«Збив п’ятьох. Але простили»

По дорозі в село Травкине Бобровицького району, як їхати з Бобровиці, на асфальті — червона пляма від крові. Вона текла з голови 15-річної Ілони Кобельчук. Дівчинка разом з чотирма підлітками потрапила у ДТП.

6 серпня о пів на дванадцяту ночі їх привезли у Бобровицьку центральну районну лікарню. Збив мопед.

«Ми їхали на велосипедах один за одним»

Пригода сталася на автодорозі Ніжин - Бобровиця - Новий Биків. 19-річний Роман Лазаріді, житель Бобровиці, їхав напідпитку скутером «Viper» в село Травкине. Попереду у попутному напрямку по узбіччю один за одним їхали його знайомі: 17-річний мешканець Травкиного Олександр Кусочек, його молодший брат 13-річний ігор, 15-річна мешканка цього ж села Ілона Кобельчук, 16-річна киянка Аліна Руденько, у якої в Травкиному дача, та 15-річний Артем Шевчук з того ж села. Всі були на велосипедах (Аліна їхала з Сашею на рамі).


Ілона Кобельчук


Ігор Кусочек

Було темно. Молодик не впорався з керуванням. Усі попадали на асфальту різні боки. Поспадало взуття. Хтось плакав, хтось бігав, хтось сидів на дорозі у шоковому стані.

Найбільше дісталося Саші та Ілоні. У Саші — сильний забій стегна. Ілоні зашивали голову — у дівчинки забійна рана тім’яної ділянки голови, осаднення шкіри. У Аліни — забій лівої гомілки. Велосипед Ілони покривило так, що кататися на ньому вже не можна. Усі троє потрапили до Бобровицької лікарні. Зараз підлітки вдома, у Травкиному. Відпочивають від пережитого. Артем та Ігор перелякалися. На велосипедах тепер не катаються. «Це ненадовго», — шуткують батьки.

Дісталося у ДТП і водію: у Роми — численні осаднення шкіри верхніх та нижніх кінцівок, тулуба.

Батьки постраждалих дітей, кажуть, заяву з поліції забрали: «У самих діти, і батьків жаль». Ті приходили та плакали. Та й діти одне одного знають.

Через три дня після аварії зайшла до Роми додому. Він був з мамою. Хлопець добре пам’ятає, що сталося. Видно, що відчуває провину. Був у бинтах, з подряпинами по тулубу.

— Як почуваєшся?

— Нічого не сталося. Лікувати себе буду, — сказав хлопець, дивлячись униз. Тут вийшла його мама і прикрила двері у квартиру.

— Ох, як я його матюкав, — каже про Рому Сашко, який навчається в Броварах у профтехліцеї. — У мене на нозі сильний забій, тепер ходити два тижні в гіпсу. Спочатку лікарі сказали, що два переломи.

Ми їхали один за одним. З Бобровиці, з футболу. Мій менший брат, я з Аліною, Артем і попереду — Ілона. Побачили фари, почули звук. Усе сталося минево.

У мене ноги були розставлені, Рома зачепив рулем за ногу. Артема він не зачепив. Після нього закрутився, врізався в Ілону, вдарив у заднє колесо.

Рома теж упав. Зчесане плече та вся рука. У Аліни на лівій нозі теж забій. У Ілони голова розбита і невеликі подряпини.

У лікарні лежали я та Ілона. Цілий день! Наступного нас позабирали.

Рома одразу після ДТП встав. До всіх підійшов. Попитав, як ми. Хоча був ну дуже п’яний! Мій однокласник — двоюрідний брат цього Роми. Каже, він у той день їхав з дня народження (за іншою версією, хлопець їхав у Травкине гуляти. — Авт.).

Рома мене тільки на два роки старший. Нещодавно закінчив навчання в Броварському ліцеї. Живе в Бобровиці. Ми Рому добре знаємо. Дружили...

— Що тепер?

— Нічого. Штрафу йому не мало. Може, дадуть один рік умовно.

«Хочу крикнуть, а немає голосу»

Ігоря, молодшого брата Сашка, не вдарило. Хлопець щасливий.

— Він коло руля мого проїхав, — каже. — А як проїжджав, ще й на газ нажав. Ілону заднім колесом зачепив — і вона впала головою на асфальт. Ну, і далі сам покотився. Це вже темрява була. Але видно все. Поки Рома Сашка не втаранив, світ горів. Та й іскри від мопеда були.

Ілону жаль — лежала на асфальті, плакала... Там навіть зараз пляма від крові залишилася. Футболка вся в крові. Тапки порозлітались...

— Хлопці у нас молодці, — хвалиться Аліна. — Почали після аварії до дівчат підбігати, розпитувати. Та й водій підходив до кожного з нас, вибачався.

Почали дзвонити батькам — ті приїхали, викликали «швидку». Нас забрали. Падали на асфальт — боляче було.

Спочатку ми й не зрозуміли, що Рома п’яний, потім вже мати унюхала. Роздивилися — він ніякий.

— Кілька разів тільки бачив, що він п’яний їздив, — додає Ігор. — А так тверезий! Але прав у нього не було.

— Хлопець цей до нас їздив колись, ми гуляли. Зараз не спілкуємося, не хочемо його бачити. Хоча приїжджав, вибачався... — продовжує Аліна.

— До кожного приїжджав, — додає її мама, Валентина, — з батьками.

Добре, у дітей легкі травми! Якби були тяжкі, ми б зовсім по-іншому з ними говорили. Але перелякалися як! До нас додому мама Артема прибігла і каже: «Дітей збили. Всі лежать. У Аліни нога поломана, у Ілони щось з головою, за інших нічого не знаєм». Уявіть мою реакцію. Що діти пережили!

Ілона знепритомніла. Аліна теж періодично непритомніла. Вони полякались. Артем каже: «Хочу Ілону взять — вона вся в крові. Хочу крикнуть — а у мене немає голосу. Не можу». Діти в шоці. Сашко взагалі бігав.

Ілоні кожного дня тепер на перев’язку. Через 7 днів знімати шви. Жовтенька, нудить її. Аліну теж тошнило. Її знімки візьму на Київ — хай ще там подивляться.

Люди, що в Бобровиці живуть, кажуть: Рома частенько п’яний. І не тільки він. Нібито в той день ще збили когось. Де ті патрульні поліцейські?

Тато Роми працює на крані. А мама — санітаркою в Києві. У них є ще один старший хлопчик. Він у Росії на заробітках. А цей Рома — оторва. Не знаю, як так можна літать.

Заяви ми позабирали, — продовжує. — Просто пожаліли маму. їм буде штраф. Ми чек з аптеки взяли — вони нам за лікування Аліни заплатили. Катя, мама Роми, як приходила, плакала. Я кажу: «Знаю, ви живете теж дуже бідненько, хто зараз живе дуже класно». По чеку у нас вийшло на ліки Аліні 316 гривень. Вони дали 500. Ми не брали ніякого морального відшкодування.

Але суд буде. Може, хоч задумається Рома?

Три роки тому там машина хлопчика на смерть збила. їхав на річку чи з річки. Один у батьків був. Діма Льодін. Дітям нічим зайнятися. Ото і гайсають на велосипедах... Ввечері ходять, телефонами світять.

Ілона, яка постраждала найбільше, виглядає найпозитивніше, усміхається.

— Мені Ромині батьки пообіцяли купити новий велосипед. Перші дні була нудота, і в голові кружилося. А зараз я просто лежу і нічого не роблю — так легше. Мама маже, і таблетки ми п’ємо від голови, — показує шви на голові. — Тампон тут, бо дуже багато крові було в перший день, на асфальті — калюжа крові після мене. Пам’ятаю: їду собі, співаю, весела. І тут десять секунд — і всі вже лежать.

Знепритомніла. Думала, що це все мені приснилося. Була без кросівка. Одразу пішла його шукати.

Аліна плакала. Кажу їй: збирайся, йдемо додому. Мамці з татком нічого не кажемо. Сашко кричав. Ігор плакав. Артем ходив. Нас забрали всіх, привезли в лікарню. Аліну поклали, вона дуже сильно хотіла води, я їй набрала. Сашко сидів. Я біля Аліни. Тоді мене забрали в якийсь кабінет, зашили голову.

Кримінальне провадження повинні були відкрити за ст. 286 ч. 1 ККУ «Порушення Правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на стрюк до трьох років або без такого».

Спочатку у велосипедиста, потім — у автобус

Ще одне ДТП сталося у Бобровицькому районі 10 серпня близько половини п’ятої вечора в селі Кобижча. Водій, 50-річний Олексій Рудько, мешканець цього ж села, керуючи автомобілем «Хюндай Туксон», рухався по селу напідпитку, обганяв автобус і збив велосипедиста, 80-річного Василя Скока. Скок помер на місці. Автомобіль Рудька влетів у автобус.

Відкрито кримінальне провадження за ст. 286 ч. 2 «Порушення Правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження. Карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого».

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №33 (1632), 17 серпня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.