Екватор міжнародного фестивалю моновистав "Чернігівське відлуння"

Фестиваль моновистав "Чернігівське відлуння", що проводиться в місті з 19 по 23 червня, триває. Андрій Бакіров, художній керівник фестивалю і обласного драматичного театру імені Т.Г. Шевченка, запевняє: успіх є.



"З моєї точки зору, все йде успішно. Є вистави, є актори. Є публіка, є враження. Чернігівці добре сприймають спектаклі, на мою думку, їм подобається. Є підстава вважати, що подібні фестивалі стануть доброю традицією в нашому місті".

Третій день, 21 червня - екватор фестивалю. Він запам'ятається глядачам силою контрастів, адже дві вистави, зіграні сьогодні, є протилежними в певній мірі.

З одного боку - спектакль "Третя молитва". Київська акторка (взагалі-то, вона корінна кримчанка, просто працює в Києві) Ганна Яремчук показала на сцені три постаті, три людські долі, три душі: діда Матвія, сина Сергія та онука Андрійка. Уся вистава - це сповідь, звертання до Бога, врешті -молитва цих трьох чоловіків. Бог, виявляється, жіночого роду - про це свідчать перші репліки вистави.



Три історії: Матвій - справжній українець, що бідкається й сердиться на сина Сергія. Останній, почувши в дитинстві, що "в країні без закону кожен начальник то закон", стає депутатом, винищує в себе все українське й навіть міняє прізвище. Його син Андрійко пише вірші. Батько вимагає російські, але душа хлопця тягнеться до рідної мови... Ось він, останній, і символізує, на думку автора, наше майбутнє, і молитва Андрійка (третя) і є молитвою самої України.

Про що тільки не говорилося: і про Чорнобильчьку трагедію, і про поневолення духу нації, і про мовну проблему, і про Майдан, і про самовизначення... Минуле, теперішнє, майбутнє -усі вони зустрілися на Малій сцені театру, в одній-єдиній актрисі - Ганні Яремчук. Після вистави вона звернулась до публіки: "Чому ми, українці, весь час відчуваємо себе другорядними? Ніби актори другого плану. Досить! Ми - повноцінні, величні й самостійні. Тож будьмо такими!"

Підняти дух народу - це і була мета спектаклю, зізнається Ганна під час інтерв'ю. Біла чоловіча сорочка, рвані джинси, великі в'язані шкарпетки - ото й увесь її сценічний костюм. Стіл, стілець та картонні будиночки - усі декорації. П'ятдесятихвилинна молитва - суть, сюжет і посил...



Зовсім іншою, кардинально іншою була наступна вистава. Американський актор Бремнер Даті зізнається: його мрія з дитинства - стати співаком, що він, власне і зробив. Упродовж життя й творчих пошуків він натрапив і на акторську сцену, і на сцену моноактора.



"Найбільше люблю співати. Це моя мрія, і я цим займаюся й займатимусь далі. Акторство - частина моєї професії. Це цікаво - грати ролі, тримати постійно зв'язок із колегами по сцені, тримати відповідальність одне за одного і знати, що за тебе також тримають відповідальність. Це - зовсім інше, я маю на увазі моновистави. Тут ти відповідаєш і за себе, і за реакцію глядачів. Не знаю, чи складніше, чи простіше, але точно знаю одне: це ні на що не схоже".
"Кабаре 33" - такою була назва вистави, і не випадково. Музика, освітлення, пісні й танці - справжнє кабаре 30-х років! Щоправда...



Дія розгорталась у одному з кабаре Берліна 1933-го року. Фашисти розігнали акторів, зіпсували декорації... Мали план зробити клуб одним із своїх штабів. Герой сам випадково лишився у закладі. Йому б бігти, ховатися, але ні - прийшла публіка, сподіваючись хоч десь побачити шоу.

І герой дає їм це шоу.
Сам.
Той випадок, коли і в житті ми маємо грати моноспектакль...
Такі от вистави - і протилежні, і чимось схожі. На мою думку, натяком на відчай і променем надії у кінці.
Таким був екватор "Чернігівського відлуння". Чого очікувати далі? Запитуйте в касах театру.

Тетяна Мицкевич

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.