Смерть в лікарні з ненародженою дитиною

20 вересня у 26-річної Олени Юрченко з Борзни  планувалося свято. Разом з чоловіком, 28-річним Олександром, мали відзначати перше п'ятиріччя подружнього життя. А 26 вересня — шість років від часу знайомства. У вересні у них мав народитися син. Та жодна з цих подій не здійснилася. Замість бучних застіль — траур. І горбочок землі на кладовищі у селі Велика Доч Борзнянського району, на батьківщині Олени. 15 вересня вона разом із ненародженою дитиною померла у пологовому відділенні Борзнянської райлікарні. Сиротою залишилася її донька, 4-річна Віка.

1. «Загубить дві душі — це халатність...»
— стверджують батьки і чоловік загиблої. 22 вересня побувала у рідних Олени. У Лащенків (її дівоче прізвище Лащенко) якраз готувалися до поминок — дев'ять днів. Мати Валентина Іванівна у чорній хустці і сама  аж чорна.

- Як так могло  статися? — перепитує жінка, витираючи сльози. — 15 вересня близько третьої години дня ми з батьком провідували Лену, а через 12 годин її не стало. Світлої, чистої, доброї душі... Донька була дуже пунктуальна і відповідальна. Закінчила Сумський педуніверситет, працювала вчителем початкових класів у Малозагорівській сільській  школі. Познайомилася із Сашею. Він працює електрозварником на Дарницькому вагоноремонтному заводі.  Одружилися. Перші пологи довелося стимулювати, щоб народилася дитина — перейм майже не було. Народилася Віка.

Жили вони з чоловіком дружно і в достатку. Купили кімнату в Борзні. До того ж Саша стоїть четвертим на черзі на отримання житла на роботі у Києві. Планували купити машину. Вирішили народити другу дитину. Хороший у нас зять, тільки щастя у доньки виявилося коротким.

Вагітність Лена ходила нормально. Вкусив кліщ — довелося лікуватися в інфекціоніста, але ніяких ускладнень не було. Лікарі прогнозували — буде хлопчик. Віка як старша сестра, навіть ім'я йому придумала — Богданчик. Донька стала на облік і регулярно ходила до лікаря. Якщо їй призначено на вівторок, а не виходило, вона йшла не в середу, а в понеділок, — продовжує Валентина Іванівна.

—Третього вересня їй поставили строк народжувати. Лена пішла 27 серпня, та її не поклали. А 4 вересня принесли запрошення. 5-го пішла, поклали у пологове відділення. Щодня ми провідували її, по 5-7 разів зідзвонювалися, — продовжує розповідь матері сестра покійної Наталя. — дні минали. Лена розповідала: лікарі заспокоюють — трішки переходжуєм, дитина ворушиться, все нормально.

Десь перед 10 вересня вона сказала мені: «Заболів живіт і спину трохи поламало, а тоді перестало. Тільки мамі не кажи, щоб не переживала. Мамі не можна хвилюватися. Шість років тому вона перенесла операцію по видаленню пухлини, опромінення. Рік тому — іншу операцію. Їй не можна бути на сонці, переживати. Сестра розповідала все, що відбувалося у відділенні. Навіть побутові дрібниці. У п'ятницю у заввідленям Миколи Кириченка було 60-річчя, відзначали у суботу. У суботу обхід робила головний лікар Тетяна Стовба. Ще й пожартувала: «Не надумайте родить, бо лікар трішки того...» Лена і каже мені: Оце дивина! Це ж не той випадок, що хочу — буду, не хочу — не буду». Сестра казала, що головний лікар і в неділю приходила у відділення. Зі слів Лени, Тетяна Олексіївна стояла, коли вона ледь йшла до туалету. Подивилась і питає: «Юрченко, вам погано?» «Я сказала, що так». «То нехай лікар подивиться». Лена скаржилась: «Мені погано. Болі такі, що ніби щось випадає зсередини. Йдуть виділення — слиз і кров, ледь встигаю пелюшки міняти. Лікар Олександр Шкуратов подивився і сказав: «Серцебиття у дитини прослуховується, все нормально. У мене був важкий день, я приймав пологи. Хай завтра». Сестра розхвилювалася.

— Я був у доньки близько третьої дня у неділю. Все те, що сказала сестрі, переповіла і мені, — розповідає Микола Лащенко. — Вона скаржилася, що їй погано. Та хіба я міг подумати, що так все скінчиться. Ми попрощалися, а через 12 годин, близько третьої ночі, телефонний дзвінок. Це був лікар Шкуратов. Сказав, що сталося непоправне. Я думав, з дитиною щось. Виявилось, вони загинули обоє.

Це в наш час, у лікарні, коли навколо купа медиків! З'ясувалося. Їй укололи стимулятори, щоб народжувала. Проте перейм не було. Дитина мучилась кілька годин, тоді став падати тиск, серце почало зупинятися. І зупинилось близько третьої ранку. Вона померла з дитиною в утробі. Лікарі пояснили: навколоплідні води потрапили у кров, смерть була миттєвою. Нещасний випадок.

Ми ж вважаємо: це халатність. Чому, якщо вона мучилась день, лікарі не проконсультувалися з Черніговом? Чому не викликали підмогу обласних спеціалістів? Чого не зробили кесарів розтин? Якщо йде кров, хіба це нормально? Вона ж скаржилася! Чи, щоб коло породіллі бігали, як біля рідної, потрібні були гроші? Так ми б заплатили, скільки треба, хай би сказали. А так загубили дві душі. І тільки й слів: «Ми співчуваємо».

Хлопчика вагою 3600 грамів витягли, вже коли Лені робили розтин. У дитини була трішки видовжена голівка і на одній щічці наче пруг. Певно,  немовля застрягло десь на виході. Ми вирішили поховати їх разом. Поклали Богданчика Лені під ліву руку. Спочатку батюшка був проти ховати нехрещену дитину в одній труні з матір'ю. Проте порадився з владикою і той дозволив. Похорон був страшний. Як згадаю... — Чоловік закриває обличчя руками, він не приховує сліз. — Зійшлося все село.

2. «Не помсти прагнемо — справедливості»
— Ми не віримо лікарям, бо у них всюди кругова порука, — стверджують батьки. — Нам не треба від них вибачень чи грошей. Дітей цим з того світу не піднімеш. Не помсти прагнемо — справедливості. Хай би знайшли мужність визнати, що це халатність. Що вчасно не звернули уваги.

Єдине, чого ми хочемо, щоб з іншими породіллями того не сталося. Щоб жінки йшли народжувати у цей пологовий будинок без остраху. І їхні батьки дочекалися внуків.

Виникають сумніви у щирості медиків. Свекруха Олени і чоловік намагалися розпитати тих, хто лежав у відділенні разом з Леною. Про її останній день, проте вони опускали очі і відмовчувалися. Чому? — додає Микола Федорович. — Сім жінок на той час у відділенні лежало.                    

3. Віка й досі чекає маму
Чотирирічну Віку тепер  водить у садочок і забирає татко. Іноді дівчинка капризує. Хоче до мами. Хоча й сама бачила, як ту закопали в землю. Проте дитина ще не усвідомила горя. Чоловік Олени Сашко не хоче і не може змиритися з бідою.

— Я написав заяву до районної прокуратури, щоб розібралися і покарали винних за халатність, яка призвела до смерті двох людей. Ще коли вона мала народжувати, їй ставили строк 41-42 тижні. І коли провела в лікарні ще 10 днів — той же самий строк. 14 вересня я тричі у неї був за день. Вона скаржилася, що їй погано. Казала, що попереджала лікарів, що в неї виділення, ганчірки такі мокрі, що держать не може. Живіт болить, спина болить. Сказала, що її оглядав лікар Шкуратов, але поверхово. Сказав, що день був важкий, хай завтра. В неділю ввечері пішли до неї. Лена заплітала доньці косички. Ми пішли від неї десь у 17.45. Спустилися на перший поверх, але я, наче передчуваючи щось недобре, швидко піднявся на третій і поцілував на прощання. Більше живою її не бачив. Уже потім мені розповідали, що ввечері відійшли води. Опівночі її забрали в родзал. Укололи стимулятор, а в 2.35 в неї вперше зупинилося серце. Після цього і дитинка затихла.

Чому, знаючи, що перші пологи їй стимулювали, не вжили ніяких заходів при других? Мали ж звернути увагу. Чи було не до цього? У п'ятницю ввечері я провідував, дружину, в гінекології на першому поверсі лунали пісні. Певно, святкували ювілей колеги. Разом зі мною приходили провідувати своїх родичів чужі люди, вони теж чули цю гулянку.

4.  Жінка померла від емболії
— Вини лікарів у смерті Олени Юрченко немає, — стверджує головний лікар Борзнянської райлікарні, вона ж і гінеколог за фахом, Тетяна Стовба. — У нас усе зроблено згідно з протоколом, ми ведемо спеціальні записи. Жінка вчасно стала на облік, виконувала всі рекомендації.

—  Тетяно Олексіївно, чому, коли строк минув ще третього вересня, їй не зробили кесарів розтин?
—   Ніякого переношування не було, на той момент вагітність становила 41-42 тижні. Показань до кесаревого теж не було. Почувалася весь час нормально.

— Але ж Олена скаржилася на болі в животі і спині.
—  Ниючі болі — це нормальний передпологовий стан.

— Зі слів батьків, Олена говорила вам у неділю, що їй дуже погано.
— Мене не було у неділю у відділенні. Я присягаюсь. Нічого вона мені не говорила. Я не  робила обхід у суботу.

Пологова діяльність у неї самостійно не розвивалась, тому їй ввели окситацин. А погано їй стало в пологовому залі. Тиск впав до 40/20. Вона загинула швидко, Висновок експертів, які приїздили на розтин з Чернігова — емболія навколоплідними водами. Це патологія, яка ніяк не проявляється. Вироблена лікарем тактика була правильною. Розбір цього випадку буде і на рівні обласного управління охорони здоров'я, і міністерства. Ми співчуваємо родині.

Лікар Олександр Шкуратов від коментарів відмовився.
— Я зробив усе, що зміг зробити. Почуваюся винним тільки в тому, що в той час опинився в тому місці. У мене зараз депресія. Нині працює експертна комісія, яка зробить свої висновки. З такою патологією, за статистикою, летальність спостерігається у 80-90 відсотках випадків. І це у кращих клініках, обладнаних усім необхідним, — тільки й сказав Олександр Володимирович.

5.  Шанси врятувати в таких випадках - є
Як пояснила завідувачка  пологового будинку Катерина Савоста, емболія навколоплідними водами – це потрапляння вод  у кровоносне русло матері (кровоносні судини матки всмоктують води і виникає закупорка - Авт.). Смерть настає блискавично. У випадках емболії материнська смертність дуже висока — 80-90 відсотків.

- Катерино Анатоліївно, а дитину можна врятувати?
— Залежно від ситуації.
 
—  Чи є шанс врятувати матір?
— Він мінімальний, але є.

P.S. Прокуратура Борзнянського району проводить перевірку по заяві Олександра Юрченка.


Валентина Остерська, фото Ігоря Кошового (щотижневик „Вісник Ч”, №39)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.