Невідомі обікрали дачу київського бізнесмена Ігоря Мазепи. Охоронців зв’язали і тримали під дулами рушниці й пістолета
Ігор Мазепа
Селом ходять різні плітки: одні вірять у злодіїв, інші ні. Ніхто ж з місцевих не чув, як злодії приїхали. Проте брати наполягають, що невідомі заїхали з лісу.
«Я не рипався. Ризикувати собою за 1500 гривень? Життя дорожче»
Приватне господарство, де працюють чоловіки, оформлене на Олену Мазепу, матір Ігоря Мазепи, засновника інвестиційної столичної компанії «Конкорд Капітал». Серед лісу розмістилися два дерев'яні будинки, баня, курилка, конюшня, хатинка охорони. Крізь скляні двері приміщення видно добротне облаштування, муляж вовка. Трава навколо будівель потоптана.
У Картовецьке Ігор Мазепа приїздив відпочивати, ходив на полювання.
— Міліція була, — говорить охоронець Гончаренко. — І городнянська, і чернігівська, і київська. Тільки ще сам Ігор Олександрович не приїздив {говоримо в четвер, 17 квітня). От і натоптали.
Братів-охоронців, на яких напали в ту ніч, на роботі немає. Працюють тиждень через тиждень. Поїхали до них додому в сусіднє село Лютіж.
34-річний Олександр Савченко працює охоронцем з кінця грудня 2013-го, 23-річний Дмитро — із серпня того ж року. Грабують їх уперше. Брати досі тремтять, як згадають ту ніч. їх почергово викликають у Городню на допити. У молодшого Дмитра взяли відбитки пальців.— Налетіло чоловік 15, може, й більше, — розповідає Олександр Савченко. — Ми з Дімою спимо по черзі. До двох ночі я, після — він. Було десь близько четвертої ранку. Я обійшов територію, зайшов у хату. Забігли двоє з вулиці. Ствол наставили на лоба. Кажуть: «Резкое двіженіє — і я разряжаю». Я не рипався. Ризикувати собою за зарплату 1500 гривень? Життя дорожче.
Олександр говорить, що він не чув, як під'їхали грабіжники:
— Чотири собаки не гавкали. Вони мисливські, гавкають тільки тоді, як їх мають відв'язати і пустить у ліс. А так вони лащаться. Та й до хати зразу прийшло тільки двоє. Пішки. Інші залишилися в машинах у лісі. Вони під'їхали потім. З вимкненими фарами.
Мене зразу зв'язали: руки мотузкою, ноги переноскою. Тоді почали будити Діму. Він спросоння подивився на них, повернувся на другий бік і далі спить. Думав, може, старший єгер Філоненко жартує. Ті: «Вставай!», а він спить. Тоді таки розбудили. Вивели Діму надвір. Розказував, що стволом його у спину пхали. Взяли в хаті охорони ключі від дачних будинків. Казали йому відчиняти двері, сейф. Сейф знайшли на другому поверсі у кутку, у кімнаті Мазепи. Грошей не було, стояли там карабіни.
Навіть звичайні чоботи гумові Мазепи забрали. І ліхтарик наш. Потягнули Дімин ноутбук, йому ще й місяця немає. Телефон. Квадроцикл у мікроавтобус загрузили. Він майже не їздив. Мазепа трохи покатався, та й усе. Коньяк доларів по сто за пляшку позабирали.
По голосу нікого не пізнав. Думаю, були чужі. Але за наводкою когось свого. Я перший раз їхав лісом на «МТ» на роботу, заблудився. Не міг потрапити в Карто-вецьке. А вони, виходить, усе знали. Не заблудилися, уночі з вимкненими фарами приїхали. З боку лісу, не селом. Тудою і повернулися.
За 25 хвилин усе закінчилося. Діму також завели в хату. Прив'язали нас руками один до одного. Мої ноги переноскою прикрутили до ліжка, братові — до ніжок столу. Нас залишили зв'язаними, світло вимкнули. Ще перед тим розбили телефон, викинули ключі з «УАЗа», зняли акумулятор з мого мотоцикла. Дімин мопед не тронули. Навіть ллючі залишили, тільки там не було бензину.
Розв'язалися, бо Дімі руки херово перекрутили алюмінієвою проводкою. Він розв'язався, мене розв'язав, пішли дзвонить у міліцію, до людей в село.
Це була остання наша робоча ніч. На ранок мали помінятися. Діма каже: «Не могли наступної ночі приїхати».
Один з пограбованих будинків
«Де дів меншого брата? Застрелили? А чого тебе не застрелили?»
— У селі кажуть, що грабіжниками могли бути хлопці із «Правого сектора». Ви як думаєте?
— Це не «Правий сектор», — переконаний Олександр. — Вони мені у Харкові курточку подарували. У мене там машина зламалася, так я з ними чотири дні калдирив. 16 осіб на рік помінялися серед охоронців. Усі чернігівські. Може, з них хто. Як приїхала міліція, сказали: «У нас чотири епізоди таких, «висяки». І ваш ще один буде». По таких же дачах їздили. Тепер буде вже і Ковальов, напевно. (Олександр Ковальов — депутат Чернігівської міської ради. — Авт.).
— Про що думали під дулом?
— Ні про що. Єдине в голові: якщо Діму зачеплять, я полізу буром на них, нехай мене також стріляють. Я мамі в очі не зможу дивитися. Скаже: «Де дів меншого брата? Застрелили? А чого тебе не застрелили?».
У Олександра Савченка не було жодного недоброго передчуття. А от матері братів, 58-річній Валентині Василівні, тієї ночі наснився лихий сон.
— Сниться мені, наче Діма десь копається в якомусь гівні, — ділиться Валентина Савченко. — Думаю, ну нащо воно йому здалося. А він: «Та обгребу все». Я йому: «Дімочка, обгреби. Краще прикопаємо». Я прокинулася десь о третій ночі. Березовика звечора напилася, пішла у коридор, на відро сходила. Знову лягла. Та не спиться. Думаю, піду наварю снідати. Наварила, мо', в шість годин. До одинадцятої жду — не їдуть хлопці додому. Вирішила, що або понажиралися, або бабі із Картавецького помагають. Близько 12-ої приїхали. Стоять, як лякачки.
Сашко під двором, а Діма забіг у хату. Білий. Я до нього: «Що ти як расторопша?». Він: «Мовчи».
Валентина Василівна говорить, що не пережила б, якби її хлопців убили.
— Поховала двох дочок, одну 15-річною, іншій було 24. Чоловік помер. Якби, не дай Бог, що з ними... — плаче жінка.
Тут обікрали кімнату Ігоря Мазепи
Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №17 (1459)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.