Майор Віталій Світличний на війні випробував «Целакс»

Разом із танкістами, котрі 13 вересня повернулися із АТО, був лікар із Сосниці Віталій Світличний.


Операційна у бункері. Лікар Віталій Світличний (з бинтом) та санінструктор Сергій Приходько біля бійця Лєвіна, він кривиться від болю

Майору Світличному 46 років. Він лікар-отоларинголог (вухо-горло-ніс) Сосницької центральної районної лікарні. Освіту здобув у Луганському медінституті. Був на строковій службі. Два роки працював у Чернігівській | обласній лікарні. П'ять років займався медичною приватною практикою. Загальний лікарський стаж — 20 років. Одружений. Дружина Лариса Світлична — медична сестра приймального відділення, виконуюча обов'язки старшої медсестри Сосницької ЦРЛ. Вона родом із села Пекарів Сосницького району, закінчила Новгород-Сіверське медучилище. Подружжя живе у будинку на околиці Сосниці. Його Віталій Вікторович отримав у спадок від батьків. Вони переїхали із Донбасу, побудувалися.

«Треба, значить піду»

— У військкоматі сказали, що треба медики в армію. «Треба, значить піду», — розповідає Віталій Світличний. — 27 березня увечері подзвонили, сказали, завтра на восьму ранку бути у військкоматі.

Стояли Спочатку в Тупичеві, Городні, бували у Гончарівському. Влітку Віталія Світличного відправили в Луганську область.

Екіпаж «швидкої» — фельдшер Сергій Любенко (він із Козелецького району, зараз у госпіталі в Ірпені), два санінструктори—Сергій Приходько і Віталій Овчар (один із Корюківки, другий із Шабалинова Коропського району) та водій Юрій Кубрак (з Ічні).

Операційна була у бункері (гаражі), у боксі колишньої військової частини.

— Перекриття добре, — пояснює лікар. — Міна, принаймні, не пробиває. Поряд із операційним столом (ношами) вішали флакон, щоб капати. Поряд — ящики з медикаментами, столик з перев'язувальним матеріалом. Щоб у будь-який момент можна було зібратися і переїхати.

Місце у боксі обладнане так, щоб зробити первинну обробку рани. Осколки вийняти, ушити рани, накласти лігатури (лігатура — це нитка, якою перев'язують судину). Вивезти пораненого інколи можна через дві-три години після поранення. До того треба підтримувати життєдіяльність.

Головне — вивести із стану шоку, зупинити кровотечу.


Екіпаж "швидкої" (лікар посередині)

— На чому вивозили поранених? На сайті Міністерства охорони здоров'я писали про «супершвидку допомогу-БТР», випущену в Миколаєві.
— Я чув. Але це фантастика. Я такого не бачив. УАЗи наші (на жаргоні — таблетки) — це машинки разові. Вони горять не тільки від «Граду», від звичайної трасуючої кулі, якщо попаде в бак. Найчастіше вивозили на БМП, у десантному відсіку (люки, котрі ззаду), це страх як незручно. Вузенька лавочка, на неї сідає лікар. Пораненого затягують, він лежить із зігнутими колінами, скручений у бублик, головою на колінах у лікаря, і лікар ще намагається щось йому капати. Везли зазвичай до найближчої районної лікарні.

— Вогнепальні рани не так лікують, як побутові?
— Вогнепальні поранення відрізняються від побутових наявністю шару молекулярного струсу. Навколо рани є ділянка, яка потім перетворюється на некроз. Треба цю ділянку визначити і розсікти. Вогнепальна рана обробляється відразу, як інфікована.

— Які нові ліки побачили на фронті?
— З нового тільки «Целакс» для зупинки кровотечі. Ми про нього чули, але не мали можливості придбати, і в аптеках його нема (він не зареєстрований в Україні. — Авт.). Зупиняє навіть артеріальну кровотечу. «Целакс» випускає Великобританія і США, його використовує НАТО. «Целакс» нам поставляли волонтери. Це порошок, ним треба засипати рану і накласти пов'язку. Миттєво зупиняється кровотеча. На відміну від аналогів (наприклад, російський «Гемостоп». — Авт.) «Целакс» не пече тканини.


Біля маленького біженця із Луганська. У хлопчика прострелена ніжка

«200-ті» і «300-ті»

— На війні було місце гумору?
— Було. Але він зараз не сприймається смішним. Пішов боєць у туалет, почався мінометний обстріл. Він біжить назад, його питають: «Встиг?». Або жарти на цю ж тему: «У нашому ділі головне не добігти, а донести».

— Що було найсмішнішим?
— Сплю я вночі, і сниться мені, що тривога. Я хапаю автомат (не уві сні, а в дійсності), а він спросоння такий важкий, що ніяк не можу його на плече закинути. Тоді нарешті закинув, прокидаюся і бачу — я. на плече закинув і тримаю за ремінь бійця, котрий спав по-сусідству, Сергія Любенка. І аж самого хитає від цього «автомата». Сергій прокинувся, кричить: «Віталію Вікторовичу, що таке?».

— Що було найстрашнішим?
— Невизначеність. Коли відступали і була загроза оточення, я сказав хлопцям: «Вантажте в «таблетку» обладнання і виїжджайте самі, поки ще кільце не замкнулося». «А ви як?» «А я повернуся на броні (чи на танку, чи на БМП), буду з рештою прориватися». «Таблетка» поїхала за танком, у якого не поверталася башта, його відправляли на ремонт. Ми протрималися ніч, були бої. На ранок, коли переконалися, що стихло, зрозуміли, що от-от кільце замкнеться, і почали прориватися. Доїхали до Веселої Гори (село перед Щастям), дивлюся, у кюветі стоїть наша «таблетка» синя — згарена, її накрило «Градом». Набираю хлопців — одного, другого, в обох мовчать телефони. І хто його знає, що думати. Я їх відправив евакуюватися, а виходить, що на смерть? Поки не переконався, що вони живі, що їх обох забрав танк, той, що на ремонт їхав, перетріпало мене добре.

За більше ніж півтора місяця війни в зоні АТО Віталій Світличний надав допомогу сотням бійців із дрібними пораненнями. Було 17 «300-х» (воєнний термін, що позначає транспортування пораненого солдата)—їх з важкими пораненнями евакуювали в тил. Було чотири «200-х» («вантаж 200» — це транспортування загиблого, 200 кілограмів — умовно вага тіла разом із домовиною). Це чернігівець Віталій Рябий, оперували у Щасті більше шести годин, не врятували. Замполіт майор Деркач, професійний військовий, жив у Гончарівському, разом із водієм підірвалися на фугасі. 46-річний капітан Анатолій Буряк, потонув при переправі вплав через Сіверський Донець (із села Червоні Партизани Носівського району, за фахом агроном. — Авт.).

— Пливли три солдати і він, — розповідає Віталій Світличний. — Ми відступали останні, коли навколо вже не було нікого. Тримали мости. Три солдати і капітан Буряк відходили вночі, не знали, мабуть, що міст наш, і почали перепливати річку. Сіверський Донець приблизно як Десна. Буряк не доплив метрів десять. Не був поранений. Але був втомлений. Вони перед тим багато пройшли пішки.


Лікар Віталій Світличний, водій Юрій Кубрак, санінструктор Сергій Приходько, Віталій Овчар

Форму замовляли в індпошиві

— Із дому з собою брав два пінцети, — показує Віталій Світличний. — Скальпелі. Зонд Воячека (діставати осколки). Труакар (ніби голка, на кінці трикутник), їм добре діставати кліщів. Катетер — для катетеризації слухової труби. Були з собою два м'ячики (важелі з розбитої техніки) для себе — щоб розробляти гнучкість пальців.

Бронежилети Віталію Світличному, Володимиру Лиходію (був завклубом у Пекареві, Юрію Кареті (ветфельдшер, працював у Сосниці на хлібокомбінаті) подарували сосницьке керівництво (адміністрація та райрада).

— Форму першу, літню, купили самі, бо не було в чому ходить, — розповідає дружина Лариса Світлична. — Потім видали «стекляшку», синтетичну. Ще коли був у Гончарівському, шукали форму кращої якості на базарі, але не було розміру. Тож замовили у ательє, заплатили 450 гривень за пошив і тканину. А потім уже видавали.


Віталій Вікторович зашиває рану бійцю Кочерзі

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №39 (1481)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.