Застрелив свиноматку у хліві. Хазяйка залишилася жива, бо втекла

Хвіртка з двору підперта кілком. Двері у веранду і хатні зсередини на защіпках. Треба стукати і гукати, щоб потрапити до 68-річної Ольги Дітковської з села Катеринівка Бобровицького району.
— Так було не завжди, — каже Ольга Олексіївна. — Після пережитого і вдень, і вночі боюся. А раптом його випустять.
Це вона про 45-річного Віктора Найка з села Кобижча Бобровицького району. Його підозрюють у розбійному нападі на пенсіонерку.

«Спалю і Катеринівку, і тебе»

— Доки діда нема вдома, сплю чутко. Тільки який шорох, здригаюся і хрещуся, — продовжує жінка.

Розповідає, як оселилася у Катеринівці:

— У молодості поїхала до Києва. Заміж вийшла. Там півжиття і провела. Працювала товарознавцем. У 1998 році у мене виявили онкологію. Зробили операцію, дали третю групу інвалідності довічно. Я така, що без діла усидіти не можу. Приїхала у батьківську хату. Змінила обстановку. Чоловік підтримав. Завели курей, розпахали город, так і літували у Катеринівці. На зиму їхали до Києва. Чоловіку вже 75 років, а він і досі працює слюсарем в Академії МВС. А вже яку 2009 році провели газ, дітям залишили квартиру й переїхали в село. Завели індокачок, іншу птицю. Два роки тому ще й свиноматку. Так от, навела вона навесні поросят. Росли вони, я бачила, як парувалися між собою. Вирішила їх продати порісних. Поїхала в Кобижчу і поклеїла оголошення біля вокзалу. В кінці жовтня подзвонив чоловік, що хоче порося. Приїхав сам вибирати. Сказав, що звуть його Вітя. З дружиною розлучився, є дві дочки, все їм залишив у Києві. Нині живе у Кобижчі з матір’ю.

Були кабанчики і чотири свинки. Він сам ходив по вольєру, вибирав.
Узяв свинку за 1400 гривень ї поїхав. У кінці листопада подзвонив і каже: «Щось не видно, щоб вона порісна була». Я тоді обдивилася своїх свинок, теж не видно, що будуть поросята. «Поверни мені свинку, а я тобі гроші». «Хай ще побуде», — відповів.

Був Микола, вечір. І тут він дзвонить. По голосу чути, випивши. Кричить: «Ти мене лохонула з поросям. Давай мені гроші». Я кажу: «Ти ж бачив, що брав. Ти мені вертаєш порося, а я тобі гроші». — «Е ні, ти мені віддаси 700 гривень». «У мене грошей немає. Вертай порося, я його заріжу, продам і все до копієчки верну», — говорю. Та він і чути не хотів, кричав: «Я спалю і Катеринівку, і тебе спалю». Я цю погрозу не сприйняла всерйоз. На вигляд же людина нормальна, і машина своя. «Як спалиш, прийду до тебе жити», — відповіла. Він сказав: «Я приїду». Та коли, не вточнив.

Двадцяте грудня, без десяти шість ранку. Чоловік збирається на автобус, їхати на Київ, на роботу. Раптом стукіт. Чоловік вийшов, кличе: «Йди, до тебе гості приїхали...» Виходжу, привіталася. А він уже у веранді на дивані розвалився, п’яний, злий. Кричить: «Я тебе спалю». Дід зостався у веранді, я кинулася в хату. Думаю, викличу міліцію. Чого мене в таку рань колотиш? Тільки до столу, де телефони лежать, а він уже із-за спини: «Ти що, дзвонити хочеш?» Хап мобілки і в кишеню. Чоловік просить: «Віддай, мені ж на роботу їхати треба». А він ні в яку. За себе і з хати. Я швиденько двері замкнула. Ну хто нас захистить? Діда пхни, впаде. Через деякий час бух-бух. Вибиває двері у веранді, потім хатні. Заскакує: «Ідіть, забирайте мобілки». Поклав їх. Страшно. Нахилюся, так ще по голові огріє, що більше не встанеш. Кажу: «Хай лежать». А він у хату знов лізе. Зайшов, яблука зі столу хвать, їсть. Таранька стара, свиням варю, засмачую, висіла на дверях кухні в кульку. Відламав. Потім став між нами і швайку розмотує. А вона довга, блищить. На викрутку схожа. Потім дід казав: «Ми від страху наче вкопані стояли».

«Боюся, щоб його не відпустили»

— Разів три він виходив і заходив. А потім став допитуватися, хто ваш третій? «Нікого немає», — говоримо. Він знову став бігати по кімнатах, шукати. Тоді каже: «Налийте сто грам, да помиримся». Крутився, крутився: «Нема з вами що робить», знявся і поїхав. Ми почули, як машина загула. Надворі темно. Подумали, більше не вернеться. Дід поїхав на роботу. Я заходилася поратися. Була десь 14.00. Я у дворі тупаю, біля сараю. Бачу, у двір чоловік заскакує, на голові балаклава. З рушницею. Я його відразу впізнала по походці. І верне до наших сараїв. Тоді до хати, а там замок висить. Сусід у дворі рубав дрова. Я їм кричу: той, що брав порося, приїхав. І тікати з двору. Вискочила, машина його стоїть. Я номери запам’ятала. Він за мною, матюкається. Побігла на село, шукати, звідки подзвонити, викликати поліцію. Мої ж мобілки в хаті лишилися. До одних людей стукала, стукала, немає. До других — дали мобілку. Додзвонилася, сказали: «Приїдемо». А він тим часом пішов до сусідів у двір. Це вони пізніше вже мені розказували. Лаявся, розповідав про порося. Потім позаганяв їх у хату. Сказав: «Тільки вийдете, я вас постріляю».,Тоді пішов у мій двір. Сусіди чули, як щось бухнуло. Звук був такий, що я на іншій вулиці почула. Подумала, п’яний, ото так капотом ляпає. Невдовзі машина загурчала. Я повернулася у хлів, а свиноматки немає, лише калюжа крові. Я спочатку подумала, що заколов швайкою. Знову телефоную у поліцію, щоб його затримали, бо забрав свиню, ще й п’яний за кермом і озброєний. Поїхав у бік Бобровиці. Тільки уявіть, скільки здоров’я, сам дворічну свиноматку у багажник завантажив. Сусіди у вікно бачили, як тяг.

Приїхала поліція. З’ясувалося, що свиню він застрелив. Усіх поросят моїх пофотографували, сліди машини біля двору брали і поїхали. Вже надворі темно. Страшно. Думаю, вернеться. Надзвонюю у поліцію: «Ви його впіймали чи ще ні? Бо я не можу спати». Заспокоїли, що шукають. Я собі думаю: «Чи ти останнє доїдаєш, що такого наробив?» Аж тут і поліція дзвонить, о восьмій вечора: «Ми його забрали». Мені казали, що він був адвокатом, в органах працював. Боюся, щоб його не відпустили. Кажуть, у Кобижчі ганяв зі швайкою сільського голову.
Так то людина при владі. А я хто? Припускаю, що скористається він своїми зв’язками і вийде. Живи і озирайся, — скрушно хитає головою Ольга Олексіївна. — Він же п’яний був за кермом. За це теж його треба покарати. У Бобровиці карантин через свинячу чуму, як він міг везти застрелену свиноматку через пости? Уже скільки днів минуло, а він не зізнається, де м’ясо дів. Катувать же його не будуть, бо він закони знає.

Прощалися, господиня показувала розбиті двері веранди і знову говорила, що, доки чоловік на роботі, немає їй ні спокою, ні сну.

Від паці лишилася шкіра та голова

Двадцяте грудня було важким для бобровицьких правоохоронців.

— Розкривали подвійне убивство у Білоцерківцях і шукали чоловіка, який застрелив свиню у Катеринівці. Задіяні були майже всі. Працювало дві слідчо-оперативні групи, — розповідає 28-річний Євгеній Войтко, начальник слідчого відділення Бобровицького районного відділення Національної поліції. — Проводили подвірний обхід. Знайшли підозрюваного Найка ввечері, у дворі його товариша у Бобровиці. Біля багажника автомобіля стояв мішок. У ньому свинячі тельбухи, чорна шкура з головою. Де подів м’ясо, він нам так і не зізнався. При огляді його автомобіля «Деу Ланос» знайшли маску, типу балаклави, швайку і мисливську рушницю «ТОЗ-63». У стволі були гільзи з-під вистрелених патронів. Як з’ясувалося, зброя належить Найку. Але кілька років тому він звернувся із заявою, що вона втрачена. У дозвільній службі про це була відмітка.

— Як пояснив свої вчинки підозрюваний?
— Відмовився від пояснень, скористався своїм правом. Свого часу він працював у Голосіївському управлінні міліції Києва, на різних посадах.

— Його хоч перевірили на стан сп’яніння?
— Проходити тестер він відмовився. Отож відвезли його до лікарні. Лікар зробив висновок, по запаху із рота! поведінці, розмові, що стан алкогольного сп’яніння наявний.

— Де Найко тепер?
— Відкрито кримінальне провадження за ч. З ст. 187 (розбій). Бобровицький районний суд за клопотанням слідчого обрав йому запобіжний захід — тримання під вартою.

— А що за історія з сільським головою?
— За даним фактом розпочато кримінальне провадження за статтею хуліганство. 18 грудня співробітники патрульної служби у селі Кобижча помітили, що водій у нетверезому стані (Найко. — Авт.), почали складати адмінпротокол. Водій відмовився від пояснень, т,ому співробітники запросили двох свідків. Один з них — колишній сільський голова, а нині заступник Володимир Піддубний. Після цього Найко прийшов до сільради з’ясовувати стосунки, бив кулаком по столу, ножем пробив журнал реєстрацій.

* * *

У Кобижчі витівкам Найка дивуються. Кажуть, такий,розумний, поважний. Батьки були вчителями, він добре навчався. Про його життя у столиці знають небагато. Був юристом у місцевих райелектромережах. Останнім часом працював у якійсь інтернет-фірмі. До будинку матері я так і не добилася. Хоча приїздила тричі. Хвіртка була замкнена з двору. Грюкала, марно. Тільки здоровенного пса, що бігав по двору, розлютила.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №1 (1548)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.