Українські судді полюбляють жити у гуртожитках. Причому навіть просяться: пропишіть мене у найменшій кімнатці. Дивовижним цим фактом зацікавився Стас Ясинський і розкаже нам про ще один цікавий бік життя, про хитрі схеми, не доступні простим смертним.
Івано-Франківськ. Гуртожиток. Літо. Тільки ті, кому доля дала випробування так жити, зрозуміють її. Пані Наталя вчителька. 17 років тут її дім. Сотні тисяч українців живуть так десятиліттями – відкладають потрохи долари і рахують на скільки метрів власного житла, десь у чорта на рогах, ти заробив цьогоріч. І думають, мої діти точно так не житимуть.
Наталя Чайковська, викладач: «Молю бога, щоб він вивчився. І чим би він не заробляв – руками, ногами, головою, - я просто не хочу, щоб моя дитина проживала в гуртожитку».
Їх реальність здається не перетинається з іншою, де дорогі авто, величезні будинки. Але то тільки для непосвячених. Виявляється в гуртожитках таки є щось привабливе для сильних світу цього, бо інакше, як пояснити трохи фантастичну тягу деяких зовсім не бідних суддів до цих маленьких кімнат.
У судді Оксани Епель згідно з декларації вона теж проживає в гуртожитку. От тільки під Києвом її родина орендує чималенький будинок, а також будує власний – площею аж 841 метр.
Заступник голови Соломінського райсуду Тарас Оксюта. В нього квартира в Києві, а ще дві в процесі будівництва. Вся ця нерухомість записана на дружину. У судді ж, все та ж кімната в гуртожитку.
Навіщо небідним чиновникам ці убогі кімнатки, розміром 12 чи навіть 10 квадратів?
Станіслав Ясинський, кореспондент «ТСН»: «Кімната в гуртожитках – це зачепка для нашого розслідування. Хтось приречений жити в них все життя, натомість для інших це просто штамп у паспорті. Проте дуже корисний штамп».
В єдиному реєстрі декларацій знаходимо інших суддів, які реєструють власні кімнати в гуртожитках.
Суддя з Харківського окружного адмінсуду Вікторія Рубан, яка вочевидь працює в Харкові. Разом із чоловіком вона має непоганий автопарк, квартиру в Харкові, а нещодавно придбала ще одну Чугуєві. Але чомусь суддя Рубан разом із чоловіком прописана в гуртожитку Київського військового госпіталю. Там мали би жити лікарі, які щоденно добираються до роботи з Київської області.
В госпіталі журналісту неофіційно пояснили схему. З суду чи іншого правоохоронного органу їм надсилають клопотання, де просять допомогти дуже потрібному співробітнику отримати кімнату. А госпіталь чи інша організація не може відмовити таким впливовим клопотальникам.
Журналістам «ТСН» таки вдалося отримати від одного з суддів відповідь на питання, навіщо. Але про це трохи згодом.
Вчителька пані Наталя стала на чергу в 2000 році. Тоді вона була 680. За 17 років черга просунулась менш ніж на 200 людей. У вчительській родині народився і виріс син. Батько побував в АТО. Та все це не дуже помагає.
Чернігів. Ось цей гуртожиток вспливає в декларації ще одного нашого героя судді Дмитра Лобан. Та з’ясовується, що ліцей залізничного транспорту виділив кімнату не лише йому. Жінка в гуртожитку сказала, що в них живе ще 6 суддів. Журналісти виявили, що люди, яких перелічила ця жінка, насправді прокурори. Суддя в гуртожитку лише один. Там журналісти його не знайшли. Довелося йти до суду.
Дмитро Лобан, суддя: «Це лише місце моєї реєстрації. Там я не проживаю. Навіть не знаю, де він знаходиться. Я проживаю в квартирі, яка належить на праві власності, моїй мамі».
Знов та сама схема: житло є, але виписуватися з гуртожитку суддя не поспішає. В кімнаті зареєстрований не лише він, а його дружина та донька. А квартиру, яку подружжя купила мама, суддя Лобан задекларувати чомусь забув.
На питання, чому не прописалися в квартирі, Дмитро Лобан відповів: «За часом, для того, щоб стати на квартирну чергу, мені потрібна була прописка».
- А ви знаєте таких суддів, які живуть в гуртожитку?
- Ні, не знаю, - відповів пан Лобан.
Станіслав Ясинський, кореспондент «ТСН»: «І я таких не знаю. Бо судді просто не живуть в гуртожитках. Вони реєструються там, щоб стати на квартирну чергу. Як повідомляє судова адміністрація, зараз в чергах на покращення житлових умов перебуває 1345 суддів. Вони отримують службові квартири і приватизують їх з космічною швидкістю».
Насправді в гуртожитках живуть такі як пані Наталя. Можливо, вона вчить в школі суддівських дітей. В гуртожитках все своє життя прожили і ці три жінки: фельдшери швидкої. Всі вони стали на чергу ще в Радянському Союзі. Як скласти до купи їх життя в гуртожитках чи стояння в чергах, то вийде більше 90 років.
Коли журналіст пожартував, що можливо доведеться почекати до сотої річниці їхньої черги, вони лише сумно посміхнулися.
Черга на квартиру в Україні – це абсурд, який існує тільки для збагачення тих, хто і без того багатий.
Сюжет телеканалу «1+1», «ТСН»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: гуртожиток, прописка, Дмитро Лобан, суддя, «ТСН»