«Там конвеєр породіль, а тут ми з ними няньчимось»

3 2007 року на Чернігівщині закрили сім пологових відділень: у Куликівці, Варві, Ріпках, Талалаївці, Коропі, Сосниці, Прилуцькій районній лікарні. Планують закривати й інші. А чи треба?

На 23 лютого, у пологовому відділенні Борзнянської центральної районної лікарні народилося 23 діток.

Євгенія Кагадій: «Народила швиденько...»


Євгенія Кагадій з первістком - Владою

22-річна Євгенія Кагадій тримає на руках сповите немовля. Народила 17 лютого у пологовому відділенні Борзнянської центральної районної лікарні.

— Кагадій Влада Максимівна, — представляє. — Це мій первісточок, — ніжно говорить. — 3460 грамів вага, 52 сантиметри зріст. Народила швиденько, природними пологами.

— Узгодили з чоловіком ім’я?

— Ой, узгодили, — сміється. — Це було таке спірне питання.

Євгенія Геннадіївна за фахом фельдшер.

Дівчинка Влада на грудному вигодовуванні.

— Дитину годують, скільки просить, — нагадує сучасні правила старша медсестра Ганна Ціленко (мати травматолога Чернігівської центральної районної лікарні Олега Ціленка). — За вимогою. І чим частіше мати бере до груді, тим краще. Дитя спокійніше. Запах материнського молока нагадує запах навколоплідних вод. Дитина почувається захищеною.

Молода мати хвалить пологове відділення, в якому народила. Достатньо уваги персоналу. Тепла і простора палата. Їхати кудись — у Ніжин чи Чернігів — і не думала.

Породіллі — з Борзни, Борзнянського району, з Донецька

Решта пацієнток у відділенні чекає малят. У рожевих палатах ті, хто жде дівчат, у жовтих — хто хлопців. Вагітні жінки красиві. На їх обличчях — очікування і напружене внутрішнє життя.

— Як почуваєтесь? — запитую 26-річну Людмилу Дудку.

— Добре. Як дома. Чекаю хлопчика, з дня на день (народила 23 лютого богатира — 4810 грамів). Друга дитина. Перша — восьмирічна доня — з бабусею і татком. Ждуть поповнення, особливо донька братика чекає. Тішить хоче.

— Мені вже рожать ось-ось, 41-ий тиждень, — ділиться Інна Набок (народила 20 лютого козака).

Її сусідка по палаті Галя Іваницька очікує доцю.

— Ще рано рожать, — злегка усміхається. — 30 тижнів. УЗД погане. Запропонували полежати у лікарні під наглядом спеціалістів.

Усі співрозмовниці — з Борзни і району. Виняток — Марина Зологіна, але і вона вже стала борзнянкою.

— Я із самого Донецька, — говорить російською. — У Донецьку мої бабуся і мама. З чоловіком і дітьми торік на Чернігівщину приїхали. Я була вагітна. Як побачила, що у Донецькому пологовому твориться, вирішила тут народжувати. Тут у чоловіка троюрідний брат. Купили будинок у Малій Загорівці.

Марині Іванівні буде 34 роки. Жде четверту дитину. Дівчинку.

— У 2011 році народила, в 2013 і в 2014, — перераховує.

— Як приїхали на Борзнянщину, город садили, поросят тримали. Тепер одне порося. Коли народжу, візьмемо курей, качок.

«Якщо потрібно, запрошуйте, я прийду до всіх»

Медперсонал показує своє відділення:

— Родзал, де відбуваються індивідуальні пологи, де жінки народжують самі. А це — родзал для спільних пологів, коли подружжя на пологах разом.

— Подружжя Дудка були «першовідкривачами» партнерських пологів для Борзни, — згадує акушерка Любов Бабич. — Чоловік побув із дружиною під час пологів, потім жартував: «Якщо потрібно, запрошуйте, я прийду до всіх». А були такі випадки, що чоловіки ставали на коліна перед акушерками.

— Коли поруч близька людина — воно й болить не так, — говорить Ганна Ціленко. — Ми їм кажемо, що цілуватися й обніматися не заборонено. Нагадуємо навіть: «Поцілуйте». Бо такий шок буває в родах.

— Жінки набагато краще слухаються, як чоловіки тут, — доповнює Любов Бабич.

Далі показують відділення:

— Оглядова — лікарі дивляться жінок, які в родах. Палата інтенсивної терапії. Післяпологова палата. Сестринська для акушерок. Кімната для занять із вагітними.

— Це білизна, — відчиняє шафу старша медсестра. — У нас і білизна є. Хоча жінки частіше хочуть свою.

Платна палата — 250 гривень за весь час, благодійний внесок — 50 гривень

— Платна палата — 250 гривень за весь час перебування, чи це 5 днів, чи місяць. — показують медики. — Жінка лежить сама, до неї можуть ходити відвідувачі. А це палата для родичів. Можна ночувати. Безплатно.

Вартість пакета на пологи близько 800 гривень. Кесарів розтин — від 3 тисяч гривень. Благодійний внесок — 50 гривень.

— Ми не хочемо, щоб наше пологове відділення закривали, — говорять медики. — Там (у великих містах) конвеєр породіль, а тут ми з ними няньчимось.

* * *

Про трагедію 2008 року, коли у пологовому відділенні Борзнянської районної лікарні померли породілля Олена Юрченко із села Мала Загорівка і її ненароджена дитина, борзнянські медики пам’ятають. Родичі померлих звинувачували персонал лікарні якраз у недогляді.

— Жінка померла від емболії навколоплідними водами, — нагадує головний лікар Борзнянської центральної районної лікарні, акушер-гінеколог Тетяна Стовба. — Амніотична рідина потрапила до легеневих судин. Вини медиків у смерті породіллі не було.

Любов Бабин: «Треба народитися акушеркою»

Акушерці Любові Бабич (родом із села Красносільське Борзнянського району, живе у Борзні) 39 років. 18 з них працює акушеркою.

— Як прийшла у пологове відділення Борзнянської центральної районної лікарні після Ніжинського медучилища, так і залишилася тут працювати. Не підраховувала, скільки прийняла пологів. І двійні були. І недоношені. І сідничками йшли. Це тепер ті, хто сідничками йде, — тільки кесарів розтин, за протоколом.

Приїхала на роботу, була незаміжня, — розказує про себе. — Потім перевезла сюди чоловіка. У нас одна дитина, побоялася другу народжувати. Сину 14 років. Народився у 27 тижнів. Я навіть у декреті не була. Народився кіло 400. Втрата ваги була, виходжували з кіло 100.

Виходив мій рідний роддом, — продовжує. — Були у кювезі. Потім — ліжко-грілка, у нас таке є. Це давня, але хороша штука. Воно перейшло з старого пологового. Обігрівається зверху, з боків, і зверху лампа гріє. Кювези повністю закриті, там дитинка роздягнута. А в ліжку-грілці — дитина у пелюшках. У нас теплою пелюшкою була пухова хустка, обшита тканиною (бо у пологовий же не можна пухову хустку). У мене синочок так і виріс у пуховому платку майже до року. У платку і на печі.

— А зараз підліток — картоплю вибирає, мамі помагає, — додає Ганна Ціленко.

— Багато виходили дітей, — згадує Любов Бабич. — Як весна і осінь, так і були недоношені, так і були.

— Найскладніший випадок? Найстрашніший?

— Коли народився циклоп. Так називається вроджена вада. У жінки було багатовіддя. Води до 7 літрів. Жінка з неблагополучної сім’ї. Курила й пила. Не обстежувалася. Та й УЗД тоді не існувало. Народилася дитина — одне око по центру. Замість носа хобот. Рота не було. Такого в житті я більш не бачила і, дай Бог, не бачить. Дитя відразу померло.

— Ви злякалися?

— Ми цього не очікували. Народжували з Олександром Гавриловичем (Олександр Ярмак — зараз завідувач пологового відділення). Пам’ятаю, сказав: «Тобі не потрібно цього дивиться». Але ми дивилися. Цікаво.

Народжувалися дітки з гідроцефалією (водянкою головного мозку), — починають пригадувати борзнянські медики. — З розщелиною м’якого неба. Заячою губою. Були спинномозкові грижі. У цьому році килу (грижу) діагностували на УЗД. Дитина народжувалася, і ми знали, що буде ця вада. Нема шкіри, ніби слизовою плівочкою накрита розщелина у хребті. Навіть був випадок, що витікала спинномозкова рідина. Грижа оперується, це поправимо.

Траплялося, що ручки не було лівої, — згадують. — Був зайвий пальчик. Сережки біля вух. Але це не страшні вади. Було, що не сформувався отвір заднього проходу, Ганна Ціленко возила немовля з мамою у Київ на операцію. Трапляються кровотечі шлункові вроджені. Грижі кишкові. Вади серця. Дуже часто — косолапість.

Двієнь багато було, вони якось як почнуть, ідуть одна за одною, — відмічають. — Чого, не знаємо. Як щось сталося, ждемо парний випадок.

— Акушерок у відділенні за мою практику перевернулося дуже багато, — говорить Любов Бабич. — Але, мабуть, треба народитися акушеркою. І любити цю професію. Якщо не любитимеш — ти тут просто не працюватимеш.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №8 (1555)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.