Відкритий лист діда Кропиви до українських можновладців

Будьмо знайомі!

Звуся я Петро Кропива -
Дід простий, веселий, сивий,
Не прилюбний до горілки
І не член якоїсь спілки.
Досі до пера не брався
І ніде не друкувався,
Так що хоч старий, та ранній!
Ви у вашому виданні,
Знаю, люди не пихаті,
Добрий вечір вашій хаті, -
Дай їй і тепла, і хмизу!

Починаю: кажуть: «Криза…»
Я показував їй дулю –
Бо й картоплю, і цибулю,
Буряки й капусту маю,
Сам їх восени збираю.

Маю й інші я припаси:
Сало, шинку і ковбаси,
І корову, й море птиці,
Ще й добрячу молодицю.

Що мені до тої кризи,
Хай собі деінде лізе…
Та зібрався я до дочки
(Є у мене й два синочки)
У Чернігів. І приїхав…
Глянув, справді не до сміху!

Де її – біду - подіти?
Ось, що розказали діти:
Зятя виперли з роботи,
Кажуть: «Ми б були не проти,
Щоби ви в нас працювали,
Але нас «розформували»…»

Доця місяць без зарплати
(Добре, що приїхав тато
І припер усім гостинця)…
Влада «викида колінця», -
Не будує, а ламає,
То податки підіймає,
То жбурляє людям фрази:
«Ось «відріжемо» від газу»,
 «Ось закриємо базари…»
А в самих же сварки, чвари…

Дід Петро подивувався
І хоробрості набрався
(Не хвалюся, добрі люди,
Ось побачите, що буде),
Довго-довго я мовчав,
Ситуацію вивчав.

Ну, скажу я вам, задачі!
Переглянув передачі
(Навіть «Шустера» дивився)
І, повірте, не… сказився.
Ніч не спав, а вранці-рано
Зятя розбудив (Романа),
Дай, кажу: «Паперу й ручку,
Та не розбуди онучку».

Мій Роман подивувався
Та у тестя не питався, -
Чи «не той» у діда з «дахом»…
Я ж за стіл і одним махом
Написав листа моментом –
До Прем’єра, й Президента,
До міністрів і голів.
І такого там наплів!
Та що є, те є, хай знають,
Як захочуть – прочитають… 

Лист діда Петра
«Дорогенькі урядовці
Й інші певні посадовці
(Як вас в дідька?)… депутати,
Скоротіть собі зарплати
В регіонах, і в столиці,
І дядьки, і молодиці,
Поздавайте «Мерседеси»,
Киньте ви делікатеси,
Їжте більше сала й каші,
«Заморозьте» пільги ваші,
Не катайтесь на Барбуди,
Будьте ж ви хоч трохи люди!

Не ятріть народні рани
І не лізьте на екрани,
Одчепіться і од преси,
Не брешіть нам про «прогреси»,
Ви - пихаті і роздуті…
Нам і так нелегко в скруті!
Посидіть хоч трошки тихо,
Щоб не трапилося лиха,
Бо, шановні й дорогенькі,
Ще не знаєте ви Неньки!
Я куди, вгадайте, гну?

Дам пораду вам одну…
Дійте… ніби ви… мутанти, -
Поскидайте діаманти,
Від білил відмийте морди,
А тоді спокійно й гордо
Повдягайтесь у… кухвайки
І розказуйте нам… байки…
Що і ви, мовляв, з народом,
Що країну повним ходом
Так ми виведем із кризи…

А попів вдягніть у ризи
І скажіть, хай правлять служби
За велику вічну дружбу
Між… властями і народом,
Щоб ось-ось (ну, може, згодом)
Побраталися всі бідні
Із багатими як… рідні!

Хай там в проповідях скажуть
(Медом хай уста помажуть,
А усі ж бо розуміють,
Що попи це добре вміють):
«Йде велика славна днина –
Та омріяна година, -
Як дістануть капітали,
Що за Кучми «заковтали»
Й зберігають в жирнім «пузі»
Олігархи й «любі друзі»,
Та й почнуть їх роздавати,
«Пересічних» наділяти,
Щирим спогадом зігріті
Про Майдан, як «дядя Вітя»
Говорив, щоб добрі люди
Знали точно, - так і буде!

А щоб не встидались, брали, -
Тицяв руки, що «не крали»,
Ще й казав: «Злочинцям баста!»
Поруч біла і пухнаста,
Мов біля орла зозуля,
Посміхалась «тьотя Юля»…»
Як порада? Чи ж не байка –
Олігархи і кухвайка!
Казка, ще й смішна при тому,
Але дідові дурному
Ви повірте. Не жартую,
Може, я вас порятую?

Бо народ таке вже каже
Про «немиле плем’я враже»
На трибунах і парадах,
В кулуарах, на нарадах,
Конференціях і всюди,
Де нема простого люду!

Схаменіться! Жарти жартом,
Але ж, людоньки, чи варто
У палацах жирувати,
Кабінети «засівати»
Поодинці чи й попарно
Клятим доларом хабарним?
А про долар і про «курси»,
Про всілякі там «ресурси»,
Що їх уряд ніби має,
Вже таке народ волає!

Маю я куму Меланку,
Що кредит взяла у банку,
Щоби стріху залатати, -
Та кричить: «Чим віддавати?!
Коли долар, мов примара,
Шугонув за білі хмари!»
Але і кума – дрібниця
(Вона гарна молодиця,
Знайде «спонсора» та й годі).
Та, шановні, у народі
Я зізнаюсь і в газеті,
Клич іде, що «у клозеті
Треба б декого скупати,
Щоб спокійно стало спати,
Заспокоїлись серця
В молодиці й молодця…»

А тепер же урядовці
Й інші певні посадовці,
Вибачайте, що не так, -
Дід писати не мастак.
Керувати я не вмію,
Тільки бабу й розумію,
Та сусіда, як нап’ється
І до мене битись пнеться,
Іноді беру за груди
(Їй же Богу, свідки – люди)…
От і все. Ну, прощавайте
Та порад не забувайте…»

P.S.
Час Петру додому перти,
Перед цим візьму конверта,
Напишу на нім адресу
(Бачте, поважаю пресу,
Незважаючи на те,
Що й вона не те «плете»,
Бо під вашу балалайку
Інколи співає байку)…
Вкину в скриньку, там побачим…
Надрукують? Що ж, це значить,
Ще лишилася газета,
Що не тільки для клозета
Пригодитись діду може.
А тепер, мій добрий Боже,
Дай дороги й щастя діду,
В Козелець, додому їду…

Щотижневик „Чернігівщина”, № 9(180)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.