Полюс недоступності в Городнянському районі (відео)

Географічно село Ільмівка знаходиться десь в центрі Європи. А фактично – здається, наша знімальна група знайшла полюс недоступності не в Антарктиді, а в Городнянському районі. Принаймні наш шофер після цієї подорожі заслуговує на чорний пояс з водіння.



Від Городні до села Ільмівка – 32 кілометри. Коли ми збирались туди на зйомки, нас попередили – добиратись будете дві години. Ми не повірили – і добирались дві години. На швидкості більше 20 кілометрів тут проїхати не вийде – цю дорогу місцевого значення не ремонтували з 1973 року. Відколи збудували. Наш водій каже – гіршої в області ще не бачив. Сергій Гавриленко, голова Ільмівської сільської ради: «Ви ж бачите – там ремонту на мільйони і мільярди. Укрдор тільки дав відповідь, що на лише грейдерування узбіччя треба 48 мільйонів. На тому все і закінчилось».

Куди тільки не звертались ільмівці, навіть у Кабмін. А в Адміністрації Президента на них насварились за неправильну форму звернення. У селі знають – після об’єднання громад можна захищати проект, під який держава виділить гроші на ремонт доріг в межах об’єднаної громади. Зараз же ільмівці можуть ремонтувати 2 кілометри дірок безпосередньо сільської дороги – зі свого бюджету, в якому теж дірки.

У цій стороні нема жодного сільськогосподарського чи іншого бюджетоутворюючого підприємства. У сусідній Володимирівці, з якою Ільмівка має об’єднатись у одну громаду, заробляють на оренді земель запасу та невитребуваних паїв. І те останній рік основний орендатор не платить. Наталія Пильник, голова Володимирівської сільської ради: «Кажуть, що об’єднаній громаді прибутковий податок буде стовідсотковий. З кого він буде? У нас 350 осіб – 85 зареєстрованих, але не проживають. Тобто 240, з них 130 пенсіонерів і 20 дітей». Виходить 90 працездатних. Більшість перебивається сезонними підробітками та заробітками в сусідній Білорусі. Двоє працює у відділенні зв’язку, у якому (як і в Ільмівці) уже більше року не працює телефон. Троє – у сільських магазинах. Декілька – у школі, яку можуть закрити, бо не вистачає учнів, і у клубі, в якому нікому буде виступати, якщо школу закриють. Ще двоє у ФАПі. В селах радіють, що реформа залишає їм первинну ланку медицини. Бо в селі як? З-під крапельниці – і до корів. Молоко потім здадуть дешевше, ніж у магазині коштує мінералка.

Деінде по цих селах здається, що тут вже нема нікого живого. Сергій Гавриленко: «Ми боїмося, щоб ще гірше не стало. Села повимирали. Марочкине ми списали. На Ближньому тільки прописані люди і частина села в минулому році згоріла по сухостою. На Мостах – одна людина. Розумієте, ситуація важка. Але все одно ми люди, ми українці, і Україна повинна про нас думати. На даний момент про села забули».

Тут сумно жартують – вижили після попередніх реформ, виживемо і після цієї. А в душі сподіваються, що стане краще. Децентралізація для цих українців вже крайня надія. Сергій Гавриленко: «Все нове завжди страшно. І люди не дуже розуміють, для чого воно робиться. Вижити малою громадою трудно, якщо у нас доход маленький. Можливо, якщо укрупнимось – більший буде дохід, будуть села допомагати одне одному. Є надія на краще. Умирати зарані ніхто не хоче».

Спочатку у Городнянському районі планувались три об’єднані тергромади – Городнянська, Тупичівська і Хоробицька, до якої і увійшли б Ільмівка та Володимирівка. Але в Кабміні такий перспективний план не погодили. Світлана Ященко, голова Городнянської райдержадміністрації: «Вважають, що Хоробицька громада – це великий ризик. Там дуже багато видатків, інфраструктура – зараз фінуправління прораховує, але от реально, щоб спрацювало – добровільно і самодостатньо, було би гарно дві».

Об’єднатись з Городнею хочуть і самі Ільмівка та Володимирівка. Наталія Пильник: «Ми в Хоробичі не хотіли – там нічого нема, як і у нас. А як воно буде – та реформа?..»

Цього Наталія Пильник спитати у самих законотворців, на жаль, не може – а хотіла б. Наталія Пильник: «З 4-го квітня треба ось штампи замовити – і через 3-4 місяці кинути їх в шухлядку? Тому що якщо об’єднається громада – реєстрації в нас не буде?»

Отак і живуть українці на полюсі недоступності. Працюють не менше, ніж столичні депутати… і згодні майже на всі вигадані ними реформи – аби тільки їх не покинули нікому непотрібними на цьому полюсі.

«Сівер-центр»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.