Архів «захлинається» від «шукачів коріння»
Професійне свято 24 грудня відзначають працівники ну дуже корисної установи — архіву. А от архів, пані та панове, — це місце схову десятків мільйонів сторінок найрізноманітніших документів. І ці численні сторінки не просто так там лежать, пилом припадають, а навіть з дуже великою користю. Потрібна вам, скажімо, довідочка про те, що працювали на шкідливому виробництві, для отримання пільгової пенсії чи то рішення виконкому про виділення земельної діляночки, необхідне для вирішення суперечки про спадок — пряма вам дорога до архіву! Я вже навіть не кажу про десятки студентів і науковців, які у надрах архіву вишукують відповіді на складні історичні питання. Але останнім часом в архіві значно побільшало й інших відвідувачів — тих, хто зацікавився власним корінням. Як каже наш шановний Президент, «не можна вирішити, куди ми йдемо, поки не знатимемо, звідки прийшли». Ну чи приблизно так. До такої ж думки, очевидно, дійшли нещодавно десятки чернігівців і почали «розкопувати» свій родовід.
Архів «захлинається» від «шукачів коріння»
То що ж потрібно для того, щоб почати відшукувати предків? Виявляється, не так вже й багато!
— Якщо людина збирається займатися власним родоводом, то все, що потрібно, — це заява на ім'я директора архіву, паспорт та документи, що підтверджують спорідненість з прізвищем, що буде досліджуватися, — пояснює Раїса Воробей, директор Державного архіву Чернігівської області.
Далі ви отримуєте перепустку до архіву на цілий рік — і вперед до роботи, точніше у дуже тривале плавання у тоннах документів архіву!
— Як правило, якщо людина не була якогось дуже відомого роду, то все, що ми можемо надати — це метричні книги, в яких реєструвалося народження, шлюб, смерть, — продовжує розповідь Раїса Воробей. — Ці книги вели священики місцевих церков. Вони рукописні, а тому дуже важко читаються. Ми маємо книги з кінця XVIII століття. Тобто можна прслідкувати реально десь сім-вісім поколінь. Але треба зважати на те. за роками і населеними пунктами метричні книги збереглися не однаково - буває, цілі десятеліття випадають. Документи видаються безкоштовно.
Усе тільки здається так просто на перший погляд, насправді ж — це просто величезний труд. Щоб приступити до роботи у державному архіві, треба спершу добряче «перекопати» домашній. Чим більше інформації у вас вже є, тим легше буде. Перш за все необхідно знати імена, хоча б приблизні роки життя і головне — населений пункт. Якщо село чи містечко було велике, бажано знати, до якої церкви могли ходити предки (а це за місцем проживання). А з цією інформацією — вже до архівних працівників за консультацією.
— Цілий потік абсолютно різних і за віком, і за освітою, і за соціальним статусом людей, приїжджають з інших міст, багато відвідувачів з сусідніх російських областей, — говорить Людмила Болва, головний спеціаліст відділу використання інформації документів архіву. — Дуже багато пенсіонерів цікавляться. Читальні зали щоденно відвідує близько 20 громадян. За останній рік потік відвідувачів збільшився вдвічі. Робота над родоводом — дуже тривала і копітка. Деякі ходять сюди роками і не досягають значних результатів.
Зауважте, що як би ви не намагалися, все, що вдасться дізнатися про предків - це дата народження, дата шлюбу, дата смерті. Найчастіше - ще до якого соціального стану належав та імена хрещених батьків і свідків на весіллі. Ось і все.
Нащадки чернігівських дворян
Родовід сім'ї, з якою нам пощастило познайомитися, з'явився, можливо, одним з перших у Чернігові — наприкінці 1970-х — 1980-х років минулого століття. У той час, коли «рити коріння» було не тільки не популярно, але і страшно — а раптом виявиться, що походження у тебе не робітничо-селянське? Хіба ж можна таке виставляти напоказ? Але нащадки роду Антіох-Вербицьких (того самого Миколи Андрійовича Антіох-Вербицького, який є незаслужено забутим автором принаймні першого куплету і приспіву гімну України!) цією проблемою не переймалися.
— Ми завжди знали, що ми нащадки давнього дворянського роду. Коли наша велика родина збиралася разом, то часто виникали розмови про те, що не завадило б скласти родовід. Детально цією проблемою почала займатися мама — Тетяна Володимирівна Овдак, архітектор за професією. Щось у архіві знаходила, якусь інформацію брала зі щоденників нашої бабусі, що збереглися, багато допомагали родичі з Москви, — розповідає Олена Олександрівна.
Рід Антіох-Вербицьких завжди був відомим. З нього вийшли відомі поети, художники. Родинний будинок на Лісковиці, що і досі стоїть на тому ж самому місці, тривалий час був культурним осередком Чернігова. Частими гостями тут були і Коцюбинські, і Вороні.
— Все, що вдалося з'ясувати тримали всередині родини, особливо не афішували. Часи були такі, що, в принципі, хто знає, які це могло мати наслідки. Врешті-решт, мама ж народилася на Соловках, бабуся і дідусь були репресовані за начебто замах на Сталіна, у засланні й одружилися. Нам ще з дитинства було заборонено розмовляти на тему політики. Певні проблеми зі своїм дворянським корінням якраз десь у ті часи, як робився родовід, мав наш родич з Москви. Він викладав в Університеті дружби народів ім. Патріса Лумумби. Чи можна ж було таку посаду довірити дворянину? Відкрутитися тоді вдалося лише завдяки згадками про те, що наш прадід дружив з Тарасом Шевченком. Навіть для радянської влади Шевченко був авторитетом, — долучається до розмови Марина Олександрівна.
Генеалогічне дерево роду вдалося розкопати, звичайно, з певними пробілами аж до 12 коліна. Найдальнішим родичем, якого вдалося встановити, є Михей Олексійович Антіох, новгород-сіверський наказний сотник, 1696 року народження. Родина мала спадкове дворянство, здобуте військовою службою, і навіть власний герб — золотий лук у зеленому полі.
Нащадки відомого роду Олена і Марина Овдак (у дівоцтві) успадкували родинні таланти: старша — літературний, і вже багато років є успішним журналістом, молодша — художній. Але найголовніше, що залишилося у спадок від іменитих предків. — тісні сімейні узи і почуття святості роду.
«Брудну» роботу можна передоручити
Якщо ж нудною, рутинною роботою займатися вам не хочеться, а коріння все ж цікавить, можна найняти професіонала. Для цього, окрім документів про спорідненість, необхідне ще нотаріально завірене доручення, адже особиста інформація конфіденційна. Людмила Болва запевняє: за такими дорученнями звертаються набагато рідше. За минулий рік було всього чотири-п'ять чоловік. Нам вдалося знайти професіонала, який виконує подібні замовлення. Однак, більше одного родоводу за раз робити не береться.
— Робота займає тривалий час. Щонайменше — це рік, можливо півтора. Тому коштує це 3— 5 тис. грн., — розповідає Сергій Молочко. — У суму входить генеалогічне дерево (7—8 поколінь) і виготовлення копій документів, якщо того бажає замовник (копія одного аркуша коштує 50 грн.).
Якщо інформація доступна, то професіонал, потягнувши за ниточки, може розказати вам, чи був ваш предок шанованою людиною, чи платив податки, чи мав нерухомість.
— В основному із замовленнями звертаються люди середнього класу: нащадки козаків, селян, міщан. Якось потрапив на очі дивний факт: у звичайного селянина поручителем, тобто свідком, на весіллі був справжній князь. І таке, виявляється, траплялося. Але з дворян за родоводом до мене ніхто не звертався, — продовжує розповідь Сергій Молочко.
Варто відмітити, що чоботар, як-то кажуть, сам без чобіт: до власного родоводу в Сергія Молочка руки поки не дійшли.
Практичні поради
Отож, «розкопати» свій власний родовід, загалом, не так вже і складно. Для цього потрібно всього три речі.
По-перше, добре попорпатися у домашніх архівах і порозмовляти «по душах» зі старшими родичами — можливо, вони щось пригадають. Радимо результатами цих попередніх пошуків бути дуже задоволеними, адже не факт, що навіть після років роботи у державному архіві вдасться «вивудити» ще хоч якусь інформацію.
По-друге, купіть окуляри, а краще двоє. Якщо зараз вони вам не потрібні, то після годин «розшифровування» почерку якогось священика кінця XVIII століття, точно знадобляться.
І по-третє, запасіться терпінням і витримкою. І все у вас вийде! Головне, як казав герой старого доброго фільму, «видеть цель, не видеть препятствий, верить в себя!».
Ольга ЧИЖОВА, щотижневик „Чернігівські відомості”, №52
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.