Зіткнення з молоковозом зламало долі та хребти двом чернігівцям

Після аварії Юрій Мірошниченко потрапив в реанімацію обласної лікарні. На ліки сім’я витрачає по 500 гривень щодня. Гроші і ресурси родини закінчуються.

Двоє чоловіків з села Білошицька Слобода Корюківського району вже близько двох місяців лежать у обласній лікарні. В тяжкому стані, обидва досі не встають. Після аварії, що сталася першого січня. Мотоцикл, на якому вони їхали, збив молоковоз. Хто винен у аварії, досі вирішує міліція.

Надія на Бога. І лікарів
30-річний Юрій Мірошниченко лежить у відділенні інтенсивної терапії екстракорпоральних методів детоксикації. Стан дуже тяжкий. Худющий. Впалі щоки, темні кола під очима. Говорить тихо.
— Додому страх як хочеться... Света (жінка) приїжджає у вихідні. Але ж їй дітей у садочок треба водить, бабуся наша далеко живе... А дітей четверо: трирічна Вероніка, чотирирічний Едик, п'ятирічна Анжела і восьмикласник Владик. Він і дивиться за меншими у вихідні. А я так вже за ними скучив...
Юру готують до чергової операції.

— Скільки їх було?
— Не пам'ятаю, дуже багато, мо', через день.
Саму аварію Юра погано пам'ятає.
— Ми з кумом першого січня їхали до моєї мами, в Перелюб, за молоком дітям. Наша корова тоді не доїлась. Хвилин п'ятнадцять до повороту на Перелюб не доїхали, як ззаду нас ударив молоковоз. Пам'ятаю, як водій нас на узбіччя стягував. Я ще зміг назвати свою адресу, і він поїхав за Свєтою. Пам'ятаю, як грузили в молоковоз. Лікарня, «швидка», все уривками... Зараз дуже погано, шов на животі знов розійшовся. Сестра кожен день ліки носить, а де гроші взяти? Приходив раз молоковозник, казав, грошей нема допомогти. А хто винен, хай міліція розбирається. Банани, сік приносив. Я сказав жінці, щоб вилила той сік. А Світлані він дорікав, чого ж вони так повільно їхали, я б на обгон не пішов. То чого ж він не сигналив хоча б? Я вже сім років свій «Мінськ» воджу. Ніколи аварій не було.

Кожен день до чоловіка їздить рідна сестра Юля Андрушко.
— Юрі зробили вже п'ять операцій. Від удару пошкоджені внутрішні органи: печінку, селезінка. Був внутрішній крововилив, — розповідає Юля. — Крім того, на лівій нозі у двох місцях зламане стегно. В обласну лікарню привезли з підозрою на панкреатит. Скільки вже грошей пішло... Кожен день треба не менше 500 гривень, — Юля показує чек на 540 гривень, — ось сьогоднішній. А в операційний день — набагато більше. Наша мати продала дві корови і свиню. Свєта свою корову продати не може, адже дітей треба годувати. Вона ще в декреті і хоч підробляє в клубі прибиральницею, грошей все одно нема.
Щось допомогли люди з Юриного села, 3,5 тисячі зібрали наші з Перелюба. Власнику, в якого хлопці працювали, дзвонили. Трубку спочатку брав, а потім перестав. Ні копійки не дав.

— Наслідки пошкоджень від аварії такі, що майже не піддаються лікуванню, — говорить завідувач хірургічного відділення обласної лікарні Борис Іванов. — У нього розвинулись ускладнення — запалення черевної порожнини. Кишки ніби залиті цементом. Дві-три години треба, щоб очистити 20 см кишок. Усе можливе робимо, щоб врятувати чоловіку життя. Проте стан залишається вкрай тяжким. Виглядає він відносно нормально через те, що йому постійно вводять стабілізуючі розчини. Звичайно, родичі дуже допомагають, але третина ліків — за рахунок лікарні. У Мірошниченка п'ять свищів (отворів) у кишечнику. Звичайно, нормально їсти не може, все зразу виходить. 20 днів був на зонді. П'ять-шість разів на день перев'язку робимо.

Поступив хворий з діагнозом «клініко-кишкова непрохідність». Почалася внаслідок травмування внутрішніх органів. Але травмуються багато людей, та такого в моїй практиці ще не було.

Можливо, на розвиток такої патології вплинуло захворювання в 1998-99 роках. Тоді у хворого була анемія. Від лікування він відмовився. Тепер травма стала поштовхом до розвитку подальшого захворювання.
Хворий тяжкий, ситуація нестандартна.

* * *
Що з ним буде, чи виживе, один Бог знає. Лікують його найкращі в області спеціалісти, на це тільки й надія. Жінка щодень плаче, бо вже не знає, що продавати, де взяти грошей. Залишилась вона, діти, хата...

«Знаєте, куди б я йому запхнула ті банани?»
— Я про аварію нічого не пам'ятаю, — говорить 29-річний Євгеній Мамот. — Відкрив очі в палаті обласної лікарні.
— Як себе почуваєте?
— Дуже добре. — намагається жартувати Женя, — ребра поламані, зуби вибиті, ще й металева пластина в спині...
— Я біля нього постійно сиджу, — каже дружина Віра, — і вдень, і вночі. Коли вільне ліжко є — приляжу, як ні — то і на стільці сплю. Зразу зовсім тяжко було. Женя кричав ночами, я очей не змикала. Тепер все одно по кілька разів треба перевертати, каже, ноги болять. Мабуть, нерви відновлюватися почали. Це після операції, як вставили йому металеву пластину. Обійшлася пластина в шість тисяч гривень. І це ж не одна операція. Шинування робили (у Євгена зламана щелепа. — Авт.). А на ліки скільки йде, а на харчі — йому зараз їсти добре треба... Дві корови продали, доросле порося. А в нас же троє дітей, двоє спільних - п'ятирічний Віталя та трирічна Таня, і один мій від першого шлюбу, Саша, 12 років. Женя всіх годував. Я ж іще в декретній відпустці, платять по 300 гривень на місяць. А Женя з Юрою, кумом, робили у приватника на будівництві. А важкого вже робити не можна, — Віра ледь не плаче.

— Той, що збив їх, спочатку клявся, що допоможе матеріально, кредит візьме. А його молоковоз на штрафмайданчик забрали. Може, і звільнили, бо, каже: «Я тепер безробітний, кредит взяти не можу». Приїжджав у лікарню, привіз хлопцям по банану. Жаль, мене якраз не було, я поїхала додому дітей провідати, з Женею сиділа його сестра. А то б я йому ті банани знаєте куди запхнула?!!

Збирали гроші люди по селу, хто 100, хто 50, хто 10 гривень. Пішла до голови, той дав від себе 50 гривень, а більше, каже, ніяк не можу. Ми ж хотіли, щоб він вплинув на рівні району, попросив для нас допомоги. Жені батько гроші з Казахстану прислав, сестра допомагала, бабуся Ніна, хрещена, мати. Земний всім уклін. Медичні препарати зараз такі дорогі. Але коли хочеш спасти рідну людину, батька твоїх дітей, — то ні про що вже не думаєш. Он Мірошниченки набагато більше нашого потратили, а що? Операція за операцією, полегшення мало. А в них же четверо дітей.

Титан у хребті
Розказує завідувач відділення нейрохірургії обласної лікарні Геннадій Дубина:
— Євгена Мамота привезли другого січня, за направленням Корюківської ЦРЛ. Він зламав все, що було можливо: тяжка черепно-мозкова травма, перелом кісток нижньої щелепи, передні зуби вибиті, оскольчаті переломи ребер з другого по дев'яте зліва і багатоуламковий перелом четвертого поперекового хребця з пошкодженням структури спинномозкового каналу. Зламаним ребром пошкоджено ліву легеню. Тільки руки та ноги цілі.
Спинний мозок не пошкоджено. Це дало надію поставити чоловіка на ноги. 12 лютого йому провели операцію на хребті. Був запрошений спеціаліст з Донецького інституту травматології Юрій Титов. Він провів унікальну операцію, асистентом був Геннадій Дубина. Звільнили від здавлення кістковими уламками нерви, що проходять в спинномозковому каналі. Видалили половину поламаного хребця.

Закріпили титановою конструкцією третій і пятий хребці.
Цю конструкцію родичі хворого купили самі, замовляли в Києві. Вона недешева. Це, як зубний протез, спочатку викликає дискомфорт, потім приживається, і людина його не відчуває. Раніше в нього були такі болі, що повернутися не міг, кричав. Тепер легше, перелом зафіксовано, біль зменшився. Минув тиждень після операції, і в Євгена вже зростає об'єм рухів в ногах. Раніше праву не відчував, лівою ледь пальцем ворухнути міг. Тепер ліву вже згинає, рухає пальцями правої. Йде відновлення завмерлих нервових клітин. Ноги болять, значить, зможе на них встати.

Олена Гобанова, щотижневик „Вісник Ч”, № 9/1189

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.