумлять. У нас тут порядок. Якщо мешканців будинку гул турбує, то нехай послухають - це звук автомобілів на дорозі, а не нашого СТО.

Натомість стоянку попід бордюрами, переконує, влаштували самі мешканці, а також відвідувачі ресторану. І вона там - не заборонена.

За ці кілька тижнів після «ревізії» наглядала за роботою обох закладів. Усе спокійно. Можливо, вирішили «поберегтися» і не привертати зайвий раз уваги, поки розмови не стихли. Або ж... дотримуються звичного графіку роботи, а вищезазначені випадки - лишень проступки, які трапляються у всіх.

І власницю ресторану пані Людмилу, і господаря СТО пана Владислава зрозуміти можна, їхній бізнес - це їхній хліб, а клієнти та відвідувачі - святе. Проте, чи варта та вигода всіх суперечок І образ, якщо можна обійтися без них?

Всі, з ким спілкувалася, забажали не називати своїх прізвищ

Валерія Шеремет, "Деснянка" №34 (667) від 24 серпня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.